Генеральному секретарю Ради Європи Террі Девісу

Генеральному секретарю ООН Пан Гі Муну

Генеральному директору ЮНЕСКО Коітіро Мацуурі

Шановні панове!

Українська Гельсінська спілка з прав людини лише за два роки нарахувала в Україні понад 80 фактів ксенофобії та расизму. Кількість таких випадків постійно зростає. Водночас потрібно розуміти, що прояви ксенофобії та расизму в українському суспільстві є не причиною, а наслідком певних процесів, що проходять у суспільстві, результатом діяльності та реалізації державної політики.

Наразі державна політика України спрямована на насильницьку асиміляцію та етноцид понад 30 відсотків свого населення (близько 17 мільйонів осіб) — етнічних українців, росіян, поляків, угорців, молдаван, румунів, представників етносів і народів, для яких єдино можливою мовою спілкування є російська.

За 16 років незалежності закрито понад 3 тисяч російськомовних шкіл, що становить більш як 60 відсотків від їх загальної чисельності на 1992 рік, при цьому кількість учнів, які навчаються російською мовою, скоротилася майже в 7 разів, з понад 3 мільйонів до 480 тисяч; за мовною ознакою дискримінуються ЗМІ, російська мова майже повністю витіснена зі сфер науки, вищої освіти, державного управління, медицини тощо. 25 грудня 2007 року міністр освіти і науки України підписав наказ № 1171 щодо зовнішнього тестування бажаючих вступати до ВНЗ у 2008 році, яким запроваджено тестування винятково українською мовою (з невеликою відстрочкою у два роки), а учням, які навчалися у школах з викладанням мовами національних меншин, видавати, цитую, «невеликий за обсягом словник із перекладом основних термінів, що використані у тестах»! Це тоді як в Україні учні навчаються кримськотатарською мовою, молдавською, румунською, угорською, польською, які разом з російською складають мережу з понад 1,5 тисячі шкіл — більш як півмільйона учнів. Отже, їх фактично позбавлено права на вищу освіту, оскільки вони поставлені в заздалегідь нерівні конкурентні умови для вступу в університети й дискриміновано за мовною ознакою.

Більше того, Президент України Ющенко віддав розпорядження Прем’єр-міністру Тимошенко створити окремий виконавчий орган державної влади (незважаючи на те, що відповідні управління вже існують в уряді та місцевих органах виконавчої влади), який проводив би політику українізації та виконував функції поліції в мовному та культурному середовищі України.

Отже, держава, дискримінуючи спільноти мовних меншин, дає суспільству негативний приклад і фактично провокує соціальні явища побутової нетерпимості та расизму стосовно представників будь-яких меншин в Україні. А бездіяльність судової та правоохоронної систем робить неможливим захист та поновлення прав цих людей, що ускладнює інтеграцію України в європейську та світову спільноти.

Кричущим фактом проведення державної політики дискримінації та расизму в Україні є публікація статті «Використання фольклору під час вивчення суспільних дисциплін» в навчально-методичному(!) журналі «Освіта: технікуми, коледжі» № 1 (16), 2007, с. 36—37, що заснований і видається урядом України (державне свідоцтво № 11064 від 28.02.2006 р.)! У цій статті, яка, на думку автора, є пошуком нових педагогічних технологій, які допомагали б студентам в усвідомлені та вивчені історії, формуванні вмінь та навичок(!), розвитку особистості і громадянина, моралі та естетичних уподобань(!), як фольклор, на якому мають виховуватися молоді українці, наводиться вірш, який просто необхідно запитувати:

«Коленвалы вращаются, кипят аккумуляторы,

В извилинах туманится, в висках и в пальцах зуд,

Прильнув к бутылок горлышкам, водители поддатые,

Для дамбы возводящейся материал везут.

Пускай трудяги русские как следует стараются,

Пусть громоздят потеючи щебенку и бетон —По перешейку этому пойдут вперед украинцы

В свои края исконные —

в Кубань и левбердон (левый берег Дона — жаргон, територія Російської Федерації).

И там отстроят фабрики, засеют нивы нищие,

Нуждающимся выдадут и сало, и муку,

Отсталость ликвидируют, район в Европу вытащат,

С безграмотностью справятся, обучат языку.

Расселятся украинцы горами и долинами,

Аборигенам сделают не жизнь, а просто класс,

И будет то, что должно быть — все станет Украиною,

Как прадеды задумали — «Від Сяну по Кавказ!» (територія Польщі та Російської Федерації)».

У цьому випадку навіть не так важливий естетичний та культурний рівень цього твору (фольклору?), хоча він вочевидь надзвичайно низький, головне питання — яку мораль та формування яких умінь та навичок пропонує автор, до речі, вчитель історії, прищеплювати студентам, використовуючи цей вірш? Крім того, необхідно з’ясувати, якими мотивами і цілями керувалися державні чиновники, друкуючи такий матеріал в офіційному методологічному, тобто спрямованому на навчання студентів, виданні?

На перше запитання відповідь очевидна — мораль людиноненависництва, дискримінації людей інших національностей, походження, мов, релігій; формування комплексу надлюдини та переваги української нації над усіма іншими. Вміння та навички реалізовувати ці міфи на територіях від Сяну до Кавказу, незважаючи на те, що там проживають інші народи й національності, що це є території інших незалежних держав.

У другому випадку — це органічне продовження державної політики формування єдиної нації з однією мовою, релігією на чолі з вождем. Якщо взяти до уваги активну пропаганду провідними державними особами України міфів приниженості українців в історії, голодомору, образу ворога в особі Росії та росіян, стає зрозумілою поява такого вірша. Й історичні паралелі також можна провести. Пригадаймо досвід Німеччини, коли фашистські вожді з комплексу приниженості після поразки у Першій світовій війні вибудовували комплекс надлюдини й особливого призначення німецької нації. Більшість націоналістичних та фашистських режимів розвивається саме за цією схемою, паралельно переходячи від расизму до етноциду, від етноциду до геноциду.

Наведена публікація, безумовно, порушує положення:

1. Статей 1, 2, 7 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., що встановлюють рівність людей та захист їх від дискримінації.

2. Головних положень Міжнародної конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» від 21.12.1965 р.

3. Конвенції ООН «Про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року (стаття 3 — пряме й публічне підбурювання до здійснення геноциду).

4. Міжнародної конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» від 7 березня 1966 року (за якою кожна держава взяла на себе обов’язок боротися з дискримінацією та підбурюваннями до неї).

5. Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 р.

6. Декларації ЮНЕСКО «Про раси та расові заборони» від 27 листопада 1978 року тощо.

З точки зору гарантування прав людини у внутрішньому законодавстві України наведений вірш порушує вимоги статей 21, 24 Конституції України тощо та підпадає під дію статті 161 Кримінального кодексу України (умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, вчинені службовою особою) та передбачає покарання від двох до п’яти років позбавлення волі.

Але оскільки ця політика проводиться під протекторатом Президента України та уряду України, не варто розраховувати на покарання винних. На фоні валу ксенофобських та расистських нападів в Україні майже невідомі випадки покарання винуватих у вчиненні таких злочинів осіб.

Тому, враховуючи вищенаведене, з метою захисту основоположних прав людини та запобігання дискримінації та расизму в Україні, прошу Вас звернути увагу уряду України та Президента України на невідкладну необхідність вжиття реальних державних заходів щодо ліквідації всіх проявів расизму та етноциду в Україні, а також — запровадити ефективні процедури моніторингу ситуації в цій сфері в Україні.

З повагою, Вадим КОЛЕСНІЧЕНКО, народний депутат України, голова Всеукраїнської ради російських співвітчизників.