Напередодні підписання протоколу про приєднання України до СОТ Українська асоціація виробників цукру зробила дещо похмурий прогноз стосовно скорочення солодкого ринку. Вона передбачає, що завезення по імпорту 260 тисяч тонн цукру-сирцю і оподаткування його за пільговими тарифами (2 відсотки митної вартості плюс ПДВ) спричинить закриття щонайменше 29 цукрозаводів, які виготовляють солодкі кристали з бурякової сировини. Водночас голова ради директорів ВАТ
«Цукровий союз «Укррос» Олексій Крутибіч вважає, що причин для згортання ділової активності на ринку значно більше.— Олексію Миколайовичу, всі ваші прогнози справджуються. Скорочення ринку ви прогнозували ще в минулорічну посівну. Поза тим Україна одержала п’ятирічний перехідний період для адаптації норм і положень СОТ на цукровому ринку. Це додає вам оптимізму?
— Не дуже. За такого суперечливого економічного розвитку галузі, як в Україні, треба судити про наміри і зобов’язання за фактом. А ви ж не заперечите, що ми за 14 років підготовки до вступу в клуб глобальної торгівлі так і не навчилися виробляти конкурентні товари і торгувати ними на зовнішніх ринках. Тоді що переконує вас у тому, що навчимося через п’ять років? Адаптаційний період, звісно, тішить, якщо не бачити критичного стану цукрової галузі. Якщо не знати причини, котрі привели до цього, — зменшення гарантованих державою квот на виробництво і реалізацію солодких кристалів, низькі закупівельні ціни на сировину, практика невиправданих інтервенцій цукру-сирцю та інше, що стільки років гальмувало капіталізацію цукрозаводів. Судячи з прес-релізу МВФ, нам пропонують захищатися від низьких цін імпортерів на цукор імпортним митом у 50 відсотків. Це добре. Проте, на жаль, це не зупинить об’єктивного процесу згортання бізнесу тими цукрозаводами, яких торік примушували продавати цукор за цінами, що нижчі за собівартість. До ліквідованих та порізаних на металобрухт у різні роки Орільського, Деражнянського, Добровеличківського тощо цукрозаводів вочевидь додадуться інші. Зізнаюся, мене більше влаштувало б, якби, приєднуючись до СОТ, ми мали б більш
«зубатих» керівників галузі, озброєних довгостроковою програмою розвитку бурякоцукрової галузі. Будьмо щирі, на противагу європейцям ми відкриваємо кордон для завезення в країну чужого цукру, тоді як наш власний не витримує конкуренції на зовнішніх ринках. Наші виробники ще не в змозі задовольнити всі вимоги до якості європейського продукту, тому він не матиме попиту на зовнішніх ринках, а субсидувати його країна не зможе. Так само буряковий цукор програватиме конкурентну боротьбу дешевшому імпортному на внутрішньому ринку. Це означає, що для нас найкраще зараз виготовляти рівно стільки, скільки споживаємо, аж доки не досягнемо єврорівня і за асортиментом, і за якістю продукту. Єдине, що тішить: активна модернізація переробних потужностей провідних аграрних холдингів, таких як «Укррос», має скоротити період вимушених втрат в адаптаційному періоді. Але очевидно й інше: галузь приєднується до умов СОТ у найбільш несприятливий для себе період на внутрішньому і зовнішніх ринках.— Олексію Миколайовичу, чи не забуваєте ви, часом, що ціни на цукор на зовнішніх ринках зростають на тлі загального подорожчання продовольства?
— Жодним чином. Але не все так, як здається. Нинішній світовий профіцит цукру обсягом 11 мільйонів тонн споживатимуть щонайменше 2 роки, так само ще не досягнуто цінового паритету на продовольчу продукцію. Коли все дорожчало, цукор ніби цього не помічав. Ціни на цукор-сирець почали зростати на світовому ринку тільки з листопада. До сьогодні вони зросли на 44—50 доларів США, а вся продовольча лінійка — від зернових до соняшникового насіння — удвічі-втричі. За такої цінової ситуації на світовому ринку виробництво бурякового цукру приречене на вимирання. Приєднавшись до СОТ, цукровикам лишається сподіватися на світове подорожчання цукру-сирцю, попри те, що 260 тисяч тонн ми споживаємо за неповні два місяці.
— Ви прогнозуєте скорочення посівних площ під цукрові буряки цього року на 300 тисяч гектарів. Це більш як удвічі перевищує оцінки
«Укрцукру»...—
Знову ж таки я спираюсь на настрої сільгоспвиробників, з якими спілкуюсь дуже тісно. Господарства південної, центральної та східної частини країни неохоче беруться сіяти цукрові буряки, розуміючи, що це потребує передових технологій, довготривалого клопоту і врожаїв щонайменше 400—500 центнерів з гектара. Буряки за рентабельністю сьогодні вже стоять у негласному списку агрокультур на шостому місці. Знову ж таки винагорода у вигляді живих грошей приходить під новий рік, а не влітку, якщо посіяти зернові, й навіть не восени, якщо посіяти, приміром, соняшник. На жаль, невміння мислити стратегічно в багатьох господарників у крові. Тому так і виходить, що коли ми ведемо мову про закриття переробних потужностей, в Росії розповідають про будівництво 50 цукрозаводів. До слова, там уже давно цукром-сирцем не лякають виробників і споживачів, бо розуміють, що посіви цукрових буряків підтримують сівозміни, дають людям робочі місця і дефіцитні енергоресуси. Взагалі-то, цін боятися — у СОТ не ходити. Але тільки за умови, що держава не цуратиметься впроваджувати дієві механізми стимулювання продуктивності праці за прикладом тієї самої Європи.— Що ви маєте на увазі конкретно?
— Наприклад, замість дотування кожного гектара посівів цукрових буряків дотувати кожну тонну сировини, постачену на переробку. Ця пропозиція дала б значно вищий ефект. Адже не ціни, зрештою, лякають, а згортання виробництва цукру з бурякової сировини, яке ми колись мали найбільше у світі. Можна тільки пошкодувати, що цукрова галузь чимало прогавила за ці роки, але, я вас запевняю, СОТ нам не дозволить гав ловити.
