У 2007 році виробництво продукції рослинництва значно скоротилося, а ціна багатьох культур зросла удвічі

Держкомстат оприлюднив попередні результати сільськогосподарського сезону-2007. Підбиваючи ці підсумки, від себе одразу хочеться згадати жарт, який для нашої найчорноземнішої держави більше схожий на правду. Бо у нас, дійсно, майже завжди врожай збирають менший, ніж в минулому році, але більший, ніж у наступному. Але нині, схоже, вийшло ще гірше. Торішній всеукраїнський ужинок зернових, приміром, став найнижчим за останні чотири роки. А з огляду на кількість площ під озимими та нинішній стан посівів, за прогнозами, наступний врожай виявиться щедрішим.

Якщо аналізувати минулий аграрний сезон, його можна назвати роком сподівань, що не справдилися. Статистика свідчить: загальний обсяг сільгосппродукції в усіх категоріях господарств за 2007 рік порівняно з 2006-м скоротився на 5,6%, зокрема в сільгосппідприємствах — на 4,3%, у господарствах населення — на 6,5%. Що хочеться сказати, гортаючи статистичні звіти. Усі негаразди: спека, буревії, суховії — не завдали катастрофічної шкоди врожаю, зернових зібрали 29,3 мільйона тонн. Це більш ніж достатньо для внутрішнього споживання. І все-таки виробництво зернових торік скоротилося на 14,5 відсотка, зокрема, на 9 відсотків за рахунок зниження врожайності.

Але, треба сказати, для сільгоспвиробників, яким удалося виростити й зібрати сільгоспкультури, рік видався прибутковіший за попередні. Адже невисокий вал, збільшення цін на енергоносії, здорожчання аграрної продукції на світовому ринку призвели до значного її здорожчання й у нас. Соняшнику зібрали значно менше, ніж 2006-го. Відповідно, його ціна вже перевищує 3,5 тисячі гривень за тонну. Зернові за рік подорожчали майже вдвічі. І головною причиною такого злету чи не вперше став не дефіцит збіжжя, а світові тенденції. Агропродукція там дорожчає, адже на планеті споживання зростає швидше за виробництво. І навіть, припустімо, якби українським виробникам вдалося зібрати врожай на рівні минулого року, вони б мали ще більший зиск. Бо збіжжя, незважаючи на його чималі перехідні запаси, пішло вгору на внутрішньому ринку. Не так, як було раніше: неврожай — висока ціна, щедрий — менша. До кінця року, наслідуючи світові ціни, тонна пшениці 3-го класу коштувала вже по 1400 гривень, у 2006-му за неї можна було вторгувати 600—800 гривень.

Звісно, через подорожчання зерна і для споживачів ціни на хлібопродукти зросли, але пригальмувати їх дало змоги обмеження експорту хлібних культур, до якого влітку вдався уряд. Утім, пригальмувати, а не зупинити: борошно, макарони, кондитерські вироби час від часу дорожчають. Впливають на цей процес світові тенденції, чинники, яким не можна запобігти, їх можна хіба що враховувати.

Казати про те, що хліборобський лан нинішнього року виявиться щедрішим, також дозволяє статистика. Значно зросли посіви під озимими зерновими, у 2,5 разу збільшили їх під ріпаком. Здорожчання сільгоспкультур зумовило зацікавленість у розширенні площ, а в агробізнес з новою силою потяглися структури, здатні вкладати гроші в АПК. Прогнозують, у разі сприятливих погодних умов, урожай зернових може перевищити 40 мільйонів тонн.

З ноу-хау нинішнього року: планується, що сільгоспвиробники «платитимуть» за держпідтримку. У разі, якщо господарство отримуватиме дотацію на свої посіви, воно зобов’язане продавати врожай до Аграрного фонду. Про це йдеться у проекті порядку використання коштів, передбачених держбюджетом для підтримки виробництва продукції рослинництва. Така пропозиція є цілком логічна, адже сіяти сільгоспкультури стало вигідно. А досі ці гроші йшли в землю, наче в пісок, аграрії за них державі нічого не були винні. Можна полічити: торік майже мільярд державних гривень пішло на підтримку продукції рослинництва. За ці кошти країна могла б отримати мільйон тонн пшениці, якщо рахувати по ціні 1000 гривень за тонну. Водночас торік Аграрному фонду було доручено сформувати резерв у 710 тисяч тонн продовольчого зерна врожаю-2007. Але навіть з урахуванням перехідних запасів фонд із завданням не впорався. Хоча й платив за збіжжя досить пристойно. Так, жито 3-го класу наприкінці року купував за 1070 гривень, пшеницю 3-го класу брав майже по 1400 гривень.

І все-таки, незважаючи на те, що дотаційні кошти осідають невідомо де, держава має їх сплачувати, аби скорегувати посівні площі, отримати таким чином потрібні для країни культури. Адже якщо не зацікавити аграріїв гривнею, є ризик, що більшість площ буде засіяно, приміром, кукурудзою. Королева ланів дає чи не вдвічі більший врожай, ніж ранні зернові, а коштує майже так само. Тому на озиму пшеницю та жито планується підтримка по 100 гривень на гектар, на ярі — від 50 до 220 гривень залежно від культури. Під льон і коноплю — 640 гривень за гектар. Уперше пропонується дотація на цукрові буряки — 550 гривень за гектар посівів. Надаватимуть таку підтримку сільгосппідприємствам — юридичним особам (окрім тих, що визнані банкрутами, або проти яких порушено справу про банкрутство), чия заборгованість перед державним чи місцевими бюджетами та Пенсійним фондом не перевищує півроку. Незважаючи на ці застереження, шлях тут до зловживань знайти можна. Так, у солодкій галузі за розподіл дотаційних грошей «під себе» мають можливість активно взятися цукрозаводи. Аргументи такі: вони замовники буряків, отже, чи не їм вирішувати, кого з сільгоспвиробників підтримувати. Зважаючи на те, що майже всі цукроварні мають підконтрольні бурякосіючі господарства, неважко спрогнозувати, куди потечуть дотації. І все ж, попри негативи, саме за рахунок дотацій у солодкій галузі можна спробувати забезпечити площі під буряками, достатні для виробництва цукру для внутрішнього споживання. Адже порівняно з позаминулим роком вони скоротилися майже на 200 тисяч гектарів.

Загалом, підсумовуючи рік у рослинництві, можна зазначити: вітчизняне сільськогосподарське виробництво виявилося доволі життєздатним, хоча цього не можна сказати про окремі підприємства і навіть цілі райони. Та здебільшого воно було конкурентне, насамперед за рахунок зростання цін на харчі.

Тепер щодо тваринництва. Ситуація тут не така оптимістична. Хоча виробництво м’яса збільшилося, але значною мірою за рахунок скорочення поголів’я ВРХ. Зважаючи, що кожного року воно сягає майже 10%, питання: кого вирізатимуть далі? Понад 78% корів утримується нині в індивідуальному секторі. Якщо й надалі їх планомірно знищуватимуть, наша молочна промисловість у перспективі взагалі залишиться без сировини. Тому в магазинах і надалі варто очікувати подорожчання яловичини, свинини, молока і молокопродуктів. Навряд чи варто сподіватися, що ситуація виправиться після вступу нашої країни до СОТ за рахунок імпорту. Адже в окремих фінансово потужних зарубіжних країнах уже спостерігається дефіцит якісної тваринницької продукції.