Цукор отримав квоту

Кабмін затвердив квоту на виробництво цукру для внутрішнього ринку (квота А) на 2008—2009 маркетинговий рік. Вона, відповідно до урядової постанови № 20 від 23 січня 2008 року, становить 1 мільйон 985 тисяч тонн. Окрім того, визначено мінімальні ціни у розмірі 141,63 гривні за тонну буряків базисної цукристості (без ПДВ). Мінімальна ціна на цукор — на рівні 2 тисяч 83 гривень за тонну (без ПДВ).

Зазначену квоту на виробництво цукру для внутрішнього споживання пропонувалося встановити, виходячи з науково обгрунтованої норми споживання 40 кг цукру на душу населення на рік (1 мільйон 835 тисяч тонн). Крім того, 120 тисяч тонн цукру передбачається використовувати на інше споживання, ще 30 тисяч тонн — для створення резерву цукру.

Загалом для солодкої галузі через погодні умови рік видався несолодкий. Спека висушила корінці, а на частині ланів «попрацювала» стихія. Та й площі під буряками торік скоротилися. Посіяли їх на 635 тисячах гектарів, до збирання лишилося заледве 584 тисячі — майже на 200 тисяч гектарів менше, аніж у 2006-му. Відповідно, майже на тридцять відсотків менше їх і накопали. Логічно, й кількість звареного солодкого піску також впала до 1,86 мільйона тонн. Це на чверть менше, ніж у

2006-му, і менше, ніж необхідно для внутрішнього споживання. Зазвичай щороку країна з’їдає близько двох мільйонів тонн солодкого піску. Хоча споживачам, принаймні цього року, особливо хвилюватися не варто. Солодкого дефіциту не буде — у хід підуть перехідні запаси, що накопичилися на складах ще з 2005 року. Тоді до країни напередодні сезону переробки активно завозили тростиновий цукор-сирець. Та й у 2006-му виробили солодкого піску на 500—700 тонн більше від потреби країни, який, незважаючи на урядові квоти, теж з’явився на внутрішньому ринку.

Іван ЛАЗНЮК.

Єдиний заробіток — дрібні гроші

Для селянина молоко залишилось чи не єдиною можливістю заробити гроші. Постійно зростає і попит на цю сировину. На Хмельниччину дедалі частіше приїжджають заготовачі не тільки із сусідніх Вінницької та Волинської областей, а й навіть із далеких східних. Торік вперше за кілька останніх років виробництво молока стало справою прибутковою. До цього рентабельність молока у товаровиробників обчислювалась цифрами, що ледве відривались від нуля.

Здавалося б, усе це повинно підняти молочну галузь на небувалу висоту. Однак цього не спостерігається. Навпаки, статистика з року в рік відзначає зменшення молочної череди, а відповідно — зниження молочного валу. Зрозуміло, в такій ситуації ціни на молокопродукцію стрімко зростають. А селянин при цьому стає... дедалі бідніший.

Звідки беруться ці молочні парадокси? Чи може молоко стати нарешті вигідним не тільки для того, хто продає його з прилавків магазинів, а й для того, хто зайнятий у тваринництві? І чи можна навести лад на ринку заготівлі? Усі ці питання поставила перед собою обласна влада. Плани великі: не тільки розібратись у причинах спаду в молочній галузі, а й оголосити нинішній рік роком великого молока, досягти серйозних зрушень.

Роботу вирішили розпочати з аналізу стану справ на обласній колегії ОДА, куди запросили всіх причетних до молочної галузі. Що вийде із цієї розмови і чи вдасться розв’язати найболючіші проблеми молочного скотарства, покаже час. А ми у наступних номерах газети розкажемо, що думають з цього приводу і селяни, і переробники, де, на їхню думку, криється джерело конфлікту.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.