У світі люди тішаться кожній зеленій смузі, прагнуть її якомога розширити, а в Косівському районі Національний природний парк «Гуцульщина» — ніби сіль в оці влади. Таке враження, що нема у місцевих чиновників більшої гризоти, як здихатися цієї напасті, вивести зі статусу заповідних передані паркові лісові угіддя та перебрати управління ними до своїх рук. То-то б вони дали раду цьому добру! І туристичний бізнес краще б розвивався, і економіка краю, і багатшими б стали косівчани, запевняють вони у своїх листах до Президента, обгрунтовуючи свою неприродну боязнь парку. А те, що у Косівському районі залишилося 5,9 відсотка стиглого лісу, а це найнижчий показник у Карпатах (у середньому становить 12 відсотків), якось соромливо замовчують. Призабули косівчани, як у 90-х роках, налякані екологічною катастрофою, що звалилася на закарпатців, повенями і зсувами, що тривожними дзвіночками зателенькали і в їх помітно облисілому краї, кинулися вони шукати захисту від розгулу сокири під крилом Національного парку. Громада і місцева влада самі звернулися тоді з проханням створити на території району Національний природний парк «Гуцульщина», сподіваючись стримати цим самовільні вирубки дерев та зберегти унікальну карпатську природу для нащадків. Такою була передісторія появи у травні 2002 року президентського указу «Про створення НПП «Гуцульщина».

Відтоді минуло п’ять років. Де-факто парк створений, а де-юре — і досі не може отримати державний акт на 7 606 га земель, що передані йому в постійне користування. А це дає підстави місцевій владі й нині говорити про незаконне існування парку, мусувати тему бути йому чи не бути, виносити на місцеві референдуми провокативне питання відносно того, кому передати землі парку, приймати безпрецедентні рішення про припинення його діяльності, виставляти оцінку роботі його працівників, одне слово, щоразу вишуковувати нові й нові цвяхи, аби забити парк у домовину. Що ж заважає працівникам «Гуцульщини» отримати той злощасний державний акт і нарешті припинити «бої місцевого значення» і зосередитися на своїх безпосередніх природно-охоронних та рекреаційних функціях?

Проблеми у парку, можна сказати, виникли уже на другий день, як йому передали лісовий фонд та документацію від Кутського держлісгоспу та Косівського РП «Райагроліс», у тому числі 7606 га земель — у постійне користування. Акт прийому-передачі був підписаний усіма членами відповідної комісії та затверджений міністром екології і природних ресурсів України. Щоправда, ні держлісгосп, ні райагроліс на час передачі лісового фонду не мали державних актів на землю, як не мають їх і досі. Тож лісовий фонд парку передали згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування 1997 року, затвердженими Кабінетом Міністрів, котрі вважаються чинними і на даний час, адже новіших поки що немає.

Та ці карти, як згодом з’ясувалося, уже не відображають реальний стан речей. Шило з мішка вилізло відразу, як працівники «Гуцульщини» взялися за виготовлення державного акта. Проводячи інвентаризацію отриманих лісових угідь, вони взялися за голову. На територіях, які відійшли до «Гуцульщини», були виявлені сторонні землекористувачі. Дехто з них уже навіть побудував собі там кемпінги чи будинки відпочинку. Причому це аж ніяк не були самозахоплення. Усі користувачі посилалися на рішення місцевих органів виконавчої влади та самоврядуванн