Народний артист України Іван Дмитрович Гамкало — один з найпалкіших пропагандистів української класичної музики останніх кількох десятиліть. Навіть побіжний список поставлених ним музичних творів на сцені Національної опери й Національної філармонії засвідчує це.

У його інтерпретації з успіхом ідуть опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, у 1980-90 роки він вдихнув життя в яскраву, але призабуту «Наймичку» М. Вериківського і поставив практично не знане у Києві «Купало» А. Вахнянина. А ще раніше ініціював реконструкцію і постановку незакінченої опери М. Леонтовича «На русалчин великдень». Серед особливих творчих здобутків Івана Гамкала й постановка опери А. Рудницького «Анна Ярославна, королева Франції». Твір, написаний композитором на чужині, вперше звучав на київській сцені.

Іван Дмитрович — активний учасник українського мистецького життя. І не тільки як музичний діяч, а й людина, котра своїм високим інтелектуальним потенціалом сприяє розбудові та формуванню сучасного контексту духовного життя нації. У ньому поєдналися прекрасний оперно-симфонічний диригент і музичний теоретик, публіцист і мистецтвознавець, дослідник-біограф і педагог, врешті, людина, щедра на творчі ідеї і проекти, що засвідчує низка реалізованих ним останніми роками на сцені Національної філармонії унікальних задумів щодо повернення із забуття оперних творів і симфонічної музики українських композиторів ХVІІІ—ХІХ ст., поставлених здебільшого відомим режисером-постановником народним артистом України Володимиром Лукашовим. Цей творчо-постановний дует збагатив мистецьку палітру Національної філармонії та її мистецький потенціал.

Свідченням цього є й постановка музично-драматичної трилогії «Філармонічна шевченкіана», куди увійшли музично-поетичні композиції «Гайдамаки», «Сон» та «Думи мої, думи мої, квіти мої, діти!..», яку Іван Гамкало і Володимир Лукашов здійснили на сцені Національної філармонії і яка номінована на здобуття Шевченківської премії 2008 року.

Іван Гамкало в цьому проекті — автор музичних композицій і диригент-постановник, а Володимир Лукашов — постановник театралізованих дійств. Їм вдалося органічно об’єднати широку палітру творів Кобзаря із музикою композиторів, які творили на слова Кобзаря, насамперед Б. Лятошинського, одного із найяскравіших європейських симфоністів ХХ ст.

Імпульсом для створення «Філармонічної шевченкіани» стали виступи Анатолія Паламаренка, блискучого виконавця творів Шевченка. З’явилася ідея збагатити декламацію музичним супроводом — від народних солоспівів і авторських пісень до симфонічних фрагментів, які надавали б шевченковому слову ще більшої емоційності, духовного піднесення.

Цей проект започатковано 1993 року музично-театральною композицією «Сон», прем’єра якої стала значною подією в культурному просторі України. Настав час по-новому поглянути на такий цікавий синтетичний жанр як музично-драматична композиція, адже музика є домінантою чи не кожного твору Поета. Це підтвердилося в «Гайдамаках». Ця монументальна композиція несла не тільки візію часу і драматичних подій, а й давала потужний імпульс до розуміння нашої історії.

Завершенням «Філармонічної шевченкіани» стала постановка в 2007 році музично-театральної композиції «Думи мої...», в якій Іван Гамкало та Володимир Лукашов об’єднали ліричну поезію Кобзаря в обрамленні народної пісні, хорових та інструментальних творів Миколи Лисенка. Поезії Шевченка звучали у виконанні Анатолія Паламаренка і в супроводі Академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України та Державної хорової чоловічої капели України імені Л. Ревуцького.

Триптих практично охопив найважливіші творчі й життєві події біографії Шевченка, дозволив відчути їх в емоційному вияві, чому сприяла талановита інтерпретація музичної й драматургічної частини кожної окремої композиції, які злилися в цільний мистецький проект. Важливо, що Іван Гамкало та Володимир Лукашов повернули в мистецький простір дуже популярний колись, а в останні десятиліття дещо ігнорований жанр —музично-драматичну композицію. Тим часом, може, як жодний інший сценічний жанр, він дозволяє на синтезі багатьох видів мистецтва доносити глядачам і слухачам найглибші, найтонші, найвеличніші творчі прояви видатних митців і минулого, і сучасності, що й засвідчила «Філармонічна шевченкіана» — яскраве явище нашого мистецького життя останнього десятиліття.