Вони перетворюються на вугляки, «розцвітають» веселкою грибків, розсипаються у руках

Чотири роки тому пожежа у Кам'янець-Подільському міському архіві була названа однією з найбільших катастроф в архівній царині за післявоєнні роки. Тоді у вогні загинуло понад сто тисяч справ. Кількість документів, що вціліли, але були безжально пошкоджені вогнем та умовами зберігання, обчислюється мільйонами.

Архівна трагедія була настільки масштабною, що привернула увагу Президента. Спеціальним розпорядженням були виділені кошти для ліквідації її наслідків. До життя мали повернути те, що не встиг знищити вогонь і час. Тож як відбувається це повернення?

Хмельницькому обласному архіву пощастило: свого часу тут збудували споруду, котра відповідала сучасним стандартам зберігання. Нове «житло» чекало на півтора мільйона документів. А дочекалось... погорільців. Заступник директора обласного архіву Світлана Михайлова показує цілі томи документів, пов'язаних із поверненням обласного архіву із Кам'янця-Подільського до Хмельницького. Доповідні записки, акти перевірок, рішення і рекомендації сесій та колегій — всі, як один, твердять: умов для зберігання дореволюційного архіву в Кам'янці-Подільському немає. Розміщені переважно у колишніх культових спорудах, справи нищать цвіль і шашіль, чорнило вицвітає...

Здавалося, крапку в цій історії повинна була поставити комплексна перевірка, а за нею і рішення колегії Держкомітету архівів України про зупинення діяльності Кам'янець-Подільського архіву і передачу його фондів до Хмельницького обласного архіву. 9 квітня 2003 року був підписаний цей документ. А наступного дня... сталась пожежа, під час якої дерев'яні стелажі і споруди просто рухнули. Ще кілька днів після того, як згарище було залите пожежною піною, альпіністи діставали обгорілі зшитки справ. Те, що не знищив вогонь, довелось залити водою. Дуже скоро на сторінках паперів пишним цвітом почав розквітати грибок та пліснява. Документи стали «горіти» від вологи. Тоді ж з'явилась рятувальна ідея — заморозити вологі папери. Одразу ж морозильні камери місцевого м'ясокомбінату були заповнені незвичною продукцією. Холод рятував і сушив архів дев'ять місяців. Потім документи переправили до... інкубатора. Там до роботи взялись тепло й потоки повітря. А ще — десятки рук добровольців — студентів, школярів, архівістів, котрі сторінка за сторінкою цілодобово (!) перебирали багатостраждальний архів. Лише після цього він був запакований і відвантажений до обласного центру.

Новосілля було безрадісним. До пошкоджених вогнем архівних справ швидко приклеїлась назва — вугляки. Ще по гарячих слідах пожежі було прийнято розпорядження Президента про виділення на ліквідацію наслідків трагедії 400 тисяч гривень. Гроші наче і не малі. Але ж не для такої масштабної справи. Було, свої послуги з реставрації запропонували польські фахівці. Та страх втратити цінні папери виявився сильнішим від бажання швидко вирішити справу: МЗС не дало дозволу на вивіз архіву за кордон, мотивуючи це тим, що то національна цінність і ризикувати нею не можна.

Дуже швидко стало зрозуміло, що свої проблеми доведеться вирішувати в своєму ж домі, та ще й власними силами. Державних грошей вистачило на те, щоб створити при архіві реставраційний центр. Купили для цього спеціальні столи, кілька комп'ютерів, а головне — реставраційний матеріал. А це майже півтора десятка різновидів паперу — лавсановий, парафінований, фільтрувальний, прозорий для ламінування... Деякі рулони вже унікальні для України, бо були виконані на замовлення хмельницьких архівістів останніми партіями. Сьогодні на такий імпортний товар потрібно було б витратити мільйонні кошти, отож у реставраційному центрі радіють своїй ощадливості і кмітливості. Але навіть це не надто зрушило справу з місця. Бо створення центру не передбачило створення... робочих місць для нього.

Троє традиційних, передбачених штатом архіву реставраторів — надто мало для такої масштабної роботи. На зарплату ще для двох архівісти заробляють самотужки, надаючи різні платні послуги відвідувачам. Але й це — крапля у величезному морі згарища. «Пожежна» статистика виглядає так: із понад ста тисяч справ від вогню вдалося врятувати лише 38 тисяч. За кілька років роботи ідентифіковано 9 тисяч. А відреставровано — близько чотирьохсот.

Ні дня центр не проводить без кількох десятків реставрованих сторінок. Чотири сотні справ — це майже 65 тисяч сторінок. Кожну треба спочатку відчистити від згарків, потім — продезінфікувати у спеціальних розчинах, просушити, доростити сторінку, вкрити спеціальним ламінувальним папером, підрізати, відпресувати... Американські добродійники подарували центру спеціальний пристрій-автомат, котрий уміє «дорощувати» неповні сторінки. Дарунок неабияк порадував усіх. Але згодом з'ясувалось, що і матеріал для такої техніки коштує недешево, і ручної роботи над вилитою сторінкою ще чимало.

Про техніку не забувають, але реставратори кажуть, що так призвичаїлись працювати руками, що обганяють машину. Але ж скільки то роботи доведеться переробити цим кільком парам рук, щоб відновити архів! Тут уже й підрахували: якщо десять реставраторів працюватимуть десять років, то відновлять мільйон сторінок. А таких мільйонів є дев'ять. Отож, дивись, до наступного століття, може, і справляться? Але ж і це ще не все. Разом із «погорільцями» до архіву прибуло ще понад 350 тисяч справ. Вони вбереглись від вогню, але настільки пошкоджені грибками, пліснявою, гризунами і шкідниками, що не торкнеться до них рука реставратора — вони теж «згаснуть». Назавжди.

Що втратимо із цими документами ми? В архівах є методика матеріальної оцінки будь-якого документа. Звичайно, провести її в масштабах цілого дореволюційного архіву просто нереально. Отож, не рахуючи гривні, вже знаємо, що ніколи не візьмемо до рук документи подільського військового губернатора та Подільського губернського у селянських справах присутствія. Уже не прочитаємо більшість із того, що видавалось канцелярією подільського губернатора та Подільською казенною палатою. Чи збідніємо від цього? Та як подивитись. За цими паперами — весь спектр економічного, соціального, культурного, військового життя краю протягом кількох століть.

Що втрачаємо тепер? Уже під час ідентифікації були знайдені унікальні документи ХVІ століття, про існування яких раніше навіть не підозрювали. Лише особливо цінних виявлено близько восьми тисяч справ. А коли додати до них ще й унікальні грамоти Павла Скоропадського, листи Симона Петлюри, оригінали Івана Огієнка? Як їх оцінити? І хто знає, що там, серед тих мільйонів і мільйонів сторінок, котрих ще не торкнулась рука ні реставратора, ні дослідника.

Зате дуже просто підрахувати, скільки коштуватиме фонд зарплати для штату реставраторів. Не такі це вже великі суми, якщо поглянути з точки зору історії та пам'яті, щоб не відшукати їх у бюджеті. Обласна рада, прийнявши спеціальну програму підтримки архівної справи, вже пообіцяла знайти у своєму бюджеті гроші. Цього року для розширення штату реставраційного центру буде виділено 144 тисячі гривень. Програма розрахована на п'ять років, тож архівісти дякують і за це. Бо заглядати на століття вперед не наважуються.