На останній сесії Донецької міської ради депутати проголосували за перейменування декількох вулиць. Одну із них у престижному котеджному селищі на південній околиці мегаполіса, де житимуть заможні донеччани, назвали Тінистою. Другу — ... Новою Радянською. Автори ідеї чи то жартома, чи то всерйоз зізналися, що на першу назву надихнула не щедра рослинність (якої в цьому куточку степу взагалі немає), а «тіньове» походження капіталів більшості успішних земляків. А щодо другої назви, то на ініціативу секретаріату Президента про перейменування населених пунктів, вулиць і площ, пов’язаних із комуністичним минулим, у шахтарській столиці вирішили дати «асиметричну» відповідь.

Симпатії не змінилися

Як на мене, назви дуже промовисті. Вийшовши із «тіні» (економічної та політичної), «донецькі» багато в чому залишилися «радянськими». Мешканці області віддадуть перевагу швидше гарному господарнику, аніж красномовному політику. Меморіальні таблички у школах, де навчалися генеральний директор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимир Бойко та екс-прем’єр-міністр Віктор Янукович, вулиці імені Юхима Звягільського та Валентина Ландика, присвоєння Миколі Азарову звання почесного громадянина області — все це приклади на підтвердження таких симпатій. В індустріальному регіоні виборці більше заклопотані стабільною роботою великих підприємств, аніж перемогами чи поразками «своїх» на владному олімпі.

Радянська система була однопартійною. Так само нині в області декілька років існує фактично монопартійна система. Позачергові парламентські вибори закріпили лідерство Партії регіонів, за яку віддали голоси 73 відсотки виборців (у 2006-му — 72 відсотки). «Регіонали» становлять більшість у місцевих радах та серед міських голів. Їм легко знаходити спільну мову з керівниками підприємств (переважно — однопартійцями). Завдяки одностайності, яка панує в обласній раді, приймаються і реалізуються програми соціально-економічного розвитку регіону.

— З боку здається, що сесія проходить, як по маслу, — каже голова обласної ради, заступник голови обласної організації Партії регіонів Анатолій Близнюк. — Але це лише тому, що питання ретельно готуються в комісіях, а депутати добросовісно працюють на сесії. Хоча на початку каденції були деякі моменти непорозуміння між фракціями. Зараз цього немає. І не тому, що хтось мав амбіції і не пройшов до парламенту (фракції блоку Наталії Вітренко та Соціалістичної партії. — Авт.), а тому, що у нас була рівна ситуація. І певен, будемо плідно працювати в ідеології розвитку регіону, не переслідуючи жодних відомчих чи партійних інтересів.

Авторитет Партії регіонів як «керівної і направляючої» у свідомості виборців такий непохитний, що іноді доходить до курйозів. Наприклад, колектив одного із акціонерних товариств звинуватив у рейдерстві громадян А. та Б. і зажадав... виключити їх із партії. Лексика відкритого листа до болю знайома: «Мы, рабочие и акционеры треста ..., истинные патриоты Донбасса и искренние сторонники партии Регионов и лично Виктора Федоровича Януковича, не можем равнодушно взирать на то, как нечистоплотные дельцы, проникшие в ряды дорогой нашему сердцу партии, позорят ее имя своими нечестными поступками...»

«Что это было, чья победа?»

Ця цитата із Анни Ахматової доречно відображає нинішні настрої електорату на Донбасі. За час, що минув після дочасних виборів, прихильники Партії регіонів відчули певну невизначеність. Складалося враження, що донецькі «регіонали» очікують на створення широкої коаліції і до того часу утримуються від різких рухів. Сподівання на домовленості з блоком «Наша Україна — Народна самооборона» покладали і директори великих підприємств, з якими доводилося спілкуватися після виборів. Про підготовку до такого альянсу може свідчити і той факт, що під час передвиборчої кампанії місцеві представники Партії регіонів та блоку «НУ—НС» утримувалися від взаємних публічних випадів. У Донецьку не готувалися до того, щоб бути в опозиції. Місцеві «регіонали» зробили вигляд, що надто заклопотані господарчими справами, щоб коментувати політичну ситуацію. Призначення Юлії Тимошенко Прем’єр-міністром місцева еліта сприйняла стримано. А сесія обласної ради одразу нагадала новому керівнику уряду про договір про співпрацю із Донецькою областю, підписаний попереднім Кабміном. На думку депутатів, зобов’язання сторін мають бути виконані, адже йдеться про реалізацію низки інвестиційних проектів за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів підприємств та кредитів.

Блоки Юлії Тимошенко та «НУ—НС», хоча й трохи поліпшили власні результати у Донецькій області на позачергових парламентських виборах, не мають своїх представників у місцевих радах, за одиничними винятками. А тому завойовувати симпатії донеччан будуть із Києва. Щоправда, для бездіяльності виборчих штабів цих партій одразу після 30 вересня є й інша причина: обидва штаби очолювали люди, не пов’язані з Донбасом. Таку тактику опозиційні блоки обирають уже не вперше: схоже, в центрі не вірять у те, що в умовах фактичної монопартійності може сформуватися сильна опозиція. Або незалежна від місцевої еліти опозиція. В будь-якому разі, для обох керівників штабів — Геннадія Задирка (блок Юлії Тимошенко) та Зиновія Шкутяка («НУ—НС») виборча кампанія видалася вдалою: обидва стали народними депутатами. Напередодні нового року керівник обласної організації «Нашої України» Антон Клименко заявив про бажання відійти від політичної діяльності та зосередитися на власному бізнесі. Питання, хто ж стане місцевими лідерами згаданих політичних сил, залишається відкритим. І частина виборців, яка голосувала за «помаранчевих» та «біло-червоних», теж відчуває брак спілкування з обранцями. Хоча, можливо, ця неприємність «затьмарюється» радістю за переможців.

У цікавій ситуації опинилася обласна організація Соціалістичної партії. Симпатії до соціалістів сильні на півдні області, де вони посідають ключові посади в багатьох місцевих радах. Секрет — у високому авторитеті керівника Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимира Бойка. В деяких радах — наприклад Маріупольській міській, — соціалісти часто займають категорично протилежну «регіоналам» позицію. Щодо обласної організації в цілому, то вона на окрему думку не наважується. Але зараз, після непотрапляння Соцпартії до парламенту, електорат соціалістів стає привабливим і для інших політичних сил.

Чи не єдині, хто не гаяв часу після парламентських виборів, були «ліві» — комуністи та «Народна опозиція». Під час грудневих протестів ці організації засудили ініціативу щодо перейменування вулиць і площ, пов’язаних із діячами комуністичного минулого. Захисники Леніна та його соратників непогано засвоїли тезу про те, що електорат треба мобілізувати не лише перед виборами. У висловах промовці не соромилися: згадали і про НАТО, й про російську мову, і про воїнів ОУН—УПА, і про демократичну коаліцію, і навіть... про Діда Мороза, якого «помаранчеві чомусь називають Святим Миколаєм». І поки інші політичні сили визначаються, хто ж вони: опозиція чи влада, донецькі «ліві» зайняли звичну нішу.

Донецька область.