Пригадуєте, коли на телебаченні з’явилися перші рекламні ролики, це навіть забавляло. Всі, приміром, знали Льоню Голубкова і зустрічали його як доброго старого приятеля, створювали про нього анекдоти. Дітлахи деякі ролики напам’ять вивчали і, поділивши між собою ролі, граючись, озвучували. Але ніхто тоді не думав і не гадав, що диковинка, яка має назву «реклама», глибоко і невід’ємно увійде в наше життя і для одних стане прибутковою справою, для інших — причиною нервових стресів.

А що це саме так, свідчать листи, які надходять на адресу редакції, з проханням допомогти, щоб телевізійники не переривали перегляд улюблених серіалів, цікавих передач остогидлою рекламою «прокладок» з крильцями чи без них...

Щоб допомогти упорядкувати телетрансляції, наші читачі пропонують відвести для реклами один з телеканалів. І зацікавлені зможуть стежити за нею, інші — без перешкод переглядатимуть фільми. «Адже є у нас друковані рекламні видання, — справедливо зауважує читачка з Києва Олеся Стельмах, — і їх купує той, кому потрібно. А нам постійно нав’язують те, чого ми не хочемо дивитися, забуваючи, що кожен має право на вибір за уподобанням».

Добре у нас прижилася і вулична реклама. Рекламують усе що завгодно і навіть те, з чим потрібно боротися і викорінювати, — суспільне зло: алкогольні напої, сигарети тощо. І як, скажіть, переконати підлітка, що пити і курити шкідливо, якщо реклама «крутого» пива та елітних сигарет переслідує його скрізь?

Може, й справді хтось отримує від такої реклами насолоду, споглядаючи обабіч сірих, неприбраних узбіч наших доріг яскраві бігборди. Якщо, приміром, величезні рекламні плакати прикривають напівзруйновані чи реконструйовані будинки, то, звісно, приємніше бачити зображення іномарки, ніж чорні провалля вибитих вікон.

А от сім’я киянина Валерія Шоміна, крім незручностей, не отримує жодного задоволення від рекламних щитів, які розташовані на будинку якраз навпроти вікон його квартири. Ще у листопаді минулого року Валерій Митрофанович звернувся по допомогу до «Голосу України». «У будинку по вулиці Червоноармійській, 2, на стіні, що виходить на бульвар Шевченка, розташований рекламний щит, — пише наш читач у листі до редакції. — Реклама оснащена сліпучими прожекторами, через які у наших квартирах уночі видно, як удень. На даху сусіднього будинку на бульварі Шевченка, 1 також красується рекламний щит, який з настанням сутінків вмикається і горить до ранку. Уже кілька місяців ми не знаємо спокою, не можемо нормально відпочити, ніякі штори не допомагають, бо яскраве світло пробиває їх».

З чиєї волі мешканці будинку приречені на випробування сном під прожекторами? Редакція направила листа до Київської міської держадміністрації і невдовзі отримала відповідь начальника Головного управління з питань реклами С. Черепа. Чиновник повідомляв, що «спеціалістами Головного управління з питань реклами було проведено роз’яснювальну роботу з представниками рекламних агенцій щодо усунення недоліків». Тож, ознайомившись з документом, до скарбнички добрих справ ми додали ще одну, зрозумівши, що на лист відреаговано і до побажань читача прислухалися. Тому були здивовані, коли одного дня пролунав телефонний дзвінок і Валерій Шомін обурювався «бездіяльністю» редакції: «Адже ми так сподівалися, що газета допоможе нам!».

Постає запитання, яка користь від такої «роз’яснювальної роботи», якщо все залишилося так, як було до цього? У відповідях, надісланих на адресу Шоміна, також йшлося про позитивне вирішення його запиту. «Повідомляємо, що за порушення правил благоустрою міста Києва, — пише заступник голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації А. Сідоров, — на власника рекламної конструкції складено протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, йому вручено припис з вимогами вжити невідкладних заходів щодо дотримання правил благоустрою міста». В іншій відповіді, отриманій ще 06.12.07 року і за тим же підписом, зазначається, що «за вказаною адресою дві встановлені конструкції внесені на демонтаж розпорядженням Київського міського голови від 14.11.07 року №607 «Про демонтаж самовільно встановлених засобів зовнішньої реклами».

Зверніть увагу, у листі дописувача навіть не йдеться про демонтаж, а лише про вимкнення освітлення у нічний час. У районній та міській адміністраціях угледіли порушення правопорядку і пішли назустріч киянам, вирішивши демонтувати щити. Похвально. Але шкода, що добрі наміри так і залишилися на папері. І зрозуміло обурення людей, які звикли звертатися до «Голосу України» як до останньої інстанції для усунення різних проблем. Та якщо газеті Верховної Ради не під силу їх розв’язання, то що вже казати про тих, на захист кого вона стає?..

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

P. S. Знайома, яка нещодавно придбала квартиру у центрі Києва, також поскаржилася, що сім’я потерпає від нічного освітлення офісного будинку, розташованого у їхньому дворі. Сліпуче світло спрямоване вгору, видно як удень. На будиночок приємно дивитися, та лише доки не настає пора сну, тоді його краса вже нікого не тішить. Гадаю, до слів жінки приєдналися б усі ті, чиї помешкання освітлюються. Можливо, міській владі варто подумати про доцільність нічної ілюмінації, чи скрізь вона потрібна, і вжити заходів, щоб у певний час її вимикали. Врешті-решт, йдеться про здоров’я людей...