Напередодні січневої асамблеї Ради Європи та конференції з питань партнерства в органах місцевого самоврядування у штаб-квартирі Ради Європи в Страсбурзі відбулася презентація художньої виставки, на якій Україну представляла Анжеліка Рудницька. І її вишиваний живопис здійснив, судячи із записів у книзі відгуків, справжній фурор у Європі.

Чим же вразила європейців заслужена артистка України, уродженка міста Рівного Анжеліка Рудницька, котру в нас більше знають як співачку і телеведучу?

Зрештою, вітчизняні мистецтвознавці уже давно оцінили самобутній талант Рудницької як художниці, котра змогла перетворити народну вишивку на мистецтво — напрочуд оригінальне, глибоке за змістом та видовищне. До того ж, якщо на початковій стадії творчості Анжеліка здебільшого вдавалася до візерунковості, то надалі її просто заполонили образи-символи. А поетичний «Сад чеснот», де у всій своїй загадковості та неповторності постали розкішні дерева як символи життя та роду, як відгомін першопізнання істини, як продовження давньої трипільської культури, по-справжньому повернув (за образним визначенням одного із мистецтвознавців) «незалежній Україні її світле майбутнє».

Сама Анжеліка Рудницька каже:

— Мої роботи — це своєрідне переплетення старовинних знаків і символів, а заодно сув’язь малюнка з національною вишиванкою. І в них немає чорного кольору. Приміром, у циклі «Праліс» кожне дерево виплекане іншим кольором веселки. А в роботі «Третє небо», на яку, до речі, затрачено найбільше часу, — аж п’ятдесят відтінків синього.

Щоб спізнати глибину робіт А. Рудницької, варто їх побачити наяву. Така можливість для прихильників живопису була, бо художниця, популяризуючи національні традиції, презентувала творчі виставки в багатьох містах України, брала участь у різних конкурсах та фестивалях. А в «Міжнародному виставковому центрі» їй недавно вручили престижну нагороду — гран-прі «За збереження національних традицій у сучасному мистецтві. Використання символів Трипілля та писанки». А ще була виставка її робіт у Києво-Печерській лаврі, яку відвідало чимало людей.

Успіху Анжеліки Рудницької у Страсбурзі пораділи її батьки, які живуть у Рівному, — Микола Іванович, письменник, журналіст, у минулому оперний співак, та Євгенія Ігорівна, педагог, викладач християнської етики, а ще затята вишивальниця.

— Вишивання — то наша родинна традиція, — каже Євгенія Ігорівна. — Ним я захопилась із самого дитинства, а Анжеліці, мабуть, це передалося з генами.

— Вишиванням Анжеліка зайнялася всерйоз, коли захворіла, — долучається до розмови її тато Микола Іванович. — З хворобою вона вирішила боротися духовно — переносячи уявні візерунки на полотно. І коли донька одужала, вона не залишила свого оригінального захоплення.

Якось Олександр Бригинець — автор багатьох пісень для Анжеліки, дуже оригінально оформив її вишиті полотна в рамки і таким чином вийшла перша виставка. За нею — друга, третя... Загалом у творчому доробку Анжеліки Рудницької сотні чудових вишитих полотен.

Євген ЦИМБАЛЮК,Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.