Римські канікули Лідії Оболенської

«Моє кіно може бути навіть без слів, але його розумітимуть люди всього світу»

Рік тому ми розповідали читачам про талановиту вінничанку Лідію Оболенську. Ще школяркою дівчина грала у фільмах (найбільш відомі — телесеріал «Завтра буде завтра», «Помаранчеве небо»). В обох картинах Лідії доручили провідні ролі. Вона майстерно впоралася з ними. Торік витримала ще один іспит — стала студенткою Римської академії кіно. Одночасно вступила до російської Академії театрального мистецтва. Однак обрала для навчання Італію. З 16 студентів-першокурсників була єдиною іноземкою. Різдвяні канікули Лідія провела у Вінниці, у мами й бабусі.

Що таке дві стипендії

Мама майбутньої акторки, Катерина Олександрівна, зустріла доньку хорошою новиною: у нинішньому році їй пообіцяли ще одну стипендію. Протягом першого курсу Лідія отримувала іменну стипендію від вінницької міської влади — тисячу гривень щомісяця. Тепер ще одну тисячу гривень на місяць пообіцяла долучити облдержадміністрація. Начальник облуправління інформаційної політики Світлана Василюк підтвердила цей факт. Оболенські раді такій підтримці. Дуже вдячні всім, хто сприяв прийняттю такого рішення. Але якщо говорити відверто, названої суми вистачить лише на оплату житла. Якби ще трохи грошей від меценатів...

Без підробітків, каже Лідія, все одно не обійтися. Без них вона б не зуміла жити і навчатися — Рим, за її словами, найдорожче місто Італії. «Зате, — усміхаються карі очі дівчини, — там завжди сонце і люди безтурботні, принаймні вигляд у них такий».

В академії також є безплатний обід. Щоправда, раз на день. Про те, що доньці частенько доводиться залишатися голодною, мати дізналася випадково. Лідія якось обмовилася, що просила позичити грошей у сусідки по кімнаті. Бо дуже в той вечір хотілося їсти. Катерина Олександрівна каже, що не могла після цього стримати сліз. Ліда заспокоїла маму тим, що знає, заради чого терпить негаразди. «Зате я на дуже хороших правах порівняно з нашими заробітчанами, — каже дівчина. — Навчаюся у престижному вузі, до мене добре ставляться, цінують мій талант. Хоч буваю голодна (багато сил забирають практичні заняття, вони домінують у розкладі, теоретичний лише один предмет — історія кіно) зате почуваюся вільною, незалежною. Наші ж заробітчани принижені й безправні. Кого треба більше жаліти?..»

У кожного своя «дзвіниця»

Ліді здалося незвичним, що майстерність італійських акторів полягає в тому, щоб, граючи роль, робити все так, ніби тебе це не обходить. У нас, як і в росіян, все навпаки — ми кожну роль пропускаємо через своє серце й душу. Сповна живемо життям свого героя. І вони це належно оцінюють. Наша школа кіно, каже Лідія, має в Італії високу оцінку. «Коли в кіноакадемії дізналися, що я вступила до російської Академії театрального мистецтва, із подивом запитали: «А чому ж ти тоді сюди приїхала, а не залишилася в Москві?»

Дух тієї Італії, яку Лідія бачила раніше в італійських фільмах, відчувається у людей середнього й старшого покоління. Молодь уже інша. «Попервах мене дивувало те, як мої італійські ровесники спілкуються запанібрата з викладачами, — каже Лідія. — До них звертаються лише на «ти», телефонують на мобільний, запрошують у гості. Інколи незрозуміло, хто студент, а хто викладач. Ні в Києві, де я трохи навчалася на кіностудії імені Довженка та в університеті культури, ні в Москві такого нема». Їй дуже подобається, що в Римській кіноакадемії студентів майже не критикують. Це добре, бо, коли критикують, здається, що через твою невдачу життя зупиниться, — каже Оболенська. — А там дають змогу розкритися твоїм талантам без натиску на тебе».

Їй потрібен був час, щоб усвідомити, що все це пов’язано з культурою італійців. «Коли я зрозуміла, що саме такою є їхня культура й не треба все оцінювати лише з власної «дзвіниці», тоді мені від серця відлягло. До того душа рвалася навпіл, все шукала відповідь на запитання: чому в них так?..»

З яким трепетом Лідія мріє про свій перший фільм! Хоча дівчина опановує в академії акторську майстерність, але використовує першу-ліпшу нагоду, щоб послухати лекцію з режисури. «Я відчуваю, що в мені проростає режисер», — каже співрозмовниця. Вона вже готується до створення свого фільму. Крім начерків сюжету, вона робить багато фотознімків. Їх стільки, що викладачі академії радять Оболенській влаштувати персональну фотовиставку. Можливо, колись вона це зробить.

— У моєму першому фільмі не буде проблем. Глядач не побачить там негативу, якого й так достатньо у нашому житті, — ділиться задумами Оболенська. — Домінуватиме любов. Багато любові. Може, це звучить банально, але саме на цьому почутті тримається світ. Картина сприйматиметься легко, буде чистою, як перший сніг.

Лідія неохоче видавала свої задуми. Може, щоб не зурочити. Лише сказала, що картина може бути без слів. Мовчки теж можна розмовляти. Сюжет буде зрозумілий глядачам, незалежно від того, якою є їхня мова. Те, що Ліда хоче показати на екрані, буде доступне людям усього світу, переконана дівчина. «Я хочу подарувати глядачеві щось дуже світле і чарівно-казкове...».

До своєї гри в уже знятих фільмах Оболенська ставиться критично. Це при тому, що про її ролі в кіно уже тоді схвально відгукувалися Ада Роговцева, Богдан Ступка. «Кожну роботу треба виконувати професійно, — наголошує Ліда й додає: — І з цікавістю».

На запитання, де мріє зніматися після навчання, дівчина відповіла так: «Там, де буде цікаво, де будуть хороші режисери, цікаві ролі. Місце не має значення — Голівуд чи студія Довженка. Та й в Італії кіно зі світовими традиціями...». До речі, уже з третього курсу студентів Римської академії кіно залучають до зйомок у фільмах. З таким характером і наполегливістю, як у Лідії, можна не сумніватися, що наша землячка неодмінно заявить про себе в кіно. А поки що хочеться побажати студентці-другокурсниці якомога рідше залишатися без вечері. Щасти тобі в усьому, Лідіє!..

Вінницька область.

На знімку: у Вінниці Лідію завжди чекає мама Катерина Олександрівна.

Від редакції

Можливо, хтось із меценатів виявить бажання підтримати талановиту українку, повірте, не пошкодуєте про це. Координати — в редакції.