...Іду коридором школи і раптом бачу «терориста». З криком «Буду вирубати дверима» дитя років дванадцяти нікого не випускало і не впускало до класу.

Знайомимось.

— Вибач, а ти терористом тут працюєш?

Хлопчик знітився:

— Це не я, я нічого не робив. Це вони!..

Запитала його, що означає «вирубати», а він прошепотів, що більше не буде, і втік.

Навряд чи вплинула я на нього, тому не сумніваюсь, що наступної перерви «чоловічок» скаже щось на зразок: «Мужики, гайда когось замочимо».

Манери хлопчаки запозичують, вочевидь, з телебачення. Особливо помітними стали зміни у лексиконі школярів після появи численних серіалів, зокрема, фільму «Кадети», де «блін», «заколєбал», «сука» і «казьол» — мало не через слово. Послухаємо школярів. «Ти на кого бублик кришиш? — В смислі? — Це так у «Шансі» Залевський казав... То на кого ти грузиш?..»

Полюбляють дітки і перекручення висловлювань, звичайних, навіть не дуже відомих афоризмів. У невеликому колі спілкування саме оці покручі стають «своїми». Ось, наприклад, такі: «Не перевівся світ, хоч і без добрих людей», «Одучився армію», «Це так неправда», «Хочу рукою пахнути», «Дай кусочок спіртіка на ватку», «Боса підлога», «Слухи в мисль», «Я утром сильно встав», «Салов’їна Україна», «Зніми лапшу зі своїх вух і намотай йому на роги», «Взуття по коліна в болоті», «Кислі очі».

Безперечно, відповідальність за виховання підростаючого покоління несуть батьки, вчителі та ЗМІ. Від кого дістається дитині найбільше?

Інна ТІЛЬНОВА, студентка державного педуніверситету імені В. Винниченка.

Кіровоград.