Військові рейки — ворог економіки

Прем’єр-міністр тільки зараз вимагає від керівників регіонів його підготувати.

«На превеликий жаль, не всі області поставилися до цього питання виважено. Вимагаю від усіх, щоб кожна область надала остаточний мобілізаційний план національної економіки на випадок того, якщо нам буде необхідно повністю переходити на військові рейки», — нарікав Арсеній Яценюк під час селекторної наради із главами облдержадміністрацій і силовиками в Києві.

Крім того, він закликав голів обладміністрацій роз’ясняти населенню у виступах в ефірі обласних теле- і радіокомпаній, що держава посилює заходи безпеки й що «в нас є достатньо коштів боротися з терористичною загрозою», і доручив оголосити через місцеві ЗМІ телефони гарячих ліній для повідомлення про підозрілі факти.

Власне кажучи,  правильно, що про це доводиться говорити на весь голос. Але, треба розуміти: «військові рейки» відлякують інвесторів. Хто вкладатиме гроші в економіку країни, якщо є реальна загроза атаки терористів? Хіба що ризикові інвестори, сподіваючись, зірвати великий куш. Але зрозуміло, що від бізнес-структур ззовні значних вливань в економіку країни, прем’єр якої вимагає від областей створювати мобільні групи для ліквідації наслідків техногенних катастроф, чекати не доводиться. Як відомо, гроші люблять тишу. А який інвестор сюди може прийти, якщо його підприємству загрожує такий катаклізм? Тож, що швидше ми з воєнних рейок перейдемо на мирні, то швидше розпочнеться процес одужання народного господарства.

Для розуміння того, що економіка України серйозно хвора, не потрібно бути великим фахівцем. Достатньо глянути на статистичні дані. Провали спостерігаються за багатьма позиціями. Цього разу як ілюстрацію ми наведемо такі цифри: у грудні 2014-го, порівняно з останнім місяцем 2013-го, промислове виробництво скоротилося на 17,9%. За даними Держстату, спад у будівництві — на 21,7%. У плюсах хіба що сільське господарство — на 2,8%. Роздрібна торгівля у нас скоротилася на 8,6%. Хоча позаторік було зростання на 9,5%, тому будувалися супермаркети.

А поки що чи не єдиною надією відродження залишаються зовнішні позики. Хоч як дивно, тут криза, бої на сході, переддефолтна ситуація грають нам на руку. Адже переговори, які усе ще тривають у столиці з місією Міжнародного валютного фонду, проходять за принципом: що більше дадуть, то краще. Глава Міністерства фінансів України Наталя Яресько упевнена: ми встигнемо вчасно одержати грошову допомогу в необхідних обсягах, що дозволить країні уникнути негативних сценаріїв. Щоправда, якою буде сума — вона назвати поки не береться. А от ми від себе з цілковитою впевненістю  стверджуємо, що грошей дадуть, принаймні, щоб вистачило на погашення попередніх позик. Щоправда, для розвитку народного господарства — це слабка втіха. У цьому контексті є надія: обсяги допомоги може збільшити Євросоюз. Країни ЄС не зацікавлені в краху нашої економіки. Потік нелегалів, а ще чого доброго — біженців, про що кажуть деякі експерти, об’єднаній Європі ні до чого. Це посилить тиск на ринок праці в ЄС. Тож Євросоюз готовий платити більше. Але такий фінансовий оптимізм все одно перекривається суворими реаліями, переведенням народного господарства на військові рейки.

Минулого тижня вибухнув скандал усередині уряду. Арсеній Яценюк вичитав міністра енергетики й вугільної промисловості Володимира Демчишина через контракти на імпорт електроенергії з Росії. За словами прем’єра, контрактами між держпідприємством «Укрінтеренерго» і російським «Интер РАО» грубо порушуються державні інтереси нашої країни. По-перше, тому що україно-російські домовленості передбачають стовідсоткове забезпечення Криму електроенергією, без чого струму з Росії Україні не бачити. Мало того, окупований Росією Крим у контрактах нібито фігурує як «Кримський федеральний округ Російської Федерації», що можна трактувати як визнання Україною законності перебування півострова в складі РФ. По-друге, підписавши ці домовленості, українська сторона нібито зобов’язалася постачати енергію на захоплені бойовиками «ДНР» і «ЛНР» території і погодилася на те, щоби Росія могла в однобічному порядку підвищувати ціни на електроенергію для України.

Володимир Демчишин заявив, що договір з Росією на постачання електроенергії є вигідним для України: «Я запевняю, що це — вигідні умови, за якими Україна може купувати електроенергію у сусідньої держави... З 26 грудня немає ніяких відключень, у принципі, мені здається, що це — заслуга. Однак, коли ми вирішуємо одну проблему, то натикаємося на більш тонку, політичну», — сказав міністр. Спростував він і інформацію про те, що в контрактах фігурує формулювання «Кримський федеральний округ Російської Федерації», яке, за його словами, було вилучено з остаточної версії договорів. Але виправдання Демчишина не переконали Яценюка, і прем’єр дав доручення розпочати службове розслідування стосовно посадових осіб і держкомпаній, які брали участь у підписанні «електричних» контрактів із Росією.

Не заглиблюючись у суть самого скандалу, можна констатувати таке: уникаючи, на словах, імпорту російського газу, ми насправді стаємо залежними не тільки від закупівель блакитного палива, а і вугілля, і електроенергії. Причому, значну частину енергоресурсів купуємо в країни, з якої фактично перебуваємо в стані війни. Неефективне їх використання — наш головний ворог. Україна залишається державою із найенергоємнішою економікою в Європі. Тобто, на одиницю виробленої продукції більше за всіх витрачаємо ресурсів. Енергетичний козир Росія завжди може використовувати, тримаючи нас на короткому повідку. Минулого тижня «Газпром» знову нагадав, що знижок для України на газ, які передбачалися зимовим пакетом, не буде. «Нафтогазу», мовляв, доведеться закуповувати блакитне паливо строго відповідно до контракту. До слова, коли ще восени народ психологічно був налаштований під час зими мерзнути, але пережити холоди без російського газу, то тепер, бачачи неузгодженість дій Президента й Прем’єр-міністра, ставлення людей змінюється. Уже зараз владі варто замислитися, що  наступної зими закликати громадян потерпіти буде не так просто.

Наостанок — про наші хлібні перспективи. Минулого тижня в керівних кабінетах активно заговорили про обмеження експорту української продовольчої пшениці. Спричинене це надто вже активними поставками її за кордон. Справді, є небезпека повернення ситуації 2001 року, коли повивозили зерно, а потім довелося його докуповувати за кордоном. Тим паче що Росія на свою пшеницю запровадила експортне мито, тобто, українська за рубежем стає ще затребуваніша. Водночас важливо не дати вивезти з країни більше обумовлених обсягів. Адже, до всіх бід, не вистачало тільки серйозного подорожчання хліба й дефіциту зерна. Тому, завдання — не проґавити момент, вчасно стримати апетити трейдерів. У січні-лютому пригальмувати експорт, а на початку березня буде зрозуміла ситуація із озимими, як вони пережили холоди. Саме тоді вималюється картина з майбутнім урожаєм хлібних культур. Як відомо, озима пшениця — його  основа.