Як скоробагатьки з’їдають села — разом з пам’ятними та історичними місцями

«Чуден Днепр при тихой погоде... Редкая птица долетит до середины Днепра!» — ці гоголівські рядки знає кожен. Та не всім відомо, що писав це Гоголь після гостин у свого земляка, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Саме тут, у селі Прохорівці тодішнього Золотоніського повіту, де мешкав Максимович, Гоголь і побачив «чуден Днепр».

Мальовничу Прохорівку знав і Шевченко. Він також гостював у Михайла та Марії Максимовичів, у 1859 році написав їхні портрети, працював над поемою «Марія». Збирався навіть оселитися біля Михайлової Гори — хутора, де була садиба його друзів. Але 1861 року поет знайшов вічний притулок на горі Чернечій. А Максимовича через 12 літ після Шевченка поховали на його улюбленій Михайловій Горі.

За часів СРСР співробітники Шевченківського заповідника в Каневі вели безкомпромісну боротьбу проти намірів розпочати промислове будівництво на лівому березі Дніпра навпроти Чернечої гори. Тоді вдалося відстояти недоторканність канівського довкілля, створити заказник «Тарасів обрій», зберегти легендарну Михайлову Гору. Однак у незалежній Україні «своя» влада з неменшим запалом взялася за «облаштування» придніпровських ландшафтів. Нинішні «шанувальники» національної спадщини взялися забудовувати краєвид, що відкривається з Чернечої гори, потворними віллами-фортецями, «з’їдаючи» сільські хати, знищуючи самобутній колорит старого українського села. Врешті, заповідний «Тарасовий обрій».

Гарно в Прохорівці. Шкода тільки, що, їдучи дорогою впродовж кількох кілометрів, не побачиш Дніпра, бо він — за високим парканом, прикритим військовою камуфляжною сіткою. Й не розбереш: чи то бази відпочинку, чи мисливські господарства, чи приватні «хатинки» — все на один копил.

Неспокійно нині в Прохорівці. Кілька разів жителі села на сходках протестували проти намірів влади виділити в приватну власність 9 гектарів прохорівської землі, що прилягає до Дніпра. Люди побоюються, що буде те саме, що сталося внаслідок розростання такого собі об’єднання «Альянс».

— Ще десять років тому наші люди випасали худобу на березі Дніпра, — каже активістка «руху опору» Оксана Свириденко. — А зараз не тільки луків не стало, стежку до води годі знайти. Там приїжджі спершу три будинки поставили. Для селян залишався ще вихід до Дніпра. Та поволі новосели, які іменували себе об’єднанням «Альянс», забудувалися далі. Зараз там ціле селище, яке повністю перекрило доступ до берега і Дніпра.

За словами пані Свириденко, селяни зверталися і в райвідділ земельних ресурсів, і в прокуратуру, але там лише руками розводили. Мовляв, удіяти нічого не можемо. Забудовники справно платять штрафи за самозахват. Ось такий альянс.

«Незлим тихим словом» згадують селяни колишнього голову села Сергія Стрільця, який «дванадцять років тут панував, а перед останніми виборами без згоди прохорівців надав в оренду кілька гектарів землі — від «Масми» до Коноплянки». Після цього «ґешефту» у селі залишився вільним лише дев’ятигектарний шмат узбережжя. Саме його сільська влада запланувала передати в оренду на 49 років малому підприємству «Оріховка». Орендарі збиралися поставити на узбережжі базу відпочинку, за це пообіцяли прокласти до Прохорівки газопровід і газифікувати за свій кошт соціальні об’єкти села. А згодом забажали взяти землю в приватну власність. Написали в сільраду заяву від імені десяти осіб, просили виділити кожному по 25 соток під забудову й 74 — під ведення особистого селянського господарства...

Тоді й піднялася у селі буча. Люди збиралися на сходки, писали в різні інстанції, протестуючи проти намірів своєї влади.

— Чи є межа людському цинізмові й жадібності? — каже про «нових українців» Оксана Свириденко. — Як можна землю, де росте розкішний бір, надати під підсобне господарство?! Я зверталася у земвідділ. Там пояснили, що нові хазяї вирубають ліс і посадять городи. Це нормально? Наші люди одвіку користувалися узбережжям, ходили до лісу по гриби, збирали лікарські трави, відпочивали. Як віддамо скоробагатькам ще й цю землю, через кілька літ у нас не буде проходу до Дніпра зовсім...

Ділянка, на яку зазіхнули багатії,— продовжувала Оксана, — прилягає до луків. Там селяни випасають худобу. Я більш ніж упевнена, що забудовники скоро залізуть і туди, на Чаїне, з’єднають свої володіння з селом, а потім з’їдять і село. Старовинна козацька Прохорівка, де запорожці збудували храм, описаний самим Гоголем, де Тарас Шевченко милувався Дніпром, їм не потрібна. Вони хочуть зробити тут свої «Канари». Нам тоді тут не тільки жити, а й дихати не дадуть...

Продати землю, щоб провести газ?

До Прохорівської сільради належить ще сусіднє село Сушки. Там уже почалася газифікація, в Прохорівці — ще ні. Не вистачає грошей. За продані раніше сім гектарів землі сільрада виручила лише 700 тисяч гривень. Депутати розділили цю суму на два газові кооперативи — в Прохорівці й Сушках. Прохорівці обурилися: земля наша, а гроші дали й сусідам! Утім, головне невдоволення від того, що дешево продано семигектарну ділянку.

— Якби ту землю віддали хоч за два мільйони гривень, протестів, очевидно, не було б, — поділився міркуваннями депутат сільради, директор Сушківської загальноосвітньої школи Анатолій Якименко.

Може, й так. Але жителів обох сіл цікавить одна деталь: кому за такою ціною було продано ті 7 гектарів? Учителька Сушківської школи, депутат райради Любов Павліченко стверджує, що на її депутатський запит до владних структур про те, хто купив ту землю, чому заплатив за неї мізерну суму і навіщо її взагалі було продавати, так ніхто й не відповів.

Тепер виникли суперечки щодо нової ділянки землі.

— Ці дев’ять гектарів особливої цінності не мають, це не орні землі, не заповідні, не пасовища, їх треба терміново продавати, — однозначно вважає Анатолій Якименко. — Ми підрахували, що на 11110-кілометровий підвідний газопровід до Прохорівки необхідно близько 4,5 мільйона гривень. Мале підприємство «Оріховка» готове заплатити цю суму, яка піде на благо громади.

З думкою директора школи не погоджується багато прохорівців. Особливо про те, що за газові труби потрібно платити прадідівською землею. Труби згодом поіржавіють, а що ми внукам залишимо?!

На сполох ударив Іллєнко

Звістка про скандальний продаж наддніпрянських земель докотилася й до Президента України Віктора Ющенка. Перебуваючи минулої осені у Каневі, він дав доручення органам влади «розібратися з ситуацією, що склалася в селі Прохорівка з виділенням 9 гектарів землі...».

Відповідні служби почали вивчати ситуацію, що склалася у Канівському районі. Тим часом голова села Віталій Дошка в телефонній розмові з кореспондентом «Голосу України» переконував, що розбиратися і писати «взагалі нема про що».

— Ніхто не передаватиме у приватну власність ті дев’ять гектарів, через які колотиться село, — казав Віталій Григорович. — Бо то землі державного лісового фонду. Я здогадуюся, — продовжував голова, — звідки ноги ростуть у цього скандалу. Є в нас у селі дачник-киянин, кінорежисер Юрій Іллєнко. У секретаріаті Президента він розповів, що на тій території росте сосна Гоголя, дуб Шевченка й стоїть пам’ятник Максимовичу. Все те в нас є, але — на Максимовій Горі, за 5 кілометрів від ділянки, яку ми буцімто хочемо продати...

Ось така логіка сільрадівського ватажка. Іншої думки про збереження національних святинь голова Черкаської облдержадміністрації Олександр Черевко. На розширеній нараді за участю керівників обласних силових структур, судової гілки влади та фіскальних органів очільник області піддав гострій критиці ті органи місцевого самоврядування, котрі бездумно передають в оренду чи продають землі, які споконвічно належали громаді. Причому сільські голови роблять це не публічно, без громадських слухань і схвалення. А новітні землевласники, обікравши і обдуривши людей, роблять з колишнім народним добром, що їм заманеться.

— Виконуючи Указ Президента про дотримання вимог законодавства щодо використання земель, — сказав Олександр Черевко, — ми наполегливо добиватимемося нового статусу для узбережжя Дніпра. А саме — надання наддніпрянській землі та лісовому фонду прав національних заповідників. Крім того, при облдержадміністрації діятиме спеціальна комісія, котра наведе порядок у землекористуванні. Я впевнений, — наголосив голова ОДА, — розбазарюванню землі буде покладено край.

За умови, хочеться додати, якщо до цієї роботи на повну силу підключаться правоохоронні органи. Бо досі вони не помічали, як деякі «війти» за півроку-рік після свого обрання та «вирішення земельних питань» пересідали з потертих «жигулів» на блискучі іномарки. Стражі закону, очевидно, щиро вірили, що «форди» та «фольксвагени» з’являлися у гаражах сільських голів виключно за їх скромну зарплату...

Черкаська область.

Фото Лідії ТИТАРЕНКО.