Даєш... пошту?

Багато скарг, які надходять до редакції, — на дії і зловживання влади та її приспішників. А ще чимало листів-нарікань на злиденну долю інвалідів, пенсіонерів та багатодітних. Читаєш — і щоразу серце заходиться від болю...

Листи — різні. Хоч і рідко, але трапляються випадки, коли деякі ділки використовують пересічних громадян, переважно довірливих інвалідів та пенсіонерів, у власних інтересах. І тоді обурені скаржники здіймають бурю в склянці води. Саме під статус «замовного» намагалися «кваліфікувати» деякі з працівників Сумської дирекції «Укрпошти» лист, що надійшов від мешканців Старої Іванівки, Пісок і Будного Охтирського району. Ось короткий виклад скарги, надісланої до нашої редакції, під якою стоять підписи більш як 120 сільчан:

«З часу підпорядкування Староіванівського відділення зв’язку Тростянецькому ЦПЗ ми (Охтирський ЦПЗ разом із десятками інших центрів поштового зв’язку в Україні були торік ліквідовані міністерськими «новаторами». — Авт.) замучилися в очікуванні кореспонденції. Хочеш не хочеш, а що вдієш, довелося змиритися з міністерськими новаціями. Та нещодавно нас «порадували» черговою звісткою: Староіванівське відділення зв’язку закривається. І нікому немає діла до півтисячі мешканців трьох сіл, третина з яких — пенсіонери, в тому числі учасники та інваліди війни. Ніхто з обласного поштового начальства не подумав, як нам своєчасно сплачувати рахунки за електроенергію, телефон, надсилати і одержувати перекази, бандеролі, посилки, як отримуватимемо пенсії. Адже через слабке здоров’я не кожен пенсіонер може по декілька разів на місяць «вояжувати» до райцентру і назад. А хто доставлятиме нам пресу, якщо найближче відділення зв’язку тепер знаходитиметься на відстані від наших сіл за 8 і 17 кілометрів. А ще нам стало відомо, що закривають відділення через нерентабельність. Утім, поштове відділення — не комерційна структура, а державне підприємство, з однією-єдиною функцією: надання послуг населенню...».

Чутки про закриття відділення не такі вже й безпідставні. За словами співрозмовниці, керівництво Тростянецького ЦПЗ плекало-таки надію закрити очолюване нею поштове відділення у січні цього року. Через оту кляту нерентабельність. А звідки їй взятись, якщо у трьох селах проживають за списком 485 мешканців, а насправді й чотириста не набереться: решта — хто до Охтирки, хто до Сум — на заробітки подалися. А плани зверху доводять, як і п’ять років тому. Коли на території сільської ради мешкало майже 550 людей. Так, приміром, спущений зверху відділенню торговельний ясир на грудень становить близько 2,2 тисячі гривень, з яких більше 1,8 тисячі припадає на супутні товари. І плентаються сільські листоноші від хати до хати, немов двогорбі верблюди, нав’ючені крамом: милом, колготками, туалетним папером, консервами і ще бозна-чим, щоб заробити собі на прожиття 0,6 ставки від посадового окладу. А більше, хоч як зі шкури пнися, не витягнеш. Адже клієнти — неплатоспроможні і виживають на цьому світі лише за рахунок підсобних господарств та допомоги дітей, які живуть у містах. А за ці нещасні копійки не те що марципанами і рябчиками, навіть найдешевшою здобою не поласуєш. Дай Боже, щоб їх хоч на хліб вистачило. Ось тому і потрапило до чорних списків поштове відділення зв’язку у Старій Іванівці. Наразі екзекуцію із закриттям скасовано. Та чи надовго? Переконаний, що ініціювали її тростянецькі поштові начальники не з власної ініціативи, а з подання обласного керівництва. А коли запахло смаженим (як мені конфіденційно повідомили «не на диктофон», нерентабельних відділень зв’язку на Сумщині о-го-го стільки, а відповідно і обурених мешканців сіл. — Авт.), в області дали задній хід. У надрах Сумської дирекції (швидше всього про людське око. — Авт.) навіть з’явився грізний циркуляр, в якому записано, що «... зміни в структурі дирекції є виключно прерогативою дирекції...». А відтак, «... Самостійну діяльність із закриття відділень поштового зв’язку припинити... Підставою для попередження працівників про закриття відділень поштового зв’язку є наказ директора СД УДППЗ «Укрпошта»...».

Ось такі «поштові пироги» випікають на Сумщині, зрештою, як і по всій Україні. Й не за ініціативи керівництва «Укрпошти». Поштовики у цій ситуації стали заручниками державної політики. Гадаєте, натягую шкурку на кисіль? Аніскільки. В усіх цивілізованих країнах пошта — збиткова й дотується державою. У Великобританії, Франції, Німеччині... Останніми роками цим шляхом пішли також у країнах СНД, зокрема, в Росії і Казахстані. До того ж в деяких з них дотації становлять майже 30 відсотків, а доставку кореспонденції листоноші здійснюють автомобілями, придбаними за кошти з державного бюджету. Можливо, там таке ставлення до поштового зв’язку тому, що пам’ятають сумні уроки історії: всі військові перевороти й революції розпочиналися із захоплення телеграфу і... пошти. А в нас увесь час держава з цим експериментує. Так, після торішнього «укрупнення» на Сумщині кількість районних відділень поштового зв’язку скоротилася у 2,5 разу — з 18 до семи. І ось знову — чергове «укрупнення»...

P.S. У Сумах, приміром, від виписаних обіцянок місцевих поштарів обслужити клієнтів за найвищими європейськими стандартами в очах рябіє, а коли доходить до справи — черги в будь-якому поштовому відділенні не зникають з ранку до самого вечора. У кожному з них, у тому числі центральному — тридцятому — лише в одного змиленого «оператора-стахановця» можна і передплатити періодику, і прийняти рекомендовану кореспонденцію. Саме в цьому віддділенні увечері 11 січня я простояв у черзі з 27 чоловік 42 хвилини, доки відправив до редакції один-єдиний рекомендований лист. Мені ще дуже пощастило, бо попереду мене не було ані передплатників газет, ані «оптових» відправників рекомендованої кореспонденції, які відсилають по 20—30 листів за раз. До речі, до тридцятого я відвідав аж чотири поштові відділення, в яких черги були ще довші.

Ось такий у нас європейський «сервіс»...