Українська правова думка, юридична громадськість, вчені і практики, які працюють у сфері конституційного права, зберігають пам’ять і високо цінують світле ім’я видатного конституціоналіста, першого Голову Конституційного Суду України — професора Леоніда Юзькова. Вшановуючи його заслуги перед українською державою, Президент України В. Ющенко в червні 2007 року видав Указ «Про відзначення 70-річчя від дня народження Л. П. Юзькова», а за підтримки Прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко в січні 2008 року для вшанування пам’яті видатного вченого-правознавця урядом прийняті заходи, розраховані на тривалий час сприяння розвитку ідей конституційного права, пов’язаних з іменем Л. Юзькова. Активно долучилися до цієї важливої роботи міністр юстиції України М. Оніщук, народні депутати України, зокрема, Олег Ляшко, Юрій Мірошниченко, Академія правових наук України.

Своєю науково-педагогічною діяльністю перший Голова Конституційного Суду України — обраний у 1992 році парламентом, послідовно розвиваючи ідеї незалежної, демократичної держави, — професор Леонід Петрович Юзьков виявив неабиякий талант творця державознавства і конституціоналізму в Україні. Він мав величезний потенціал з актуальних ідей конституційного нормотворення і закладав їх, як керівник робочої групи під час розробки проекту Декларації про Державний суверенітет України. Центральною з них слід вважати доктрину верховенства права народу визначати самостійність побудови і конституційний лад нової держави, всенародне волевиявлення у виборі шляху незалежного розвитку України, розуміння народу як носія всієї повноти влади. Вчений не визнавав теорію «всесильної держави», що зосереджена в державній структурі управління, а віддавав пріоритет правам і свободам людини та громадянина, які повинні перебувати під захистом всіх суб’єктів публічної влади, зокрема, конституційного правосуддя.

Принцип народного суверенітету має завжди перевагу над державним, бо він зв’язує державний механізм правом діяти в інтересах народу — основного джерела влади. Так пояснював професор Л. Юзьков свою концепцію первинності влади народу, що створило йому авторитет принципового вченого, котрий представляв Україну як член Венеціанської комісії (Європейської комісії за демократію через право). Йому першому довірили очолювати групу науковців, які розробили концепцію Основного Закону, а потім і бути керівником робочої групи Конституційної комісії Верховної Ради України з розробки проекту нової Конституції України 1996 року.

Для теорії конституційного права України Л. Юзьков визначав, що основою Конституції України має бути Декларація про державний суверенітет, і це, на його думку, створить державу конституційною за суттю і формою. Глибоко досліджуючи і спираючись на методологію конституціоналізму, вчений ще п’ятнадцять років тому дійшов висновків, визначивши шість методологічних позицій: 1) держава повинна функціонувати в громадянському суспільстві; 2) загальнолюдські цінності мають пріоритет над класовими, що підтверджує визнання і прихильність України до міжнародного права; 3) в центрі організації і функціонування держави повинна бути людина, її свобода і права; 4) ідеологія має бути поза Конституцією, оскільки вона виконує функцію «апологетичного фасаду невдалої соціальної будівлі»; 5) норми Конституції повинні бути «безпосередньо діючим правом»; 6) стабільність Конституції закладається в її змісті, якщо поєднати кращі зразки світового конституціоналізму з історичними і національними традиціями українського державотворення.

Розвиваючи ці засадничі підходи у конституційній теорії, Л. Юзьков наголошував, що конституційні права і свободи «ні за яких умов не можуть бути скасованими, а допускається їх обмеження у здійсненні (реалізації)». Тому було акцентовано увагу на виділенні фундаментальних юридичних гарантій прав і свобод людини: необмежений судовий захист усіх конституційних прав і свобод людини; презумпція невинуватості, недопустимість зворотної сили закону, який посилює відповідальність; встановлення персональної відповідальності усіх службових осіб за дотримання прав і свобод людини й відшкодування за рахунок держави шкоди людині, яка була завдана злочинними посяганнями чи неправомірними діями держави, її органами чи посадовцями. Професор Л. Юзьков, наголошуючи на «рівності реальній», ввів у поняття громадянське суспільство формулу: «асоціація вільних і рівноправних людей, яка забезпечує узгодженість їхніх різноманітних інтересів». Розвиваючи у своїх працях це положення, вчений-конституціоналіст наголошував: «Держава існує в такому суспільстві постільки, поскільки саме суспільство визнає необхідність певної (а саме демократичної і правової) держави». Ідея створення державою рівних можливостей для всіх, невтручання у справи суспільства і людини, а лише за дорученням народу є квінтесенцією підлеглості держави владі народу, що відображало конституційне праворозуміння видатного вченого і створювало теоретичну основу конституційного ладу в Україні.

Сьогодні, через п’ятнадцять років, можна об’єктивно оцінити головний внесок вченого в науку — це науково-методологічний підхід Л. Юзькова до розробки Конституції України. Його зміст полягає у розробці науковцями насамперед концептуальних засад побудови Конституції або змін у неї, що мають пройти широку суспільно-критичну експертизу та науковий аналіз запропонованих конституційних ідей. Приклад конституційної правотворчості Л. Юзькова свідчить, що конституційне моделювання, як він вважав, на стадії підготовки робочих проектів повинні спочатку виконувати фахівці-конституціоналісти, а потім, всебічно обґрунтувавши кожне положення, надати політикам аналізувати і прогнозувати складний текст конституційних формул з позицій перспектив праворозуміння і впливу на розвиток суспільних процесів в Україні.

Для Л. Юзькова політичним і життєвим фактом було насамперед розв’язання проблеми прав і свобод людини, оскільки демократія досягає можливості усунення істотного розриву між державою і громадянином, закріплюючи в нормах-принципах його природні права і таким чином відроджуючи ідеї природного права, які завжди жили в людській свідомості. Тому науково обгрунтованим виміром реальності вже п’ятнадцять років тому була незмінна позиція професора Л. Юзькова, коли він відстоював на всіх рівнях влади і в наукових аудиторіях закріплення в Конституції такої політико-правової категорії, як «Український народ», а не «народ України». Суверенітет народу він відносив, як і в класичній теорії народоправства, до визначальних конституційних інститутів, і тому повновладдя народу може реалізуватися через всі суб’єкти державної влади, і це ніяк не принижує демократію в країні. Але Л. Юзьков стверджував, що «від імені народу можуть виступати виключно Національні збори (парламент) України». Нікому (частині народу, політичній партії чи окремій особі), як він наголошував, не дано право присвоєння державної влади». Актуальність конституційних ідей вченого набуває нового осмислення в сучасних умовах підготовчої роботи до розробки системних змін у Конституцію України, які ініційовані Президентом України.

Особливу увагу приділяв вчений-конституціоналіст питанням організації влади за тріадою її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Стверджуючи, що «відтак усі державні органи відносяться до тієї чи іншої названої гілки влади», він вважав, що в цьому має виявлятися баланс влад за їх структурною організацією.

Оригінальні ідеї професора про конституційний устрій влади на той час торкнулися передусім парламенту — Національних зборів, які мали складатися з Ради Депутатів і Ради Послів. У такій незвичайній формі ці органи, як постійно діючі складові законодавчої влади, створювали палати (перша — у складі 350 депутатів, друга палата — Рада Послів — по п’ять послів від кожної області, Києва і АР Крим). Саме двопалатна структура парламенту повинна була репрезентувати український народ і мати при цьому імперативний мандат депутатів. Головну ідею двопалатного парламенту професор Л. Юзьков обґрунтував потребою узгодження загальнодержавних і регіональних (самоврядних) інтересів, при цьому вчений визначав самоврядування переважно регіональним. Введення ефективного парламентського контролю, виконання установчих та інших функцій Національних Зборів знаходили підтримку і серед вчених, і серед політиків.

Як науковець з далекоглядним підходом до конституційної моделі владних структур, Л. Юзьков ґрунтовно роз’яснював у пресі та особисто членам Конституційної комісії і депутатам, що моделювання двопалатного парламенту не призведе у майбутньому до федералізму. Головна мета такої побудови парламенту продиктована ідеєю «раціональної організації законодавчої влади».

У роздумах українського вченого-конституціоналіста, як свідчать і сучасні погляди деяких юристів і політологів, червоною ниткою проходить думка, що до «певної федералізації може призвести цілком об’єктивний процес розвитку регіонального самоврядування, відродження історичної і культурної самобутності окремих територій (Закарпаття, Галичини, Волині, Поділля, Слобожанщини тощо)». Не виключаючи федеративний устрій України, Л. Юзьков наголошував, що «справа зовсім не в тому, що до цього спонукає двопалатний парламент». Чи слід цю конституційну ідею вченого сприймати сьогодні як шлях до майбутнього парламенту — покаже життя, а виміром буде досягнутий рівень добробуту людей, заради яких, власне, і має існувати законодавчий та інші органи державної влади.

Науковому обґрунтуванню інституту «сильного» Президента України в конституційній теорії було приділено особливу увагу, і його конституційний статус Л. Юзьков розумів як статус глави держави і водночас виконавчої влади, який за це відповідальний перед суспільством. Ідея «сильного» Президента була відтворена вченим у проекті Конституції таким чином, що його підзвітність парламенту доповнювалася правом Національних Зборів ініціювати всеукраїнський референдум з висловлення недовіри Президенту через народне голосування.

Такий механізм, на думку вченого, мав би застосовуватися щодо дострокового припинення повноважень Національних Зборів через голосування на всеукраїнському референдумі.

Л. Юзьков у 90-ті роки опинився в центрі історичних подій внутрідержавної політики, які мали вирішальне значення у виробленні нових механізмів побудови незалежної держави і місцевого самоврядування. Його конституційні ідеї роздержавлення місцевих Рад, перетворення їх на органи місцевого і регіонального самоврядування були сприйняті як революційні по відношенню до публічної влади взагалі і в гострих дискусіях підтримані такими вченими, як І. Бутко, Ю. Шемшученко, М. Пухтинський, М. Орзіх, та іншими. Акцент вченого-конституціоналіста був спрямований на сильну регіональну владу місцевого самоврядування, матеріально-фінансові важелі забезпечення добробуту територіальних громад. Проте не всі його ідеї були сприйняті політиками — прихильниками централізації влади, і тому експерименти з представниками Президента на місцях були в той час причиною локальних конфліктів і непорозумінь.

Хто має право розв’язувати конституційні і локальні конфлікти між суб’єктами влади і у спорах з громадянами? Тільки незалежна система правосуддя з окремою юрисдикцією — Конституційним Судом України. Глибоко переконаний в існуванні окремого конституційного судочинства, Л. Юзьков писав: «Це судочинство спрямовано на захист Конституції, вирішення питань про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Основному Закону України». Він принципово не погоджувався з деякими положеннями Закону «Про Конституційний Суд України», який був ухвалений Верховною Радою України 3 червня 1992 року. Це стосувалося не тільки переліку справ, які має розглядати Конституційний Суд України, а й форм розгляду тих чи тих справ. Крім визначених суб’єктів подання до Суду (Президента, Голови Верховного Суду та інших офіційних осіб), Конституційний Суд України повинен приймати до розгляду справи за скаргами окремих громадян. Життя підтверджує основоположну ідею Л. Юзькова про право громадян на конституційну скаргу, яка вже давно стала завойованим правом громадян у конституційному судочинстві більшості зарубіжних країн. Гуманістичні позиції, віра в ідеали набутих конституційним державотворенням конституційних цінностей вивели професора Л. Юзькова в ряд видатних теоретиків конституційного права України, якого сприймали як високоінтелектуальну особистість, визнану наукою і практикою.

Конституційні ідеї видатного вченого-юриста не обмежувалися лише розробкою доктрини і нормативним змістом нової Конституції України, він конструктивно реагував на події політичного характеру, встановлення правил взаємних відносин між суб’єктами влади у перехідний період. Тому заслугою теоретичної думки Л. Юзькова була розробка змісту конституційного договору, який «за своєю суттю є тим особливим джерелом права, у творенні якого можуть брати участь одночасно всі гілки державної влади». Варто уважно придивитися до конституційних ідей вченого-конституціоналіста, який ще у 1995 році наголошував, що будь-який договір має формулюватися у вигляді нормативно-правового матеріалу (норм-приписів, норм-дефініцій, норм — конкретних регуляторів суспільних відносин). Оцінюючи великі потенціальні можливості Конституційного договору як форми конституційного права, Л. Юзьков був переконаний, що «саме у цих умовах, використовуючи Конституційний договір, Україна має реальну можливість знайти не тільки свій шлях ефективного вирішення питань правового забезпечення економічних реформ, а й подолати формальні перешкоди до найскорішого вступу України до Ради Європи при відсутності нової Конституції».

Професор Л. Юзьков, як конституціоналіст, був водночас і талановитим дослідником теорії адміністративного права, глибоко аналізував систему державного управління в політичній організації суспільства, але завжди він сповідував ідею природних прав і свобод громадянина, вважаючи, що вони мають гарантуватися лише за умов побудови правової держави як вищої та ідеальної форми державного буття. Його теоретичні праці «Конституція юридична і фактична», «Від Декларації про Державний суверенітет України до Концепції нової Конституції України», «Конституційні закони: утвердження концепції і становлення практики» та багато інших надавали завжди науковому викладенню, часто оформленому в публіцистичну форму, гострополітичний сенс, який і сьогодні вражає своєю далекоглядністю, довершеністю і конструктивізмом.

Професор Л. Юзьков, маючи власний критичний погляд на суспільні явища, завжди служив ідеалам Конституції і держави, сповідуючи конституційні цінності як вчений-юрист державного масштабу. Всі, хто працював з ним, визнавали його як першого серед рівних, а конституційні ідеї Л. Юзькова є сьогодні надбанням конституціоналізму в Україні.

Анатолій СЕЛІВАНОВ,доктор юридичних наук, професор,член-кореспондент Академії правових наук України.