На генплан не шкода і мільйона

За такі гроші одесити вправі вимагати і вимагають, до речі, від розробників генплану — київського науково-дослідного інституту «Діпроміст» — якісного виконання замовленої роботи.

Генеральний план міста через ситуацію, що склалася, став, по суті, політичним інструментом. Розпорядження про початок розроблення архітектурної конституції Одеси було підписано колишнім міським головою Русланом Боделаном чотири роки тому.

Тодішній головний архітектор міста Маркоз Мурманов заявив, що курс міської влади однозначний — скорочення на 70 відсотків кількості санаторіїв. «На їхньому місці», — заявляв Мурманов, —міська влада будуватиме житло для багатих для того, щоб на виручені кошти мерія могла б замовляти житло для менш забезпечених людей». Ну, будівництво житла для багатих та знищення санаторіїв і справді розпочалося нечуваними досі темпами. А от спорудження житла для незаможних одеситів так і не розгорнулося.

Терміни завершення робіт зі створення генерального плану не раз називалися — це були 2006-й, 2007-й роки. Але найреальнішим, імовірно, стане вже 2008-й.

Сьогодні, мабуть, ніхто не сумнівається, що без генерального плану Одеса вже не може розвиватися. Рік, два — і відсутність генплану може призвести до остаточної втрати архітектурного, планувального обличчя міста.

Перший автор одеського генплану військовий інженер майор Франц Де Волан в архітектурних тонкощах не був дуже досвідченим, але чітко знав: треба зробити так, щоб мешканцям юної Одеси було комфортно жити, зручно вирішувати свої проблеми, не мати проблем у пересуваннях.

На першому генеральному плані було закладено дві прямокутні мережі вулиць і кварталів, що сполучалися під кутом у 45 градусів. У прямокутний каркас вулиць було вписано існуючі й понині площі —Соборну, Старобазарну, а також позначено місце Біржової площі. До речі, цікава деталь — у першому генеральному плані передбачалося розселення мешканців за національною ознакою навколо культових споруд: православних храмів, католицьких костьолів, іудейських синагог.

Кожен генеральний план — це, по суті, маленька історична мініатюра Одеси. За генпланом 1930 року, приміром, до меж міста потрапили нинішня Лузанівка, селище Троїцьке, поруч з яким виріс Селекційно-генетичний інститут, Куяльницький і Лузанівский курорти, селища Чубаївка, Дмитрівка, Дерибасівка. У генплані 1966 року, розробленому під керівництвом архітектора Бориса Тандаріна, з’явилися житлові масиви Котовського, Лузанівка, Застава 1, Таїрово.

У 1987 році було розроблено генплан Одеси до 2005 року. В цьому проекті вперше було застосовано зональний принцип планування міста — виділено 6 планувальних районів зі своїми центрами. Згідно з цим генпланом, розрахункова чисельність населення Одеси мала становити 1 мільйон 300 тисяч осіб.

Презентація на нещодавньому засіданні виконкому Одеської міської ради проекту нового генерального плану міста до 2031 року практично нічого нового для архітекторів не відкрила. А от для чиновників і городян багато які з положень генплану, представленого столичними зодчими, виявилися ледве не революційними.

Чимало пропозицій проектувальників, безумовно, не можуть не радувати одеситів. Ну, наприклад, винесення за межі міста нафтоперевалочного комплексу, розташованого сьогодні практично поруч із Потьомкінськими сходами. Чи будівництво ландшафтного парку на території полів зрошення. До речі, близько 2 тисяч гектарів землі в Одесі, а це 11 відсотків від її загальної площі, вільні від забудови. А загалом, відповідно до генплану, в місті побудують майже 11 мільйонів квадратних метрів житла. Житлові центри зводитимуть у районі нинішнього залізничного вокзалу і по обидва боки Люстдорфської дороги.

Звичайно, з висоти сьогоднішніх днів ідеї про будівництво двох гілок метро, двох сміттєпереробних заводів, технополіса «Хаджибеївський», штучного острова в Одеській затоці видаються утопічними мріями. Не більше. Але хто знає, як розвиватиметься наша Одеса? Які подарунки або удари долі готує нам час? Усі ми по-різному ставимося до влади, але абсолютно однаково — до Одеси: ми її любимо. Ну а якщо любимо, то в наших силах зробити все можливе, щоб не з’являлися залізобетонні потвори на Дерибасівській або на морвокзалі — йдеться про готель, що став більмом на оці міста.

Але говорити про те, що намальовані київськими архітекторами ескізи і представлені розрахунки є істиною в останній інстанції, абсолютно неправильно. Таку істину можуть визначити тільки самі одесити. Європейська ландшафтна конвенція 2000 року, ратифікована Україною, Орхуська конвенція 1998 року, закони України «Про основи містобудування» і «Про планування і забудову територій» передбачають право громадськості на обговорення архітектурно-планувальних рішень, і насамперед, звичайно, генерального плану міста.

Треба сказати, що коли в 2004 році була розроблена концепція генерального плану міста, було проведено, так зване, громадське її обговорення. Воно тоді мало скоріше бутафорський, помпезний характер, ніж було серйозною розмовою одеситів з архітекторами.

Сьогодні проект генерального плану Одеси представлено у виставковому залі «УНІОН» для обговорення громадянами міста.

Особливої активності одесити поки що не виявляють — з проектом архітектурної конституції міста ознайомилися лише приблизно 800 осіб. Пояснення для тих, у кого виникають запитання, дають фахівці Головного управління архітектури і містобудування виконкому Одеської міської ради, котрі як консультанти присутні у виставковому залі.

Перші враження одеситів від проекту генерального плану міста мають, скажімо так, негативний характер — городянам не до вподоби розширення Французького бульвару, пов’язане зі знищенням дерев, а також зникнення з карти міста найбільшого парку — «Ювілейного», використання екологічно чистої «Траси здоров’я» як транспортної магістралі, забудова житловими будинками прибережної території.