Залякайте курку і отримайте яйце

У «Голосі України» за 14 грудня 2007 року, у рубриці «Парад порад», були опубліковані поради ветеринара стосовно того, що потрібно робити, щоб кури добре неслися.

А в мого брата, приміром, був свій метод. Якщо в курей пропадала яйценосність, брат брав великий блискучий ніж із нержавіючої сталі та дрібнозернистий наждак. При заточуванні ножа на цьому наждаку звук виходить дуже ніжний і чарівливий.

Увечері, взявши ніж і наждак, брат заходив у сарай. Увімкнувши світло й щільно закривши двері сараю, він ішов до сідала. Сідало розміщувалося за 70 см від стелі. Це був настил з дощок. Брат із ножем повертався до курей, щоб вони добре бачили блиск металу, починав його легко точити об наждак, звертаючись до несучок:

— Отже, дорогі мої несучки, їжу ви одержуєте різноманітну і вчасно, а от віддачі від вас — ніякої. Ви проїдаєте за день стільки, що я міг би купити на ці гроші десяток яєць. Відзавтра я почну вас пускати в їжу.

Кури уважно дивилися на ніж, а півень зрідка подавав голос (чи то обурювався словами хазяїна, чи то засуджував поведінку своїх подруг). Хочете — вірте, хочете — ні, але наступного дня в гнізді менше 5 яєць не було. Ось так!

М. СОКУР.

Сніжне Донецької області.

Золота карета

Кажуть, коли турки відступали з Кам’янця-Подільського, то не могли вивезти все награбоване на Поділлі золото — так його було багато. Замковий міст став затісним для численних повозів, верблюдів та коней з поклажами. А противник уже наступав на п’яти. Турки були переконані, що невдовзі повернуться в це благодатне місто, де правили 29 років та очистили його від християнської скверни численними мечетями з височезними шпилями мінаретів. Тож, недовго міркуючи в суєті відступу, величезну золоту карету, ущерть наповнену коштовностями, зіпхнули з мосту у вир на річці Смотрич. Ніхто не насмілився б пірнати у цей водяний крутіж, бо, як і карета, за мить зник би навік під водою. А самі турки знали якесь таке слово, що дорогоцінна поклажа мала б сама випливти на берег, тільки-но його промовиш. Цим ключем володіли лише найвищі особи Османів.

Повернутися туркам не судилося. А українці створили свої історії про ту казкову карету. Ще й наприкінці легенди оповідач завжди по-змовницьки проголошував умову, за якої можна добути золото з дна. Начебто у Великдень після служби Божої треба було стати на мосту і проказати молитву. Тоді випірне діжа, а на ній — чорний півень. Не слід нічого боятися, а одразу скакати у воду та хапати того півня — і карета буде твоєю.

З часу турецької навали минуло понад 300 років, і ось у час «човникування» кількох кам’янчан занесло до Туреччини. Де вони в Стамбулі ходили, жодна хроніка не описує. Але додому повернулися з картою, на якій було позначене точне місцезнаходження золотої колісниці. Дуже турки за нею банували, тож інформацію передавали з покоління в покоління разом з мапою, яку продали за шалені гроші. Саме так пояснював один із «човників», посадовець із міліції.

Скориставшись службовим становищем, він начебто зумів дістати якийсь дозвіл на... розкопки. Дарма, що не був фахівцем. Випнувши гордо груди, добрався до місцевого військового гарнізону — і отримав потужну техніку, яку одразу ж пригнав на берег Смотрича під самісіньку Стару фортецю. Того виру, що був раніше, в змілілому Смотричі вже не існувало, джерела замулилися. То міліціонер дав команду черпати ковшами намул. За ніч річка змінилася невпізнанно. Русло її подвоїлося, як в очах п’янички. Гори грунту перегачували воду. Заповідна територія була перерита, здається, до самого дна. А карети так і не знайшли. Першими не витримали мешканці, музейники, журналісти та депутати. Пішли до влади вимагати, щоб припинила безлад. Тільки скалічене русло річки й досі нагадує про пошуки турецького скарбу. І ходить Кам’янцем із рук у руки віршована гумореска улюбленого тут автора Віталія Нечитайла про оті «розкопки», та з «рекомендаціями», як знайти згубу, видершись голяка на мінарет та дочекавшись, коли тінь від нього вкаже зачароване місце...

Віра ШПИЛЬОВА.

Хмельницька область.