Київський метрополітен щодоби перевозить більш як два мільйони людей. Вважайте, півстолиці — під землею!

Кожні 90 секунд з перонів ідуть поїзди — 40 пар на годину. Стукають колесами в тунелях, ловлять вікнами сонячні зайчики на зовнішніх лініях. Загалом, біжать-поспішають в усі кінці старанні трудяги столичної підземки. Їх нині 664 і буде, кажуть, удвічі більше — швидких вагончиків, в яких постійні пасажири проводять роки життя. А трапляється, зводять на рейках метро з цим скаженим життям особисті рахунки. Але як у тому звинуватиш саме метро? Ми ж не відмовляємося від мостів, хоча і з них, буває, кидаються униз головою...

Мова не про це. А про те, що метрополітен — це цілий світ. Наш із вами світ. І кожен, спускаючись під землю, й на думці не має, що це востаннє. Не вороги ж ми самі собі! Не вороги...

Найчастіше я їжджу «червоною» лінією столичного метро — найпершою (київській підземці вже під 50!) і найвелелюднішою. Коли бачу в черговий раз розібраний ескалатор на станції «Шулявська», над черевом якого «чаклують» мужики в промаслених спецівках, одразу згадую, скільки вони заробляють. Цифра в’їлася в пам’ять, як і одноманітні мелодії підземки. Схоже, що не густо тих, хто бажає стукати молотками й дзижчати зварником за 1,5—2 тисячі гривень, якщо гучномовець усе запрошує й запрошує на роботу майстрів цього «жанру». Будь-яка праця заслуговує на повагу. Але як подумаю, наскільки це невдячна справа — махати домашнім віником по багатометровим сходам, шурувати брудною ганчіркою під ногами тисяч людей, що поспішають, — серце в тузі заходиться! І це європейська столиця? Ми збираємося через декілька років зустрічати гостей престижного футбольного турніру?

Уявіть собі, збираємося. Та ще й з яким розмахом! Цього року (вперше за всю історію існування) київська підземка одержує колосальні гроші на будівництво нових станцій — два мільярди гривень. Планується ввести в експлуатацію, як мінімум, «Деміївську», «Голосіївську» і «Васильківську» в напрямі до житломасиву «Теремки», що розвивається. Метрострївці взяли гарний темп і мають намір не обмежуватися одним перегоном до Виставкового центру, а зробити другу пускову чергу із трьох станцій: «Виставковий центр», «Іподром», «Одеська площа». Вже до літа кияни й гості столиці зможуть «примірятися» до чергової обновки — станції «Красний хутір» і далі — розраховувати на другий вихід «Вокзальної», довгоочікувану «Львівську браму». Це щось неймовірне — мегапроект запуску одночасно 12 станцій нової лінії. Уявіть лишень: її немає, і в одну ніч вона з’являється. Фантастика! У КП «Київський метрополітен» про це розповідають не лише натхненно, а й переконливо. Проект амбіційний, дорогий (12 мільярдів гривень), проте Київрада дала «добро», а «Метробуд» і «Укрметротонельпроект» серйозно готуються до його здійснення. Вважається, що до 2011 року мікрорайон «Троещина» будуть населяти до 500 тисяч жителів, і саме нова лінія розвантажить теперішнє метро на 20—25 відсотків. Серед грандіозних планів (під маркою Євро-2012) — ситуаційний центр, що давно не новинка в багатьох метро світу, але до нас приходить тільки тепер. Це відеоспостереження по всіх-усюдах аж до тунелів, кнопки екстреного виклику на станціях, більш досконала пожежна, охоронна сигналізації. Саме до проблеми безпеки повернулися обличчям після відомих подій у серпні минулого року, коли будівельники фактично «розпороли» землю над дахом поїзда метро, що саме їхав. На жаль, нині в Києві будують кому де сподобалося. І це велике лихо, про яке керівництво метрополітену прямо не каже, але й не замовчує тривоги перед батьками міста. Нинішній керівник столичного метро Петро Мірошников зізнається, що ходить до КМДА мало не щодня й де тільки можна... випрошує гроші. Тому що плани планами, а латати технічні дірки, що виникають на заїждженому вкрай метро треба постійно.

Мало хто знає, що за інтенсивністю перевезень київська підземка перевершила вже московський і пітерський метрополітени. За рік кожний вагон «пробігає» 120 тисяч кілометрів, перевозячи понад мільйон пасажирів. Можна скільки завгодно радіти з цього факту, але чи не час запитати у високих транспортних начальників: де совість?! Доки метро на своїх плечах, точніше, рейках, вивозитиме проблеми всього громадського транспорту столиці? І прикривати ентузіазмом трудівників підземки бездарність організаторів наземних перевезень? Багато пасажирів з радістю надали б перевагу тролейбусу, автобусу, трамваю, і тільки безнадійність дочекатися нормальної їхньої роботи змушує йти в метро.

Крайній строк експлуатації вагонів — 31 рік, а таких у столичному метрополітені вже понад 100, невідкладного поточного ремонту вимагають ще 184 вагони. Крім того, спричиняють головний біль тунелі, що просідають на обводнених ділянках, електропроводка, стан полотна дороги, інтер’єри станцій. Тих коштів, що виручені за проїзд, на все й близько не вистачає. Підраховано, що в цінах поточного року квиток у метро має коштувати як мінімум 1 гривня 58 копійок. Міськдержадміністрація дотує метрополітен. Але виділених 170 мільйонів гривень усе одно мало, щомісячні експлуатаційні витрати становлять приблизно 60 мільйонів гривень. Ось вам і причина тих мізерних зарплат фахівців, що роками працюють під землею! Мірошников просить у міста ще хоча б 300 мільйонів. Мовляв, не собі ж у кишеню, всі витрати на виду! Хоча, з огляду на міцну бізнес-хватку пана Мірошникова (він з нової хвилі керівників), можна було б задуматися про рекламні гроші — адже стіни всуціль обвішані й у вагонах, і на станціях метро.

Яке ж було моє здивування, коли довідалася, що за метр рекламної площі за розцінками Київради береться лише... 17—20 гривень! За місяць метро отримує 500 тисяч гривень, за рік — 16 мільйонів. За великим рахунком, якби ці гроші й не віддавали метрополітену (2007 року міськдержадміністрація віддала все до копійки), то невелика була б втрата. Але найцікавіше те, що метрополітен рекламою не займається. Тут давно й надовго влаштувалися посередники. А «викурити» їх з підземного клондайка не так просто. Начальник управління реклами на транспорті Київської міськдержадміністрації Олег Невельчук каже, що вже рік пропозиції із зміни тарифів, правил розміщення реклами (метрополітен сам клопотав про зміну тарифів) перебувають десь на узгодженні. Всі чудово знають, що рентабельність тут — тисячі відсотків(!), але тільки не на користь держави. І, мабуть, багато кому вигідно зволікати... Як, гадаю, вигідно тим-таки вагонобудівникам спочатку скаржитися на нестачу замовлень, а потім задкувати від вітчизняного замовника. Київський метрополітен готовий цьогоріч придбати 165 нових вагонів. Але Крюківський вагонобудівний завод може виготовити лише 15 (новий вагон ще проходить випробування), і 70 вагонів доведеться гнати з Росії. Яка вже тут економія!

Однак тільки метро залишається сьогодні найшвидшим, найзручнішим і найдешевшим засобом нашого пересування в мегаполісі. Ми закриваємо очі на бомжів, які туляться на його лавках, торговців ганчір’ям, що поспішають всучити нам щось під спів інваліда-музиканта, котрий розтягує гармошку в тій-такі «трубі» переходу, на жебраків, за нагоди готових обчистити ваші кишені, — ми на все закриваємо очі. Тому що це, справді, наш світ, наш дім. Іншого просто немає. Але так хочеться, щоб він був іншим.