Про здобутки й недоліки першої сесії Верховної Ради VІ скликання розповідають народні депутати:

Те, що не вдається домовитися на рівні керівників фракцій, — це тимчасове явище. Бо, зрозуміло, ніхто завтра в НАТО не збирається. Блокування опозицією трибуни — це дешева замальовка і елементарна політична недалекоглядність. Обов’язково буде референдум, а підписання «листа трьох» до Генсека Північноатлантичного альянсу жодної правової норми не має.

На другій сесії, переконаний, затвердять і програму уряду. Основні 12 законопроектів, які глава держави визначив як невідкладні, ми маємо прийняти обов’язково. Наші виборчі програми мають бути реалізовані. Вони вже реалізуються, і це також «плюс», скажімо, виплата знецінених заощаджень. Серед законів, які ще мали бути прийняті на цій сесії, — зміни до закону про державні закупівлі. Як працівник райадміністрації і райради, знаю, що важко працювати на місцях і орієнтуватися на недолугий закон.

Загалом у мене негативні враження від подій в парламенті. В комітетах так гарно попрацювали, а в сесійні залі — суцільні протистояння.

Я виробничник, 15 років працював у сільському господарстві, з них 10 — керівником потужного підприємства. Я так працювати не звик, люблю бачити результат своєї праці.

Андрій НАЙДЬОНОВ (КПУ):

— Переконаний, що з підготовки законопроектів має проводитися більш плідна робота. Документи дуже повільно проходять коло підготовки. Це і експертна оцінка, і юридична. Нині Верховній Раді практично нема над чим працювати. А ті законопроекти, які Президент виносить як першочергові, власне, такими не є.

До «плюсів» першої сесії відніс би прийняття бюджету, яким би він не був. Хоча пропозиції комуністів, які, на жаль, не були враховані, — вельми раціональні і потрібні, скажімо, щодо земельних питань.

До позитивних моментів можна віднести і обрання Голови Верховної Ради, але цей крок не настільки послідовний. Керівництво парламенту все ж потрібно дообрати.

Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО («НУ—НС»):

— Оцінка роботи Верховної Ради за грудень-січень — одиниця. І за п’ятибальною шкалою, і за дванадцятибальною. Парламент мав би прийняти ті програми, які були задекларовані і підготовлені протягом виборчої кампанії. Ми б мали затвердити програму уряду. Не внесені зміни до Конституції, не прийнятий закон про обмеження депутатської недоторканності, не ліквідовані привілеї для парламентаріїв. На жаль, не прийняті і 12 законопроектів, які Президент визначив як невідкладні. Є принципові питання стосовно земельних відносин, від їхнього неприйняття потерпає АПК. Є конкретна робота для депутатів — комітети напрацювали масу законопроектів. Але тривають політичні розборки між «більшістю-228» і «меншістю-222». Хоча насправді це співвідношення — рівне.

Так, ми обрали Голову Верховної Ради, але не обрали заступників — це «плюс-мінус». Те, що обрали прем’єра і уряд, прийняли недосконалий бюджет (але іншого виходу у нового уряду не було), — це «плюс».

— Життя нашої держави тримається на роботі місцевого самоврядування. Якби на місцях ми працювали так, як тут, нас би давно загребли кури. Після формування комітетів, народні депутати взялися за конкретні справи. Наш комітет з питань житлово-комунального господарства готує багато цікавих і потрібних законопроектів. За цей час я поспілкувався з міністром, Асоціацією міст. Ми домовилися, що разом починаємо рух з реформування ЖКГ, як наш новий міністр Олексій Кучеренко каже, починаємо нову державну житлову політику. Але ми зупинилися в протистояннях. «Плюс» роботи першої сесії парламенту — ми підійшли до конкретних дій, «мінус» — ми втратили багато часу в політичних баталіях.

Олена Бондаренко (Партія регіонів):

— Нарешті країна живе з урядом, хоча і вирішені не всі кадрові, але базові питання. Це добре. Але... На повну силу не працюють ні уряд, ні парламент. Дуже багато законопроектів, і з минулого скликання в тому числі, не знаходять реалізації в залі. А від цих рішень залежить розвиток багатьох галузей в Україні. У цьому разі парламент став заручником політичної ситуації: коаліція має більшість, але важко реалізує це на практиці. Ми маємо сильну опозицію й досить слабку коаліцію. Нині регіонали не мають наміру шукати компроміс у деструктивних речах. Хоч ми ніколи не були забіяками на відміну від помаранчевих, завжди працювали над творенням. От тепер наші творчі пропозиції не підтримуються. Компроміс потрібно шукати коаліції й уважніше ставитися до своїх ініціатив. Скажімо, Президент вніс законопроект про зміну деяких норм закону про місцеве самоврядування. Ющенко пропонує, щоб Президент фактично керував главами міст. Це конституційна реформа? У жодній демократичній країні такого немає. Тобто готується величезна система адміністративного тиску під нові президентські вибори. І, звичайно, ми такий «конструктив» не пропустимо.

Записала Людмила НІКІТЮК.

У суперечці винен... Пушкін

Черговим приводом для виникнення розбіжностей між севастопольськими депутатами і чиновниками міськдержадміністрації став... Пушкін. Точніше, рішення Севастопольської міськради встановити пам’ятник поету на проспекті Нахімова, перед входом до Палацу дитинства і юнацтва.

Через кілька днів після голосування депутатів заступник голови СМДА Володимир Казарін, виступаючи в прямому ранковому ефірі на одному з місцевих телеканалів, так прокоментував ініціативу народних обранців: «Наша любов до Пушкіна не вимірюється кількістю пам’ятників і пам’ятних дощок». І нагадав, що пам’ятник Пушкіну давним-давно спорудили саме на тій території, де справді ступала нога поета — на мисі Фіолент.

Крім того, скульптурне зображення автора «Євгенія Онєгіна» встановлено в центрі міста, біля будинку управління МВС України. Пам’ять про Олександра Сергійовича вдячні нащадки увічнили на центральній міській бібліотеці ім. Л. Толстого і театрі ім. О. Луначарського, назвали дві вулиці й одну гімназію. За підрахунками професора-пушкініста В. Казаріна, депутати запропонували поставити в Севастополі «по суті справи, десятий чи одинадцятий пам’ятник Пушкіну». При тому, що в місті, в якому починали свою роботу над створенням слов’янського алфавіту Кирило і Мефодій, досі ніяк не увічнено пам’ять цих великих просвітителів.

Додаткової пікантності ситуації додає той факт, що раніше Севастопольська міськдержадміністрація планувала перед Палацом дитинства і юнацтва установити пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному.

Микола МАГДИЧ.

Севастополь.