До рідного села Мирогоща Дубенського району повернувся Арсен Шумовський, який називав себе «блудним сином» (бо змушений був поневірятися). Він на всю Європу прославив Україну.

Талант, відданий чужині

Прославив тим, що, як талановитий інженер та учень славнозвісного академіка Євгена Патона, за новітньою для першої половини двадцятого століття технологією — шляхом зварювання австенітовими електродами (без термічної обробки) — створив перший «зварний» локомотив; як непересічна творча особистість, написав унікальну книгу «На поклін до Почаївської лаври» і, як справжній сміливець-військовик, отримав від царського уряду Георгіївський хрест, а від уряду Української Народної Республіки — хрест Симона Петлюри. Повернувся Шумовський до рідного села символічно: тут, у Мирогощі, з нагоди 120-ї річниці від дня його народження відбулися науково-краєзнавчі читання.

...Федір Шумовський — настоятель парафії у селі Мирогоща з 1892 по 1942 рік — мріяв, щоб його первісток Арсен став священиком. Але того цікавила техніка. Тож після закінчення Рівненської реальної гімназії він успішно складає іспити до Петербурзького технологічного інституту.

Події 1905 року в Петербурзі (грудневе збройне повстання) вплинули на формування характеру 18-річного юнака. Його дедалі більше притягує політика, базована на відстоюванні національного інтересу. Арсен стає співорганізатором та активним членом єдиної на той час в усій російській імперії студентської організації «Українська громада», за що ледве не поплатився навчанням у столичному вузі. Але навіть це не відбило у нього інтересу до політики. Як підкреслює у своїх спогадах «Зруйноване гніздо» брат Арсена Юрій Шумовський, той був справжнім вільнодумцем. До того ж на «українізацію» Арсена Шумовського значний вплив мала його молода дружина Ганна Селецька, котра навчалася в Петербурзькій академії мистецтв і була людиною з прогресивними поглядами.

...Коли почалася Перша світова війна, Арсена мобілізували на фронт. Записали до артилерійської частини, а потім перевели до авіаційного відділу «ковбас» (так тоді називали аеростати).

«Це була дуже небезпечна місія, — писав він у своїх спогадах, — бо ворожі літаки часто обстрілювали мене з усіх боків. Але завжди мене рятувала молитва, яку мама вложила у ганчірку й зашила в гімнастерку».

За відвагу Арсена Шумовського нагородили Георгіївським хрестом, орденами Святого Станіслава та Святої Анни. Особливо Арсен Федорович пишався хрестом Симона Петлюри, якого одержав, перейшовши з російської армії на службу до армії Української Народної Республіки й знову проявивши себе по-геройськи. На початок свого нового життєвого періоду мирогощанець у ранзі поручника служив у Генеральному секретаріаті в Києві. У час, коли влада перейшла до гетьмана Скоропадського, працював на залізниці. У 1920 році став урядовцем для доручень при головному Комісаріаті УНР у Житомирі.

Локомотив Шумовського

Арсен Шумовський закінчує ще й Київський політехнічний інститут за спеціальністю інженера-технолога (механіка). Його зараховують на роботу асистентом у відділі сільськогосподарських машин того інституту. Водночас наполегливий науковець отримує можливість студіювати та працювати під керівництвом професора Євгена Патона, відомого фахівця з будівництва мостів та залізничних конструкцій, піонера в галузі зварювання металів й ініціатора створення у Києві Інституту електрозварювання.

Виробничі й наукові стосунки Патона і Шумовського були якнайтісніші. І ця співпраця могла дати чимало плідних результатів. Утім, на заваді знову стали політичні мотиви. Радянська влада, яка запанувала в східних областях України, не могла пробачити Шумовському його перебування в УНР і боротьби проти більшовиків. Справа дійшла до арешту, але небезпеки вдалося уникнути завдяки тому ж таки Патону: він викликав Арсена і порадив якомога швидше їхати за кордон. Так той опинився у Празі, а у 1923 році переїхав до Польщі. Тут аж до 1941 року він працював на керівних посадах на державній фабриці локомотивів у Хжанові.

Під його безпосереднім контролем було випробувано понад 600 локомотивів. І для польських залізниць, і для експорту. Незважаючи на спротив свого «вищого» консервативного керівництва, учений-практик робить воістину революційний прорив — впроваджує нову техніку зварювання у всі ділянки локомотивів, замінивши коштовне нютування, відливання та кування. Зрештою, у 1935 році йому вдалося випустити машини, повністю зварені аустенітовими електродами. До Шумовського такого методу не застосовувала жодна країна світу. Понад те, всі зварювання витримали навантаження на 100000-кілометровому шляху, що означало надзвичайний успіх. І цей успіх беззаперечно визнали — на ХІІ Міжнародному конгресі учених у Лондоні в 1936 році зал стоячи вітав досягнення нашого земляка.

Події Другої світової війни різко змінили долю Арсена Шумовського. Його депортували до Німеччини, забрали в один із таборів. На щастя, відомому вченому вдалося вижити. У 1948 році він переїхав до Англії, а потім — до Канади. Тут передавав досвід молодому поколінню локомотивобудівників. А ще він був палким шанувальником історії і написав чимало цікавих роздумів про Україну. Йому, зокрема, належить авторство цікавої історичної розвідки про минувшину Волині, а також про одну з найкривавіших сторінок більшовицького терору — розстріл в’язнів Дубенської тюрми у 1941 році.

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

На знімку: учень Патона Арсен Шумовський з дружиною Ганною Селецькою.

Фото з архіву.