Харизма Едуарда Гурвіца

Безпартійний, будівельник, єврей, він за часів Союзу стояв біля джерел виникнення в країні підприємництва, створивши й очоливши в епоху кооперації один з перших кооперативів — «Екополіс».

Мабуть, ні про жодного його попередника не говорили в Одесі так багато, як про Едуарда Гурвіца — ніхто з колишніх «предстоятелів» не впливав таким безпосереднім чином на життя міста, як це стало можливим у нових умовах.

Саме слово — «голова» — вперше пролунало повноцінно, без усілякої іронії, у прямій відповідності до вкладеного у нього змісту.

Одеса стрімко змінювалася — як немолода жінка розцвітає в обіймах негаданої любові.

Однак уже того часу виникло протистояння між економічними доктринами Гурвіца й голови Одеської обласної ради Руслана Боделана. Останній, потураючи черговій кампанії «зелених», підтримував їхню ідею про зупинку й перепрофілювання припортового заводу, що розташований за півсотні кілометрів від Одеси й здійснює виробництво і відвантаження мінеральних добрив. А Гурвіц вважав, що екологічна бомба для Одеси закладена в нафтогавані й нафтопереробному заводі, які перебувають у межах обласного центру.

Нині цей конфлікт має несподіване продовження. Опоненти знову намагаються влаштувати Гурвіцу обструкцію. Їм не подобається розроблена міськвиконкомом концепція, відповідно до якої екологічно шкідливі термінали порту пропонується винести за межі міських кварталів. І що характерно, хоча всім зрозуміло, що ці ідеї здійснюватимуться не за раз, а заплановані на тривалу перспективу, ловкачі знову намагаються нажити миттєвий політичний капітал на програмі, яка обернеться, в остаточному підсумку, благом для громади.

У зв’язку із цим хочу нагадати, що сьогодні громадськість Одеси й всіх політичних партій турбує також і майбутнє припортового заводу, що готується до приватизації. Люди хвилюються, а чи не зупинить новий власник хімічне виробництво, чи не перепрофілює підприємство.

...Сконцентруй тоді Гурвіц, сидячи в кріслі міського голови, свої зусилля лише на господарській діяльності, в умовах перехідного періоду, коли складалися нові економічні відносини і формувалася приватна власність, несумісна з «нічийним» наплювательством, — бути йому, поза всяким сумнівом, українським аналогом московського міського голови Юрія Лужкова, успішного в рішенні господарських питань величезного мегаполіса.

Але Гурвіц уже тоді відчув смак до політики й весь свій запал революціонера-реформатора спрямував на недопущення повернення до минулого.

Однак, не маючи політичних навичок, не будучи спокушеним у підкилимних паркетних іграх, Гурвіц зазнав фіаско відразу після своєї перемоги на перевиборах міського голови.

У березні 1998 року його було переобрано керівником міста з відривом від найближчого конкурента в 70 тисяч голосів. Але в результаті прямого втручання центральної виконавчої влади й особисто президента Леоніда Кучми Кіровоградський обласний суд визнав підсумки виборів недійсними й Едуарда Гурвіца на цілих сім років було відлучено від Одеси.

Водночас, на тих самих виборах 1998 року, його було обрано народним депутатом України й всі ці роки він присвятив себе роботі у Верховній Раді.

Едуард Гурвіц був активним учасником помаранчевої революції, перебуваючи по один бік барикад з Віктором Ющенком й нинішнім Прем’єр-міністром країни Юлією Тимошенко.

Гурвіц міг би продовжити свою політичну кар’єру, працюючи у Верховній Раді, стати одним з міністрів у новому уряді, або послом в одній із країн.

Але любов до Одеси виявилася сильнішою. Справедливість перемогла, і він знову опинився на Думській площі в кріслі міського голови. Недарма девізом Едуарда Гурвіца на його форумі є: «Вірю в Одесу, вірний Одесі». А Руслан Боделан, який обіймав цей пост, після Кіровоградської суддівської «поправки» змушений був переховуватися в Росії.

Засукавши рукави, Едуард Йосипович знову з головою занурився в роботу з упорядкування занедбаного за ці роки міського господарства. Перефразувавши відомий вираз Наполеона «для ведення війни необхідні три речі: гроші, гроші й ще раз гроші», Гурвіц чітко розуміє, що для рішення господарських завдань місту життєво необхідні кошти, і чималі. Такі завдання ставилися міською владою ще за радянської влади, 1989 року. Тоді проектний кошторис на відновлення й підтримку комунікацій, житлового фонду становив півмільярда карбованців.

Сьогодні на це потрібно набагато більше коштів. І їх тобі не піднесуть на блюдечку з голубою кайомочкою. Доводиться зміцнювати зв’язки із закордонними бізнесменами для залучення інвестицій, почали проводити земельні аукціони, оформлювати нові муніципальні позики.

Коник Гурвіца — дороги. Капітально ремонтуються магістральні вулиці: Преображенська, Успенська, Фонтанська дорога — цей список можна продовжувати ще довго. Для порівняння: за його попередника й антипода ремонт доріг обмежувався латками на дорожньому покритті, влучно охрещеними кимось із гостряків-стоматологів «пломбами Боделана». На повний хід реалізується принципово важливий для міста проект будівництва траси «Північ—Південь». У найближчій перспективі житловий масив Котовського буде з’єднано із центром міста швидкісним трамвайним маршрутом, на якому курсуватиме здвоєний трамвай нового покоління, здатний розвивати швидкість до 75 кілометрів на годину, місткістю понад чотириста чоловік. У місті з’явилося близько трьохсот нових автобусів «Богдан» і «Еталон». Сьогодні жоден проект житлового будинку не затверджують без наявності в ньому підземного паркінга.

В умовах демократичного суспільства, коли мірилом взаємин багато в чому є приватна власність, яка коштує чималих грошей, часом виникають гострі конфліктні ситуації. Так, міськвиконком відстоює нині своє право на комунальну власність по 2600(!) позовах. У судах перебувають позови до приватних комерційних структур про відшкодування міськвиконкому боргу, який сягає мільярда(!) гривень, які повинні надійти в бюджет для вирішення найневідкладніших соціальних завдань.

Знаю, що Едуарда Гурвіца надто хвилюють проблеми будівельного комплексу. Притчею во язицех став готель «Одеса» на пероні морського вокзалу, який закриває вид на Одеську затоку. Його було закладено й побудовано за Руслана Боделана. Особливий резонанс викликало у городян і будівництво житлового будинку «Орфей» у провулку Чайковського, коли було знехтувано постулат про те, що не може бути будинок вище від храму, у цьому разі, храму мистецтва — театру Опери й балету. Пам’ятаю, як закохані у своє місто одесити аплодували міському голові Едуардові Гурвіцу, який приступив до своїх посадових обов’язків, коли він, ударивши по руках геть знахабнілих забудовників, змусив їх знести два верхні поверхи «Орфея».

Разом з німцями створено спільне підприємство «Екострой — Бьєрн — стадт», яке перейматиметься лише питаннями екологічного будівництва й, що найважливіше, завдяки німцям одеситам буде забезпечено доступ в європейські банки для залучення інвестицій на реалізацію екологічних проектів.

Найближчим часом на суд громадськості винесуть доопрацьований Генеральний план забудови Одеси, який для будівельників стане Законом. Однак було б помилковим вважати Генплан панацеєю від усіх бід. В епоху капіталізації країни одним з головних законів є рух капіталів, які спрямовуються туди, де можна дістати найбільший прибуток, у результаті чого можуть виникати різні колізії.

Наведу приклад. Нещодавно на одному з місцевих телеканалів показали сюжет, який, здавалося, не викликав ніякого суспільного резонансу. Йшлося про те, що нинішні господарі санаторію «Одеса» — правонаступники наших доблесних чекістів — вирішили продати частину землі, на якій розташовано санаторій, і на отримані кошти модернізувати санаторні корпуси й побудувати п’ять 20-поверхових висоток на проспекті Шевченка, в яких отримають житло працівники СБУ та міліції.

Що ж, чудова ідея! Одним махом розв’язується одразу стільки проблем! А голова починає думати про те, що робити з транспортом, яким найгустонаселеніше місце міста — проспект Шевченко — уже забитий під зав’язку? А мешканці нових багатоповерхівок лише додадуть на проспект машин і значно збільшать щільність і так перевантаженого громадського транспорту.

Рішення лежить, можна сказати, на поверхні: вузький Французький бульвар, який проходить паралельно, треба перетворити на широкий проспект, забравши з нього трамвай і, хоч як це прикро, велику кількість дерев, що, звичайно, знову спричинить шквал обурення й критики. Однак цю проблему доведеться розв’язувати Едуардові Гурвіцу, а, можливо, і тим, хто прийде йому на зміну.

Багатьом одеситам полюбилася, так звана, траса здоров’я. По ній і я бігав кроси, ходив з дітьми на прогулянку, коли вони були маленькими. Але сьогодні траса ця — жалюгідне містечкове видовище й мені, як і багатьом одеситам, сподобалася ідея Гурвіца: побудувати, нарешті-то, в Одесі набережну, подібну «Прогулянці англійців» у Ніцці, або ж «Намисту королеви» у Бомбеї. При цьому треба лише дотриматися одного закону: море і його прибережна смуга мають бути надбанням кожного одесита, куди б він у будь-який час доби мав вільний, безплатний доступ!

І Едуард Гурвіц уже робить перші кроки в цьому напрямі. Недавно всі ми стали свідками реалізації багатомільйонного проекту з розширення одеських пляжів. За якихось два-три місяці було відновлено дев’ять одеських пляжів загальною довжиною 30 кілометрів.

Досить приваблива ідея Гурвіца намити штучний острів і перенести туди всі ігорні заклади, очистивши місто від цієї скверни й водночас одержувати від них прибуток у бюджет, створивши тим самим свій одеський Лас-Вегас (в якому, як відомо, на 2 мільйони населення діють 100 казино, які приносять місту 10 мільйонів доларів щодня(!).

А підготовка до проведення в Україні 2012 року Чемпіонату Європи з футболу дасть змогу міському голові залучити інвестиції для здійснення найзухваліших і найфантастичніших проектів, що розвивають інфраструктуру міста...

Завжди трепетно Едуард Йосипович ставився до виховання своїх уже дорослих дочки й сина. Донька Євгенія подарувала йому двох онуків: Машу й Мишка, які разом з батьками мешкають у Києві. І, збираючись у відрядження до столиці, турботливий дідусь обов’язково відвідує магазини, вибираючи подарунки для онуків.

При ньому в Одесі міськвиконком почав постійно допомагати обдарованим дітям, викладачам, бібліотечним працівникам. Тут відкрито 21 школу естетичного виховання, де навчаються 7 300 дітлахів. Працюють і поповнюють свої фонди понад 40 бібліотек. На утримання установ культури й мистецтва торік було виділено більш як 30 мільйонів гривень.

...2008 рік я зустрічав серед декількох тисяч одеситів на Думській площі. Рівно опівночі своїх земляків вийшов привітати Едуард Гурвіц. Одесити, які тут зібралися, почувалися великою й дружною родиною і гучно вітали свого лідера.

Згодом, на прийомі у великому залі міськвиконкому я із задоволенням спілкувався із запрошеними сюди керівниками підприємств і організацій, головними лікарями всіх поліклінік і лікарень міста, директорами спортивних шкіл, художниками й артистами, журналістами.

Вийшовши з приміщення міськвиконкому, ми пройшлися Приморським бульваром до пам’ятника Дюку. Бульвар потопав у гірляндах різнобарвних лампочок, унизу, під Потьомкінськими сходами, розгорнулася яскрава панорама морського вокзалу, а ліворуч, майстерно підсвічений, виблискував архітектурний ансамбль Єкатерининської площі.

Авторові цих рядків пощастило побувати в багатьох країнах і милуватися архітектурними пам’ятками в різних містах. У пам’яті спливали найвідоміша в Лондоні — Трафальгарська площа з монументом віце-адміралові Нельсону, і велична площа Ворота світу в Барселоні з пам’ятником Колумбу.

З усією відповідальністю хочу сказати, що наша Єкатерининська площа з пам’ятником засновникам Одеси стоїть в одному ряду з цими найбільшими архітектурними пам’ятками.

Недарма ще 1901 року на Міжнародній конференції архітекторів у Парижі цю площу разом з пам’ятником було визнано найкращою в Європі.

Ну, а до самої Катерини ІІ, чий указ «Про будівництво фортеці й проектування порту й міста Хаджибей» від 27 травня 1794 року поклав початок історії міста Одеси, одесити ставляться, як до матері, яка дала життя нашому чудовому місту.

А батьків, як відомо, не вибирають.

Так думає переважна більшість жителів нашого міста, так думає й Едуард Гурвіц.