Адже придбані за ринковою вартістю гектари в разі цільового використання не окупляться й протягом тридцяти років

Мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення, термін дії якого окреслювався 1 січня 2008 року, так і не закінчився зі дзвоном новорічних бокалів. Табу, відповідно до чинного законодавства, триватиме принаймні до набрання чинності двох законів: про державний земельний кадастр та про ринок земель. Визначено, що їх проекти уряд має подати до парламенту не пізніше 1 квітня. Хоча заради справедливості треба зазначити: усі законопроекти, необхідні для зняття мораторію на продаж сільгоспземель, розглядали за останні роки в парламенті не раз. До того ж закон про державний земельний кадастр Верховна Рада навіть ухвалила — ще у березні 2007-го, але тоді документ не набрав чинності через вето Президента. Сьогодні, зважаючи на нинішній склад коаліції, а також той факт, що на кону — мільярди гривень, можна прогнозувати: необхідні документи будуть таки ухвалені. Тоді мораторій у теперішньому вигляді автоматично припиняється. Напевне, додатковим аргументом стане вступ нашої країни до СОТ.

Імовірний й інший сценарій розвитку подій, коли народні обранці перепишуть законодавство і просто скасують мораторій. Якщо так, то ринок землі запрацює без важливої складової. Адже на законодавчому рівні мають бути встановлені особливості обігу земель для ведення товарного сільгоспвиробництва, причому не лише приватизованих ділянок, а й земель державної та комунальної власності. Очікується, що ці особливості буде виписано в законі про ринок земель. Хоча фахівці припускають, що «особливості обігу» можуть стати новим мораторієм. Водночас чимало народних депутатів від нинішньої коаліції схиляються до думки, що землі сільгосппризначення вже незабаром можна буде вільно продавати. І наголошують: головне — чітко виписати механізм, відповідно до якого неможливо змінити їх цільове призначення. Саме тут чимало підводних каменів. Припустімо, у документі пропишуть: змінювати цільове призначення аграрних гектарів можна лише для суспільних потреб і винятково за погодженням Кабміну чи парламенту. Але де гарантія, що під виглядом «суспільних потреб» у високих кабінетах не відстоюватимуть чиїсь приватні інтереси. Сьогодні законодавство теж забороняє змінювати цільове призначення сільгоспугідь. Ну і що? Ті, кому це дуже потрібно і хто має гроші, все одно знаходять варіанти в рамках правового поля — і змінюють.

Але, з другого боку, тут і палицю б не перегнути. Як зробили це під час прийняття цьогорічного головного фінансового документа держави, коли законом про держбюджет підкоригували і законодавство земельне. Тепер придбати ділянку із земель державної чи комунальної власності можна лише через аукціон. Виключно на аукціонах здійснюється і «набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності» (стаття 124 Земельного кодексу). На перший погляд — поборолися із зловживаннями. Держадміністрації та місцеві ради нібито втратили можливість на свій розсуд надавати земельні ділянки. Отже, цей крок стане запобіжним заходом у поширенні корупції у разі продажу чи передачі в оренду земель державної та комунальної власності. А розподіл гектарів винятково на конкурентних засадах дасть можливість, приміром, отримати вигідну ціну під час продажу інвестиційно привабливих ділянок тощо. Проте землю ті самі місцеві ради передають не лише стратегічним інвесторам. А як тепер бути — тобто правильно юридично оформити передачу земельних ділянок громадянам, не кажу вже для ведення особистого селянського господарства, а приміром, для городництва, сінокосіння чи випасання худоби? Усіх на аукціон?!

Ще одна аукціонна цікавинка: відповідно до внесених законом про держбюджет-2008 змін до Земельного кодексу (ст. 15), «продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель, переданих у приватну власність, та земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації» здійснюватиме, звісно, через аукціони, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Таким центральним органом нині є Державне агентство земельних ресурсів, яке до кінця року має знову перетворитися на Державний комітет із земельних ресурсів. Перспективу стосовно підвищення статусу головного земельного відомства країни озвучив на нещодавньому засіданні Ради національної безпеки та оборони Президент Віктор Ющенко. Після скасування мораторію і реорганізації відомства саме Держкомзему пророкують роль головного продавця усіх неприватизованих агрогектарів.

Готуються до скорого запровадження ринку сільгоспугідь і потужні бізнесмени та компанії. Якщо кілька років тому сотні гектарів «гуляли» необробленими, нині площ, які заростають бур’янами, стає дедалі менше. Навіть у багатьох поліських районах, де землі не особливо родючі, до того ж їх зачепив Чорнобиль, гектари орендують, обробляють, вирощують продукцію. У такий спосіб компанії намагаються взяти під свій контроль якомога більше сільгоспугідь. Якщо ти вже орендуєш землю, у тебе значно більше шансів викупити її, причому за мінімальною ціною. З другого боку, попит на гектари спричинений істотним зростанням цін на сільгосппродукцію. За рік зернові подорожчали ледь не вдвічі. А кукурудзою торгують мало не за ціною пшениці. Якщо чотири-п’ять років тому королева полів йшла по 200 гривень за тонну, то нині — нижче 1000 ціна не опускається. Ще прибутковіший ріпак. Нинішнього року його успішно збували по дві тисячі гривень за тонну. А тонна насіння соняшнику тепер доходить до 3,4—3,5 тисячі гривень. Обіцяна на цей рік дотація на буряки — у розмірі 550 гривень за гектар посівів — і солодкі площі зробить прибутковими. Тобто вирощувати сільгоспкультури вже неабияк вигідно, і цим також пояснюється попит на сільгоспугіддя. Тим більше земля — ресурс, який не примножується. Якщо замість старого заводу можна побудувати інший, то кількість незайнятих гектарів усе зменшується, тому в подальшому вони лише дорожчатимуть.

Необробленою земля залишається хіба що біля Києва та інших великих мегаполісів. Поблизу столиці вартість колишніх колгоспних та радгоспних гектарів така велика, що їх вигідно купувати та перепродувати. Є зиск також вичікувати, доки лани вдасться «перепрофілювати» під яке-небудь котеджне містечко чи готельно-розважальний комплекс. Хліборобська справа у цих місцинах відходить на задній план. І з запровадженням вільного ринку землі такі тенденції тільки посилюватимуться — сільгоспугіддя і в подальшому випадатимуть із сівозміни. Адже придбані за ринковою вартістю вони, за цільового використання, не окупляться й за 30 років.

Тут варто додати: незважаючи на те, що заборону змінювати цільове призначення ділянок продовжено «до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель» (пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу), механізмів обходу мораторію є достатньо. Таке враження, що залишають шпарини у земельному законодавстві й виписують норми, які мають їх перекрити, одні й ті самі фахівці. Вони добре знають особливості земельних відносин і розробляють, нерідко за бюджетні гроші, відповідні правові документи. А у вільний від державної роботи час, за окрему плату вже від зацікавлених осіб, вишукують цілком правові способи обходу того самого мораторію. Інакше як ще пояснити свавілля у цій сфері?

Часто лунають аргументи на користь купівлі-продажу, мовляв, це величезний потенціал для розвитку агросектора. Але здебільшого такі закиди не відповідають дійсності. За оцінками експертів, із 27 мільйонів гектарів розпайованих земель більш як половина перебуває у власності громадян пенсійного віку. Навряд чи літня людина, отримавши після реформування колишнього колгоспу два гектари, один з них продасть, щоб отримані кошти спрямувати на вирощування сільгосппродукції на іншому гектарі. Гроші підуть на придбання квартири собі або дітям, на операцію, на навчання дітей-внуків.

Насправді запровадження ринку землі вимиватиме на початковому етапі кошти з сільгоспвиробництва. Бо керівникам господарств доведеться шукати фінансові ресурси не лише, щоб сіяти й збирати, а й на викуп гектарів. Бо якщо вони не зроблять це самі, хтось прийде з мішком грошей і перекупить землю.