Гуманітаризація за останні 15 років охопила і технічні ВНЗ. Вони врятувалися від загибелі за рахунок прийому контрактних студентів на навчання за спеціальностями, які стали модними. Водночас конкурс на інженерні знизився до мінімуму, а різко зріс на економічні, юридичні, соціологічні та інші. На щастя, сьогодні ситуація змінюється на користь інженерних спеціальностей.

Усі розуміють, що міць розвитку держави визначається станом освіти, науки і техніки. А остання не може розвиватися без інженерів.

Причин зниження рівня їхнього навчання багато. До об’єктивних, наприклад, можна зарахувати зміни форми власності, а до суб’єктивних — посилення впливу представників гуманітарного профілю в Міністерстві освіти і науки.

Воно свого часу розробило варіант ступеневої системи освіти і внесло пропозиції до відповідного закону. У ньому встановлено такі терміни навчання: бакалавр — 3,5—4 роки і додатково 1—1,5 року для спеціаліста чи магістра. Нині більшість гуманітарних і технічних ВНЗ готують бакалаврів чотири роки, а потім рік — спеціаліста чи магістра. Але це не розв’язання проблеми, а вимушений захід. Це пов’язано з тим, що, не навчаючи магістрів, ВНЗ позбавляється ІV рівня акредитації. Тому їх готують за прискореним методом. Замість дипломного проекту магістр виконує дипломну роботу. Збільшити обсяг і кількість дисциплін немає можливості, оскільки під час 9-го семестру вивчають спецкурси, без яких взагалі не можна підготувати спеціаліста.

Такий підхід до ступеневої освіти має істотний недолік — термін підготовки магістра і спеціаліста з усіх спеціальностей обмежений одним роком.

У цьому випадку міністерство, гадаю, припустилося великої помилки, через яку поставлено на один рівень незрівнянні за складністю підготовки спеціальності. Наприклад, на технічних факультетах треба вивчати математику, фізику, хімію, теоретичну механіку, електроніку. Ці дисципліни практично неможливо освоїти без викладача. Водночас треба виконати масу розрахункових завдань, курсових проектів, лабораторних робіт тощо. Інша річ — гуманітарний цикл дисциплін. Якщо ми не будемо диференційовано підходити до методів навчання залежно від спеціальності, то значно погіршимо підготовку фахівців технічного профілю.

Застосовуючи закордонний досвід реформування в нашій вищій школі, необхідно встановити такий самий, як і там, час навчання. У нас же терміни і методи однакові, незалежно від спеціальності, що призвело до формальної підготовки магістрів у технічних ВНЗ. Таку практику доцільно переглянути.

На сьогодні навіть у деяких державах Африки не визнають наш диплом магістра. Тому другий етап навчання (після бакалаврату) має закінчуватися одержанням диплома спеціаліста, а кращі студенти з продовженим терміном навчання до шести років мають захищати диплом магістра.

В університетах Європи і США під час навчального процесу заведено читати оглядові лекції, а потім проводити індивідуальну роботу зі студентами у вигляді консультацій. Це дає змогу скоротити аудиторне навантаження за незмінного обсягу отриманої інформації. У цьому разі можна знизити тижневе навантаження студента до міжнародних норм, тобто привести його у відповідність з вимогами Болонського процесу. На жаль, у наших ВНЗ почасти немає умов для проведення консультацій. Тому підготовка магістра протягом року для технічних спеціальностей є формальною і не відповідає міжнародним стандартам.

У навчальних планах з технічних спеціальностей значне місце відведено гуманітарному циклу дисциплін. Обсяг годин за деякими з них перевищує обсяг на спецкурси. Для вивчення психології чи філософії не потрібно виконання лабораторних робіт, курсових проектів, а також детальне читання лекцій, тому що їх можна вивчити і за підручником. На мою думку, з таких дисциплін досить прочитати три-чотири оглядові лекції. Не можна також нехтувати європейським досвідом читання дисциплін на вибір. І його можна було б успішно застосувати в наших технічних ВНЗ під час вивчення дисциплін гуманітарного профілю.

Необхідною умовою приєднання України до Болонського процесу був перехід з 2004 року на модульно-рейтингову систему контролю, яка передбачає здачу модулів з усіх видів навчання: лекційний курс, практичні і лабораторні, а також інші види занять.

Раніше студент найнапруженіше працював у сесійний період, а за нової системи він у цей час відпочиває. Тому оцінити плюси і мінуси двох систем нескладно. Мабуть, треба взяти за основу краще з них і застосувати на практиці.

Враховуючи вищевикладене, насмілюся рекомендувати застосування модульно-рейтингової системи як поточний контроль і зберігання екзаменаційних сесій як підсумкових. Це дасть змогу, гадаю, виконати умови Болонських домовленостей і зберегти якість підготовки на колишньому рівні.

Такий досвід сьогодні накопичений, наприклад, у Київському національному економічному університеті. Та й уся вища школа має достатній досвід проведення двох атестацій у семестрі, вона не гірша, ніж модульно-рейтингова система.

Викликає занепокоєння той факт, що в нових навчальних планах значно скорочено спецкурси і зменшено обсяг годин для їхнього вивчення. Це призведе, упевнений, до істотного погіршення якості підготовки фахівців.

Є ще одна проблема у реалізації Болонського процесу в технічних ВНЗ. На сьогодні з деяких спеціальностей технічного профілю МОН планує не лише обсяг навчальних годин, а й порядок читання спецкурсів. У цьому разі після закінчення програми бакалавра випускник не буде готовий приступити до роботи за спеціальністю, тому що деякі спецкурси читаються на останньому. Доцільно, на мою думку, зберегти порядок читання курсів, установлений раніше навчальними закладами на базових кафедрах з кожної спеціальності.

І ще. Раніше у майбутнього інженера було чотири практики: ознайомлювальна, виробнича, технологічна і переддипломна. Наш випускник вільно конкурував з випускниками закордонних ВНЗ, маючи перевагу в практичному досвіді. Нині студенти не проходять жодного стажування. Цей недолік не можна компенсувати ні кількістю лекцій, лабораторних робіт, практичних занять, курсових проектів, ні модульно-рейтинговою системою контролю. Його не зможе усунути жодними змінами в навчальному процесі навіть МОН.

Назріла потреба, гадаю, напрацювання і подання на схвалення Верховної Ради України закону про проведення студентської практики.

Болонський процес не розв’язує повністю проблеми якості інженерної освіти. Але з огляду на те, що Україна от-от буде в СОТ і готується вступити до Євросоюзу, то, звичайно, має й в освіті прийняти правила гри, за якими живе цивілізований світ.

Михайло РЕВУН, професор Державної інженерної академії, доктор технічних наук, заслужений працівник вищої школи.