Ні для кого не таємниця, що нинішня ситуація в паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) України, як економічна, так і технічна, оцінюється незадовільно. Це, своєю чергою, є наслідком впливу негативних чинників, як зовнішніх (стагнація світової економіки, зростання вартості енергоносіїв, втрата прямого контракту з Туркменистаном на постачання газу тощо), так і внутрішніх (насамперед, відсутність структурних реформ у ПЕК, а також значний рівень зношення обладнання та застарілі технології).

Вже давно пора зрозуміти, що Україна може забезпечити прийнятний рівень енергетичної безпеки та стати конкурентоспроможною в світі, лише зробивши протягом наступних 10 років потужний технологічний ривок. Такі завдання потребують, насамперед, адекватної законодавчої бази, у зв’язку з чим законотворча робота має спрямовуватися на досягнення стратегічної мети — становлення України як технологічно передової держави у глобальному світовому просторі.

Попри наявність формальних атрибутів енергетичної політики: затверджено Енергетичну стратегію України до 2030 р. (далі Стратегія), діють інститути економічного регулювання діяльності енергетичних компаній, Президент та уряд чи не щотижня обговорюють проблеми і приймають важливі рішення, пов’язані з роботою ПЕК, — можна стверджувати, що держава не має системної економічної політики в цій сфері. Вкрай повільно впроваджуються реформи. Про це свідчить як чергове погіршення роботи окремих галузей ПЕК (вугільна та нафтопереробна промисловість), так і загальне погане фінансове становище підприємств ПЕК, насамперед НАК «Нафтогаз України».

Прогноз динаміки структури паливно-енергетичного балансу України до 2030 р., запропонований згаданою Стратегією, передбачає необхідність зменшення енергетичної залежності України від імпорту первинних ресурсів з 54,5% у 2005 р. до 11,7 % у 2030 р. Такі вагомі показники повинні бути досягнуті завдяки структурному і технологічному енергозбереженню, збільшенню виробництва в 1,7 разу вугільної продукції та у 2,3 разу — виробництва атомної енергії (з 88,8 млрд. кВт.г у 2005 р. до 219 у 2030 р.), зменшенню на 36,2% споживання природного газу (з 76,4 млрд. куб. м до 49,5). Передбачається зростання споживання нафти з 18 млн. т у 2005 р. до 23,8 млн. т у 2030 р.

Реалізація Стратегії та проведення реформ у ПЕК потребують як розробки і прийняття системного енергетичного законодавства, так і впровадження комплексу урядових заходів, спрямованих на довгострокову стабілізацію внутрішніх енергетичних ринків та забезпечення ефективності роботи національної енергетики.

Таким чином, Україні конче необхідна узгоджена робота двох гілок влади — законодавчої і виконавчої — в частині інституціоналізації довгострокових інструментів енергетичної політики, підготовки секторальних планів стимулювання економічного розвитку галузей ПЕК, розробки єдиної експортно-імпортної політики в енергетичній сфері тощо.

Усе це і має стати енергетичною політикою України, яка забезпечить досягнення високого рівня енергетичної безпеки.

Питання енергетичної безпеки

Питання забезпечення енергетичної безпеки постає перед будь-якою країною, чи є вона великим експортером, чи імпортером енергоносіїв, і вимагає вирішення конкретних завдань. Гарантувати енергетичну безпеку в Україні в умовах світової глобалізації соціально-економічних процесів можна лише завдяки виведенню енергетики України, як системоутворювальної галузі економіки, на якісно новий, конкурентоспроможний, рівень розвитку. Це, своєю чергою, потребує визначення шляхів розв’язання низки проблем в енергетиці, зокрема модернізації й реконструкції енергетичної інфраструктури, кардинального підвищення рівня енергоефективності, вирішення питання боргів енергетичних підприємств, ширшої розробки родовищ вуглеводнів як усередині країни, так і за її межами, зменшення негативного впливу енергетики на довкілля тощо.

Суттєвих інституційних реформ потребує ядерна енергетика. Так, зокрема, необхідно зміцнити статус державного органу регулювання ядерної та радіаційної безпеки — Державного комітету ядерного регулювання України — шляхом його трансформації в Національну комісію ядерного регулювання, яка має працювати на основі прийнятого Верховною Радою спеціального закону «Про Національну комісію ядерного регулювання України».

На нашу думку, урядові необхідно розглянути доцільність створення центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії — Комітету атомної промисловості та енергетики України, до компетенції якого віднести державне управління в цій галузі.

Вагомим чинником зміцнення енергетичної безпеки країни має стати створення 90-добового стратегічного запасу нафти та нафтопродуктів протягом наступних 8—10 років на основі відповідного закону, який необхідно розробити вже в поточному році з урахуванням положень відповідної Директиви ЄС і при дієвій підтримці Єврокомісії.

Зрозуміло, що будь-яка стратегія або програма є наміром, однак наявність певних пріоритетів значно допомагає розвитку ПЕК. Сьогодні такими пріоритетами вбачаються, зокрема: підвищення ефективності регулювання суб’єктів монополій у сфері енергетики; реформування газового сектора та зменшення споживання газу; збільшення частки нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії у структурі енергозабезпечення; впровадження заходів з енергозбереження, продовження реструктуризації вугільної промисловості, реконструкція та модернізація нафтопереробних заводів та деякі інші. Ефективне вирішення названих питань дасть можливість кардинально підвищити рівень енергетичної безпеки України.

Державне регулювання природних монополій

Сьогодні країна потребує забезпечення ефективного функціонування системи незалежного професійного деполітизованого державного регулювання суб’єктів природних монополій у сфері енергетики. Головними цілями такої системи мають стати, по-перше, забезпечення балансу інтересів держави, споживачів та суб’єктів природних монополій; по-друге, створення механізму гарантування отримання кожним споживачем послуг стандартної якості та за обґрунтованою вартістю.

Незважаючи на чинність закону «Про природні монополії», необхідно:

* визначити чіткий «формат» і сфери регулювання суб’єктів природних монополій;

* сформувати законодавчі умови для функціонування незалежних регулюючих органів (визначення статусу, компетенції, кола повноважень);

* визначити прозорі та недискримінаційні умови доступу до системи природних монополій;

* встановити чіткі, прозорі та недискримінаційні системи тарифоутворення для природних монополій; створити систему моніторингу фактичного рівня цін і тарифів для окремих груп споживачів і регіонів; визначити особливості встановлення тарифів на нафту та газ;

* запровадити систему цінового прогнозування;

* запровадити практику державних зобов’язань з постачання товарів суб’єктів природних монополій окремим категоріям споживачів;

* створити дієву систему контролю за виконанням ліцензіатами в ПЕКу ліцензійних умов; упорядкувати застосування санкцій за їх порушення;

* упорядкувати процедури дроблення (відчуження майна) природних монополій на частини для запобігання тіньовій приватизації та недопущення несанкціонованого розпорошення природних монополій;

* визначити принципи реформування форм власності в галузі; здійснити регламентацію питань, пов’язаних з управлінням державними пакетами акцій суб’єктів природних монополій.

Розв’язання порушених питань можливе шляхом як розробки законопроектів («Про Національну комісію регулювання енергетики України», «Про державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері енергетики»), так і внесення відповідних змін до чинних законів («Про електроенергетику», «Про ціни і ціноутворення», «Про приватизацію державного майна», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (з метою забезпечення єдиного підходу до ліцензування суб’єктів господарювання у сфері енергетики, зокрема — в нафтогазовому комплексі).

Газовий сектор

Зростання цін на природний газ стало об’єктивним чинником поступового входження України у глобальний ринковий простір. Це, з одного боку, створює труднощі для економіки, але з другого — стимулює споживачів впроваджувати заходи з енергозбереження, що в кінцевому підсумку зумовить зменшення енергоємності ВВП. Впровадження ринкових механізмів змусить споживачів застосовувати більш ефективне обладнання.

Шляхи зменшення енергозалежності України від імпортованого газу очевидні.

По-перше, тотальне газозбереження за рахунок зменшення технологічних втрат на всіх стадіях — видобутку, транспортування, збереження, розподілу і споживання. Впровадження новітнього та реконструкція і модернізація наявного обладнання, встановлення лічильників газу, перегляд норм втрат на всьому ланцюжку проходження газу — все це допоможе істотно зменшити споживання газу загалом по країні.

По-друге, збільшення видобутку газу в Україні, залучення іноземних і приватних вітчизняних інвесторів до розробки родовищ на базі нового Кодексу про надра, угод про розподіл продукції та за рахунок зменшення податкового навантаження на галузь.

По-третє, масштабніше залучення до газового балансу країни альтернативних видів газового палива, насамперед шахтного метану, скидних технологічних газів, природного газу з малих і дрібних родовищ шляхом економічного стимулювання.

По-четверте, зменшення споживання газу підприємствами — найбільшими його споживачами: тепловими електростанціями, газотранспортною системою, металургійними підприємствами тощо.

Сьогодні в Україні «дегазації» енергетики вже не заважають низькі ціни на природний газ. Поступове переведення електрогенерації на вугілля — це загальнонаціональний пріоритет, який для успішної реалізації потребує цілого комплексу заходів, а саме: оптимізація тарифів на залізничні перевезення, недопущення необґрунтованого зростання цін на вугільну продукцію, підвищення її якості тощо.

До перспективних технологій ефективного використання газу газотранспортною системою можна віднести турбодетандерні та когенераційні установки; оновлення компресорних станцій з використанням газоперекачувальних агрегатів з підвищеним коефіцієнтом корисної дії дасть змогу економити щорічно понад 1 млрд. куб. м газу.

Газова галузь потребує розробки та прийняття базового закону — «Про засади функціонування ринку природного газу», який має врегулювати низку питань. А саме: забезпечити розвиток конкуренції у сфері постачання та видобутку газу; ліквідувати основні диспропорції газового ринку (насамперед, спричинені відмінністю цін на імпортований газ та газ власного видобутку); забезпечити поступовий перехід усіх категорій споживачів на економічно обґрунтовані ціни; стимулювати залучення інвестицій у видобуток газу в Україні; захистити права споживачів; змінити роль держави в секторі, яка має відмовитися від адміністративних методів регулювання, зробивши наголос на вдосконаленні законодавчого поля та регуляторних функціях, тощо.

Вибух газу в житловому будинку у Дніпропетровську довів, що вже давно треба було встановити принципи розподілу функцій та відповідальності між операторами газорозподільних мереж, постачальниками, споживачами газу та державними органами й установами, до компетенції яких належать питання розподілу газу. Також важливо визначити головні засади управління та надійної, безпечної експлуатації газорозподільних мереж суб’єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності (доступ до газової мережі повинен бути вільним від дискримінації і мати справедливу ціну), шляхом розробки і прийняття закону «Про газорозподільні мережі».

На превеликий жаль, географічне розташування України не дозволяє їй навіть у середньостроковій перспективі диверсифікувати джерела надходження газу (хоч як дивно це виглядає). І тому послабити залежність від постачань газу через Росію (або з Росії) можна, насамперед, за рахунок підвищення ефективності його використання на загальнодержавному рівні.

Електроенергетика

Головною проблемою електроенергетичної галузі є значний фізичний знос її виробничих фондів. Понад 92% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс (100 тис. годин), у розподільчих електромережах напругою 0,4—150 кВ підлягають реконструкції та заміні близько 20%.

В Україні необхідно широко впроваджувати реконструкцію та модернізацію підприємств ПЕК, що потребує залучення інвестицій в десятки мільярдів гривень. Частково ці кошти можна отримати в результаті продовження приватизації енергопідприємств. Для цього шляхом розроблення законопроекту «Про особливості приватизації об’єктів енергетики» та внесення змін до закону «Про приватизацію державного майна» необхідно визначити перелік підприємств, для яких є доцільним перебування в державній власності, та таких, що потребують роздержавлення, а також визначити частку коштів, яка піде після продажу на потреби галузі.

Механізм самовідтворення потужностей підприємств в українському ПЕК, на жаль, фактично не працює. Тому необхідно також врегулювати питання стимулювання діяльності з реконструкції, модернізації та будівництва об’єктів ПЕК, залучення інвестицій в модернізацію основних фондів енергокомпаній, що здійснюють виробництво, передачу та постачання електроенергії шляхом внесення змін до законів «Про електроенергетику», «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст.7.21), «Про систему оподаткування», «Про Єдиний митний тариф», «Про податок на додану вартість» у частині звільнення від сплати дивідендів/відрахувань до бюджету коштів, спрямованих на будівництво об’єктів ПЕК, затверджених рішеннями уряду.

Потребує реформ і оптовий ринок електроенергії — необхідне подальше запровадження конкурентних відносин на цьому ринку. Для цього слід вирішити комплекс проблем, зокрема: забезпечити повну оплату спожитої електричної енергії споживачами і відповідно 100-процентну оплату товарної продукції виробників; вирішити проблеми заборгованості за куплену електричну енергію на оптовому ринку по всьому ланцюгу від споживача до генерації; знизити рівень втрат в електричних мережах; ліквідувати перехресне субсидіювання тарифу для населення через завищення тарифів промисловим споживачам; розвивати об’єднану енергетичну систему України та інтегрувати її з суміжними енергосистемами, включаючи європейську; удосконалити тарифну та інвестиційну політику тощо.

З метою подальшого розвитку конкурентних відносин при експорті електроенергії доцільно запровадити регулярні аукціони з продажу електроенергії за кордон за ціною, не нижчою, ніж на Оптовому ринку електроенергії, шляхом доповнення закону «Про електроенергетику» положеннями про особливості експорту електроенергії, якими встановлюватиметься обов’язковість аукціонів на продаж електроенергії за кордон та її мінімальна ціна. Це дасть змогу законодавчо підтримати кроки, зроблені останнім часом в напрямі вдосконалення врегулювання питань енергоекспорту. Так, попри загальний спад обсягів експорту електроенергії у 2007 р. на майже 13%, навіть несистематичне проведення аукціонів (за ініціативи Мінпаливенерго України) дало можливість збільшити приблизно на третину вартість проданої електроенергії.

Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії, енергозбереження

Стратегією визначено напрями розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) в Україні: біоенергетика, видобуток та утилізація шахтного метану, позабалансових покладів вуглеводнів, використання вторинних енергетичних ресурсів, вітрової і сонячної енергії, теплової енергії довкілля, освоєння гідропотенціалу малих річок України тощо.

Технічно досяжний річний енергетичний потенціал НВДЕ України в перерахунку на умовне паливо становить близько 79 млн. тонн у. п. Економічно досяжний потенціал цих джерел за базовим сценарієм становить 57,7 млн. т у. п., в т. ч. відновлюваних природних джерел енергії — 35,5, позабалансових (нетрадиційних) — 22,2. Сьогодні цей потенціал використовується недостатньо: частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить лише 7,2% (6,4% — позабалансові джерела енергії; 0,8% — відновлювані джерела).

Прогнозний аналіз виявлення конкурентоспроможних альтернативних видів енергії засвідчує, що біопаливо в Україні має хороші перспективи завоювати вагомі позиції (до 8%) на ринку моторного палива. Незаперечна цінність біопалива — в його екологічній чистоті та можливості отримання з відновлювальної сировини. Директиви ЄС стосовно розвитку біопалива ставлять завдання для країн-членів вже до 2010 р. довести його використання до 5,75%. Для цього пропонується звільнити від податку всі види біопалива на термін як мінімум 6 років. Не гірших показників, ніж визначені Директивами ЄС, може досягти з часом і Україна. За цим напрямом Верховна Рада вже проводить системну роботу, але для більшої її результативності слід об’єднати зусилля всіх політичних сил.

Передбачається, що потенціал енергозбереження України становитиме в 2030 р. 318,4 млн. т у. п., що майже в півтора разу перевищує нинішній рівень споживання первинної енергії. Впровадження заходів технологічного і структурного енергозабезпечення дасть можливість на 51,3 % зменшити рівень енергоспоживання у 2030 р. — з 621 млн. т у. п. за існуючим до 302,7 за прогнозованим рівнем енергоефективності. Тобто, майже трикратне зростання ВВП в період до 2030 р. обійдеться зростанням споживання енергії лише в півтора разу.

Для вирішення наведених проблем необхідно ухвалити концептуальні положення політики енергоефективності, де визначити механізми державного регулювання у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів (цілі і механізми впровадження). Серед концептуальних положень найважливішими мають бути:

* пріоритетність політики енергоефективності для національної економіки (суб’єктів господарювання, органів виконавчої влади);

* застосування стимулювання впровадження енергозбережних технологій шляхом заохочення і створення економічних стимулів суб’єктам господарювання для реалізації проектів енергозбереження;

* забезпечення підприємств і побутових споживачів засобами обліку використання газу, електро- та теплоенергії, гарячої і холодної води;

* забезпечення прозорості процедур і зрозумілості цінової політики на енергоресурси, уникнення непрямих розрахунків між постачальниками та споживачами енергоресурсів.

Розв’язання цих проблемних питань можливо здійснити шляхом підготовки відповідних норм Податкового кодексу та внесенням змін до законів «Про енергозбереження», «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вугільна промисловість

Вугільна галузь України знов кардинально втратила обсяги видобутку. Так, за даними Мінвуглепрому, у 2007 р. вуглевидобувні підприємства видобули 75,4 млн. т вугілля, або на 6% менше, ніж у 2006 р. Для виправлення цієї ситуації необхідно розробити і впровадити комплекс системних і забезпечених ресурсами заходів з подальшої реструктуризації вугільної промисловості на основі світового досвіду. Для чого, зокрема, треба переглянути розподіл шахт на перспективні та неперспективні, визначити доцільність їх перебування у державній власності та заходи з їх розвитку, продажу або закриття шляхом прийняття закону «Про особливості приватизації підприємств вугільної промисловості».

Досі, незважаючи на прийняття ще у квітні 2000 р. постанови Кабінету Міністрів «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля», вивести вугілля на аукціон не зміг жоден уряд України. Отже, необхідно запровадити аукціони або створити біржу з продажу вугілля, насамперед коксівного, — з метою вдосконалення механізмів ринкового ціноутворення на вугілля, що фактично означатиме детінізацію вугільної галузі.

Відповіддю на багаторічне неефективне та незаконне використання коштів з держбюджету України у вугільній галузі має стати також створення ефективного механізму контролю над рухом бюджетних коштів у вугільній галузі, в т. ч. — шляхом щомісячного (або щоквартального) оприлюднення (в бюлетенях Держкомстату України та загальнодержавних ЗМІ) обсягів виділених коштів та їх одержувачів.

* * *

Таким чином, можна виокремити пріоритетні напрями роботи Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. А саме: законодавче забезпечення підвищення рівня енергетичної безпеки держави; підвищення ефективності державного регулювання природних монополій; енергозбереження та використання альтернативних джерел енергії; вирішення найбільш нагальних секторальних проблем галузей ПЕК, пов’язаних переважно з упровадженням ринкових відносин. Головним орієнтиром у законотворчій роботі, як і раніше, є адаптація законодавства Європейського союзу. Ці напрями буде закладено в орієнтовний план роботи комітету, розрахований на короткострокову перспективу (1—2 роки).

Незважаючи на значну перерву в роботі Верховної Ради України, опрацювання низки законопроектів не припинялося. Є певні наробки, втрачений час буде надолужено. Отже, як головні проблеми у сфері ПЕК, так і шляхи їх вирішення відомі, залишається лише наполегливо працювати за визначеними пріоритетами.

Микола МАРТИНЕНКО, голова Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.