На відміну від сусідніх країн Європи, де регіональне управління утворює самостійний рівень влади, в Україні регіональний вимір місцевого самоврядування недостатньо розвинений та значною мірою аморфний. Управлінська структура регіональної влади в країні має вигляд еклектичного набору елементів централізованого адміністрування та місцевого самоврядування, що перебувають у стані «тихої війни».

Закладений у Конституції й законі про місцеве самоврядування розрив управлінських функцій територіальних громад і їх місцевих рад, з одного боку, та держадміністрацій, з другого, спричинив недієздатність механізму реалізації самоврядних повноважень на рівні районів та областей, а це позбавляє регіони України динаміки, необхідної для повноцінного розвитку відповідних територій.

Ще 2001 року Конгрес місцевої регіональної влади Європи рекомендував Україні «відокремити місцеве самоврядування від регіонального, а останнє — від органів державної влади». Однак досягнути цього нашій державі не вдалося й дотепер.

Перспективним кроком у напрямі заповнення прогалин законодавчого регулювання організації влади на рівні регіонів та міст-мільйонників є розроблений народним депутатом від БЮТ, харків’янином Олександром Фельдманом (на знімку) законопроект «Про спеціальний статус міста Харків». Мета законопроекту, за задумом автора, — приведення законодавства України у відповідність до Європейської Хартії місцевого самоврядування та рекомендацій Ради Європи від 1998 та 2001 року щодо місцевої та регіональної демократії в країні.

Зокрема, проект закону визначає спеціальний статус міста Харкова як колишньої столиці України, обласного центру та другого за чисельністю мешканців міста в країні. Подібне визначення статусу населеного пункту — нововведення для нас, проте європейська практика має відповідні зразки — наприклад, у Німеччині колишнім столицям держави законом надається спеціальний статус «міста стратегічного значення».

Законопроект О. Фельдмана визначає функції Харкова як міста зі спеціальним статусом. Серед них: взаємодія з Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів під час розгляду питань, що зачіпають інтереси Харкова; розв’язання питань щодо розміщення у Харкові державних органів, консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні; здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам’яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають територіальне та національне значення; запровадження у Харкові режиму спеціальної економічної зони, що створить можливості для істотного посилення іноземного інвестування у розвиток міста.

«Родзинкою» законопроекту є ініціатива О. Фельдмана щодо запровадження специфічного муніципального податку на подолання бідності, кошти якого спрямовуватимуться на реалізацію соціальної програми подолання та профілактики бідності в місті, а також жебрацтва, безпритульності, усіх видів рабства у Харкові.

Привертає увагу ініціатива щодо надання Харкову статусу міста-єврорегіону — центру прикордонної території. Вже близько десяти років у нашій країні широко обговорюються плюси і вигоди налагодження системи регіонального транскордонного співробітництва з Росією як засобу переведення двосторонніх відносин на якісно новий рівень: з міждержавних, коли спілкуються здебільшого чиновники міністерств, на справді міжнародні, коли налагоджується комунікативна мережа взаємодії територіальних громад, підприємств, установ, лідерів громадської думки по обидва боки кордону.

Загалом, законопроект — це спроба системного моделювання Харкова як мегаполісу європейського типу, що функціонує на засадах субсидіарності та соціального партнерства, а також впевнено позиціонує себе як на регіональному, так і на загальнонаціональному й міжнародному рівнях. Показово, що кожна норма цього проекту містить не тільки декларативну позицію, а й інституційні та процедурні механізми її втілення в практику місцевого самоврядування.