Ушестеро за останні 14 років скоротилася чисельність працюючих на суднобудівних підприємствах Миколаєва. У місті, заснованому понад двісті років тому як центр суднобудування, професія корабела опинилася на межі вимирання. Якщо в 1992 році на заводах галузі працювало 17 тисяч чоловік, то тепер їх залишилося не більше трьох тисяч. Якщо раніше в бюджеті міста доходи від суднобудування становили 40 %, то сьогодні — всього вісім.

Причини цих негативних тенденцій загальновідомі — різко знизилися обсяги замовлень на судноверфях, відпала необхідність у будівництві кораблів військового призначення, люди масово звільнялися з безперспективних підприємств. До середини 90-х тільки невиправні оптимісти сподівалися на відродження колишньої слави корабельного краю. А реалісти, серед яких справжні аси суднобудування, подалися хто куди. Одні приторговували на місцевих ринках, другі вигідно продавали свої знання й золоті руки за кордоном.

Але ситуація різко змінилася. На завод «Океан» прийшов стратегічний інвестор і довів можливість реанімації галузі. Поступово «підтягується» старійшина суднобудування — завод імені 61 комунара, з’явилися перспективи в Чорноморського суднобудівного. І от уже директори підприємств стикаються не з проблемою пошуку замовлень і залучення інвесторів, а з гострим дефіцитом працівників основних суднобудівних професій. Сьогодні тільки за чотирма провідними спеціальностями за умови повного завантаження заводів не вистачає дев’яти тисяч чоловік. Украй необхідні збирачі корпусів, електрозварювачі, трубопровідники, збирачі-добудовники.

За підрахунками суднобудівної асоціації «Миколаївський регіон», уже в нинішньому році дефіцит кадрів становитиме близько двох тисяч осіб, і цей показник явно збільшуватиметься. Водночас пропозиція ніяк не дотягує до попиту. Молодь не поспішає освоювати робочі професії. Важка фізична праця нині не в пошані. Не привабливі поки що й умови оплати, фактично немає соціального пакета. За словами ректора Національного університету кораблебудування імені Макарова Георгія Романовського, матеріальне забезпечення на наших заводах не витримує ніякого порівняння з можливостями закордонних роботодавців. Так, наприклад, в Об’єднаних Арабських Еміратах миколаївським фахівцям пропонують по тисячі доларів на місяць і безплатний повний пансіон: харчування із проживанням.

До складностей економічного характеру додається демографічний чинник. До 2011 року кількість хлопців, випускників шкіл Миколаєва, скоротиться з 2600 у нинішньому році до 900 чоловік. І, звичайно, не факт, що всі вони підуть на заводи. Є більш реальний варіант — залучати сільську молодь для роботи в суднобудуванні. Але виникає проблема в забезпеченні житлом.

Сьогодні галузь виручає її кістяк — кваліфіковані й досвідчені працівники. Однак, за результатами аналізу вікового складу фахівців суднобудівних спеціальностей, 70 % з них — люди старше 50 років. На жаль, у найближчі кілька років цей, говорячи економічною мовою, непоновлюваний ресурс буде просто вичерпаний. І наслідки процесу подвійно сумні. По-перше, кимось треба буде замінити ветеранів, по-друге, вони не зможуть навчити молодих, виявити себе як наставники. Порушиться наступність у роботі поколінь суднобудівників.

Але є й підбадьорливі приклади. Нещодавно почула зовсім дивну історію. Кадрова служба Чорноморського суднобудівного, виявляється, знаходить у своїх базах даних адреси ветеранів заводу, справжніх майстрів корабельної справи. Не так давно до одного з таких дідусів прийшли додому представники підприємства й попросили його допомогти в наставництві. У діда — сльози на очах: «Дітки, та я днювати й ночувати готовий на заводі, всім, що знаю, поділюся. Тільки б рідний завод запрацював». Розповідають: возять діда тепер щодня на роботу. А для нього це — як свято. Знадобився-таки...

Питання про підготовку кадрів для підприємств суднобудівної промисловості недавно було розглянуто у Миколаївській облдержадміністрації. Представники навчальних закладів і заводів, центру зайнятості й профспілок, громадських організацій і органів місцевого самоврядування висловилися за необхідність спільного пошуку шляхів виходу із кризової ситуації. Йшлося про поновлення інституту наставників, забезпечення збалансованості обсягів підготовки фахівців з потребами миколаївських судноверфей, популяризацію професії корабела, а також — про державні замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах. Рішення прийнято логічне — створити робочу групу для розробки обласної програми підготовки й відновлення кадрового потенціалу для суднобудування. Головне ж тепер — не розгубити цей самий «кадровий потенціал»