Від Мацейова до Лукова

Маленький ошатний Луків — ніби створений для туризму. Тут все дихає історією. Давньою і недавньою, коли ще будували комунізм. Про це на станції Мацеїв нагадує широка рампа і бетонна дорога до неї. Таких на залізничній вітці від Ковеля до кордону — декілька. На них, за задумом тодішніх «миротворців», мали розвантажуватися радянські танки для маршу в Європу.

Звідки назва

Уперше Луково згадується 1537 року, коли ним володів волинський рід Матвієвських. 1557 року тоді вже ополячений Станіслав Матвієвський звернувся до короля Сигізмунда Августа з проханням поміняти прізвище на Мацейовський, заснувати на землях Лукова містечко і назвати Мацейовим. Місту надавалося Магдебурзьке право, можливість проводити ярмарки і збудувати замок.

Мацейов 1680 року придбав Анатазій Мйончинський —згодом луцький староста, а ще пізніше — волинський воєвода. На південній околиці Мйончинські збудували замок. А через сто літ Франтішек Ксаверій Мйончинський звів на місці замку палац у стилі ампір (його спроектував архітектор із Дрездена Пеппельман). Поруч з палацом виріс чудовий «англійський» парк, що є донині. А про колишній замок нагадують оборонні рови з водою. На жаль, немає підйомного моста. Його, без особливої потреби, підірвали партизани. Вимагає реконструкції парк, який, за спогадами місцевого краєзнавця Марії Рудницької, радував око екзотичними деревами, доглянутими доріжками, розкішними квітниками.

З палацовими спорудами пов’язана історія Мильцівського православного духовного училища, переведеного сюди 1894 року. Училище дало православній церкві багато відомих духівників. Його вихованцем був ректор Московської духовної академії (1951—1964) протоієрей Костянтин Ружицький. У міжвоєний час у палаці були жіночий римо-католицький монастир і школа. Завдяки тому, що приміщення ніколи не пустувало, воно збереглося до нашого часу.

Війна та атеїсти

За 300 метрів від палацу — ще три пам’ятки: церква Святої Параскеви (1723 р.) та її дерев’яна дзвіниця початку XVІІІ cтоліття, руїни костелу Святих Станіслава і Анни (друга половина XVІ cт.). Перші дві споруди відносно добре збереглися, а костел потребує негайної реставрації. До 1974 року він був відносно цілим. Лише трохи пошкоджено дах, куди в 1944 році влучив снаряд. Спершу в костелі містилися майстерні профтехучилища. Коли їх забрали, приміщення хтось підпалив. Пожежа зруйнувала дах, склепінчасті перекриття.

Кілька літ тому намагалися відреставрувати найстарішу будівлю селища, але через брак коштів роботи швидко припинилися.

Трагічна доля іще однієї пам’ятки — мурованої в стилі бароко в’їзної міської брами. У 1950 роках її розібрали. А брама об’єднувала обидва архітектурні комплекси (костел і церкву із дзвіницею). Не стало й синагоги.

Південніше замково-палацового комплексу — старе православне кладовище, де кілька надгробків мають художню цінність.

З оптимізмом проти проблем

За переписом 1911 року в Мацейові було 4216 жителів, більше половини — євреї. Тут працювали міщанська управа, суд, двокласна школа, духовне училище, земська лікарня, пошта, телеграф, аптечні склади, 42 крамниці, кредитне товариство, паровий млин, черепична фабрика. В 1946 році селище, яке набуло статусу райцентру, одержало назву Луків. Стару — Мацеїв (Мацейов) — зберегли лише за залізничною станцією.

Який Луків нині? З головою Турійської райради Орестом Василишиним ідемо центральною вулицею. Тут — ще довоєнна бруківка. На центральній площі, яку і зараз чомусь по-старому називають Повстанком, є кілька довоєнних будинків. Поруч — школа, будинок культури. Після 1959 року, коли ліквідували Луківський район, селище втратило перспективу. З’явилася вона наприкінці 1970 років, коли тут збудували потужний комбінат будматеріалів. Він нині не працює. Це велика прикрість для луківчан.

У селищі відкрито пральний комбінат Львівської залізниці, приватну пекарню, пожежну частину, відділення ПриватБанку. Є також пересувна механізована колона, залізнична і льононасіннєва станції. Є дитсадок, школа, ПТУ, дві лікарні, понад 20 магазинів і барів. А робочих місць для 3200 душ не вистачає.

Селищний голова Лариса Тимощук мріє про збереження пам’яток минувшини. Цьому має допомогти історико-архітектурний опорний план Лукова. Тоді буде надія отримувати кошти з бюджету на реставрацію. Немало робиться для благоустрою. Серед громадських споруд найбільше турбує Ларису Іванівну будинок культури. Пошкоджена буревієм 1997 року споруда руйнувалася. Нещодавно почали ремонт. Катастрофічно бракує коштів. Селищний голова не втрачає оптимізму і має на те підстави.

Адже Луків має усе для щасливого майбутнього. Насамперед вигідне розташування. Через Луків іде залізниця на Польщу, а поруч шосе Київ—Варшава, по ньому до кордону з Євросоюзом півгодини їзди. Місцеві надра багаті на унікальну за якістю крейду. До війни вивозили її за кордон. Поруч із селищем є озеро Сомине, глибина його до 30 метрів — глибше лише Світязь. Будуй оздоровниці, кемпінги, човнові станції! Мине кілька літ — і Луків знову стане перспективним містечком. Перший крок до цього зроблять вже наступного року, коли розпочнеться будівництво давно очікуваного підвідного газо-проводу.

Волинська область.

На знімку: селищний голова Лариса Тимощук ніколи не втрачає оптимізму.

Фото автора.