Людина плаче. На перший погляд, це здається такою простою дією, але водночас тут ще багато незрозумілого. Жінки, наприклад, плачуть більше за чоловіків. У чому річ? У біології? Чи в сентиментальності слабкої статі? Чи у розмірі носа, як вважає один з антропологів? Наука розрізняє фізіологічні, рефлекторні, сльози, необхідні для зволоження й очищення очей (так «плачуть» ссавці), і емоційні, що бувають, зазвичай, від горя чи радості.

Біохімік зі США Вільям Х. Фрей обрав сльози темою своїх досліджень. Ученому допомагали тисячі добровольців, на яких одягнули спеціальні окуляри із посудинами-сльозоуловлювачами. Сльози збиралися під час переглядів сентиментальних фільмів. Аналізуючи ці проби, Фрей встановив, що емоційні сльози містять більше білка, ніж рефлекторні. Але досі незрозуміло, яку користь білок приносить тим, хто плаче. Емоційні сльози відрізняються й іншими особливостями. Вони можуть виникати навіть після поразки черепно-мозкових нервів, відповідальних за появу рефлекторних сліз.

Фрей висунув гіпотезу, щоправда, усе ще не доведену: «Сльози, як одна із зовнішніх секреторних функцій, виводять з організму токсичні речовини, що утворюються під час стресу». Утім, які це речовини, вчений не встановив.

Треба сказати, що здатність плакати з’являється в людини не відразу, а на 5—12 тижні після народження. Тобто набагато раніше за сміх, що виникає приблизно в п’ять місяців. Багато вчених думають, що плач необхідний для гарного самопочуття. Дослідження показали, що діти із захворюваннями, які утруднюють виділення сліз під час плачу, часто нездатні впоратися з емоційними стресами.

Антрополог Монтегю припустив, що слізний механізм зміцнився в людини в процесі природного добору, допоміг тим, хто плакав, вижити. «Навіть безслізний лемент дитини, — помітив він, — висушує мембрани слизової оболонки носа і горла, що надто вразливі у молоді до бактерій і вірусів». Коли мембрани змочуються ферментом лізоцимом, що секретують сльозові залози, їхні захисні властивості збільшуються.

А от чому ми плачемо від болю? Адже не кожен, хто не може стримати сліз під час травм, хоче викликати співчуття оточуючих. Ми кріпимося, іноді навіть посміхаємося, а підступна волога мимоволі навертається на очі. У чому ж річ? Вважається, що сльози зрошують і захищають орган зору під час його ушкодження або потрапляння смітин чи інших сторонніх тіл. А як тоді пояснити появу сліз у тих випадках, коли око залишилося неушкодженим?

Якщо припустити, що численні захисні сили організму являють собою не набір окремих елементів, а єдину систему, що забезпечує загоєння ран, то слізні залози мають бути однією з частин цієї системи і мати якісь специфічні ендокринні функції, пов’язані з процесами загоєння. Іншими словами, у цьому разі сльози на очах — тільки зовнішній прояв роботи сльозових залоз. Другий бік прояву — всередині організму, його продукт — у буквальному значенні невидимі світові сльози.

Експериментальна перевірка, проведена російськими дослідниками, підтвердила правильність висловленої гіпотези. Рани на шкірі піддослідних тварин гояться набагато швидше, якщо в них регулярно збуджувати сльозотечу. І, навпаки, якщо видалено сльозові залози, то прооперовані тварини видужуватимуть значно повільніше контрольних. Однак, якщо їм вводили водний екстракт із подрібнених сльозових залоз, то загоєння ран прискорювалося. Це підтверджувало, що слізний апарат тварин різних видів виробляє певні біологічно активні сполуки, що сприяють загоєнню ран. Але що це за речовини, як вони утворюються і діють, — на ці запитання повинні відповісти майбутні тривалі дослідження.