Дикий Сад був не таким уже й диким. А ми?

Характеристика «унікальний» може застосовуватися до пам’ятки археології Дикий Сад, як мінімум, у потрійному ступені. Насамперед, це єдине місто кіммерійців часів пізньої бронзи. Села розкопували й раніше, а от місто — вперше. По-друге, розташована пам’ятка у самому центрі сучасного Миколаєва. Тому дивно, що дотепер Дикий Сад зберігся в хорошому стані як цілісний комплекс. По-третє, існування тут поселення й знахідки, виявлені в ньому, дають змогу інтерпретувати його як древнє місто-порт. Тобто ще три тисячоріччя тому наші предки зрозуміли привабливість місця на перетині торговельних шляхів і, судячи з усього, користувалися цим досить успішно.

Єдина неприємна «унікальність» полягає в тому, що пам’ятка світової культурної спадщини поки що не має ні статусу, ні території, ні належної до себе поваги.

У хокей грали... кіммерійці

Про розкопки в поселенні Дикий Сад наша газета писала ще три роки тому. Тоді йшлося про археологічну сенсацію. Подальші дослідження Дикого Саду дають можливість по-новому глянути на древню історію регіону.

Перші сліди городища були зафіксовані наприкінці 20-х років минулого століття. В 1956 році відновили дослідження цих місць археологи Київського університету імені Т. Г. Шевченка на чолі із професором Лазарем Славіним. Потім розкопки припинилися, і довгий час до теми Дикого Саду ніхто не повертався.

Але з початку 90-х років регулярні дослідження місцевості відновили Юрій Гребенников і Кирило Горбенко, що представляють Миколаївський державний університет і Миколаївський інститут Одеського національного університету. Археологічні роботи ведуться по сьогодні.

Доктор історичних наук, професор Віктор Іванович Клочко у своєму висновку відзначає: «Городище Дикий Сад є єдиною збереженою в Україні археологічною пам’яткою — залишками чорноморського міста-порту часів легендарної Трої й самої Троянської війни». Він упевнений, що Дикий Сад може вважатися пам’яткою світової культурної спадщини.

Сезон розкопок у минулому році почався ще 2 квітня. Удалося розкопати тисячу квадратних метрів, знайти безліч цікавих екземплярів. Так, приміром, археологи виявили... ковзани. Ті самі, для ковзання по льоду. Зроблені вони з кісток коня й за допомогою отворів кріпляться до ноги. Щоправда, знайдені приспособи лише віддалено нагадують сучасні моделі, все-таки це щось середнє між ковзанами й лижами. Але сумнівів у їхньому призначенні не виникає. Археологи жартують, що тепер можна посперечатися з іншими країнами щодо того, де саме зародився хокей. Може, на берегах Інгулу й Південного Бугу?

Місто мертвих у місті живих

Раніше висунуті припущення вчених про те, що Дикий Сад — древнє місто, підтверджуються з кожним роком розкопок. Сьогодні можна з упевненістю сказати, що городище мало три складові. Перша — цитадель, обгороджена ровом.

— Ми довгий час не знали, що розкопуємо саме цитадель, — розповідає археолог Кирило Горбенко, — думали, маємо справу зі звичайними будівлями. Але коли в 2003 році наткнулися на рів і фундамент моста, висновок було зроблено єдиний: ми маємо справу з добре укріпленим городищем.

Оборонні споруди Дикого Саду, на думку фахівців, можна зіставити з фортифікацією острова Мала Хортиця (епоха пізньої бронзи). Така система штучної фортифікації на межі ІІ—І тисячоріч до н. е. у цьому регіоні досліджується вперше. Лише через 500 років подібне будівництво почали вести греки в колоніях Північного Причорномор’я. На території цитаделі розкопано храмовий комплекс, ритуальний пандус, орієнтований на схід сонця, приміщення різної функціональної приналежності.

Друга група об’єктів — передмістя, тобто будівлі, які йдуть уздовж рову із зовнішнього боку. Третя частина — посад, розкопки якого почалися з позаминулого сезону. Але саме в минулому році досліджено більшу частину посаду. Ймовірно, там проживало населення, що обслуговувало цитадель. Свідчення тому — 11 приміщень землянкового типу й велика міжжитлова територія, на якій виявлено ями. Тобто, у посаді були ремісничо-господарсько-складські об’єкти.

Великий інтерес для дослідників становлять ями в цих древніх «квартирах». Не всі з них можна класифікувати як господарські. Ті, що використовували як погріб, легко визначити — усередині вони обкладені камінням, на дні знаходять кераміку й кістки тварин. Друга ж група ям явно ритуального призначення.

До культової віднесли і яму, в якій виявили три черепи, чітко повернені за частинами світу — на схід, північ і південь. На дні ще однієї ями знайдено фалос, що свідчить про фалічний культ, не властивий цим місцям, а характерний в цей час тільки для Балканського регіону. Звідси висновок про те, що «гостями» Дикого Саду були вихідці з різних країн, які привносили сюди елементи своїх традицій і культу.

До тотемів, фетишів древніх людей належать і риби. За знайденими кістками можна зробити висновок про те, що водилися у водах Інгулу і Південного Бугу семиметрові(!) соми.

— Не дивно, — вважає Кирило Володимирович, — що в суто господарському комплексі посаду поряд з житловими приміщеннями зустрічаються культові. Життя древньої людини було пронизане культом, тому не можна й провести чітку лінію для відділення символічного й реального, культової частини від господарської.

Останні дослідження вчених підтверджують раніше висунуту версію: Дикий Сад не рядове поселення, а культурно-релігійний і торгово-економічний центр Східної Європи. Тут перетиналися торговельні шляхи з півночі на південь і зі сходу на захід, з Балкан, Малої Азії, Центральної Європи. Свідчень матеріальної культури тому безліч, виходячи з яких можна зробити висновок і про заняття ранніх кіммерійців. Це землеробство, скотарство, ткацтво, косторізне виробництво, торгівля й навіть ремонт кораблів.

Нині вчені схиляються до думки, що Дикий Сад був і політичним центром, який контролював досить велику територію, можливо, усього Південно-Західного Причорномор’я. Це ще не була держава в сьогоднішньому розумінні. Але зачатки державності, майнової й соціальної диференціації у наявності. На це вказують оборонні споруди, які хтось повинен був вирити, а хтось змусити когось працювати. Існування храмів свідчить про верству служителів культу, що сформувалася. Адже комусь потрібно було стежити за тим, щоб приносилися жертви. А відокремлення цитаделі від посаду говорить про наявність простого люду, плебеїв. Тобто йдеться про складне суспільство, яке впритул підійшло до створення державних структур.

І ще про один сенсаційний здогад. Учені вважають, що саме городище Дикий Сад згадує Гомер у своїй «Одіссеї»: «Там народ і місто людей кіммерійських, оповитий мороком й хмарами...» І це припущення знаходить непрямі підтвердження. З «Одіссеї» випливає, що греки знали про існування якоїсь території на півночі, яку називали царством мертвих, Аїдом: «...Стрімчак там видний і обидві під ним багатошумно зливаються ріки». Збігається поява ранньокіммерійського поселення й за часом з подіями у викладі Гомера. Трою зруйновано в кінці 13 століття до н. е., і Дикий Сад виникає в кінці 13 століття. Причому одне з міст зруйнованої Трої за своїм внутрішнім облаштуванням мало не «близнюк» нашого Дикого Саду. Звідси він і одержав свою другу назву — «степова Троя».

А от чи не спіткає «степову Трою» доля Трої зруйнованої — питання, що має до археології досить опосередковане відношення. Скоріше, це питання нашої моральності, пам’яті й поваги до історичного минулого. І зовсім несподівано з’ясувалося, що ці якості мають ті, хто традиційно вважається супротивником збереження історичних місць — забудовники!

— Свого часу, — пояснює Кирило Горбенко, — міськвиконком незаконно виділив якійсь фірмі ділянку Дикого Саду під забудову. Земля довгий час переходила з рук у руки, поки не опинилася в нинішніх хазяїв. Вони, як і передбачено законодавством, перед початком будівництва зобов’язані були провести й профінансувати розкопки на даній території. Є відповідний договір, і фінансування справді здійснюється повною мірою. Більше того, керівник фірми-забудовника повністю підтримав нашу ідею музеєфікувати Дикий Сад. Із усієї пам’ятки, — продовжує Горбенко, — під музеєм буде тільки цитадель, тобто те, що більш ілюстративне. Це храми, рів, пандус, кам’яні підмурки стін і їхнє облицювання. Посад нема сенсу зберігати, а експонати, знайдені там, буде просто передано до музею.

Уже досягнуто усні домовленості з будівельниками, і після завершення розкопок у наступному році може набути чинності новий договір про фінансування забудовником музеєфікації пам’ятки.

Таким чином, у Миколаєва з’явиться чудовий шанс відкрити музей просто неба з експонатами й будівлями трьохтисячолітньої давності. А це дасть змогу створити інфраструктуру біля музею, залучити інвестиції і, зрештою, одержати привабливий туристичний об’єкт.

І, що не менш важливо, музей пропонують побудувати зовсім безплатно!

Але для того, щоб створити музей, домовленості двох сторін недостатньо. Виникає безліч супутніх питань, які й стають головним каменем спотикання. Необхідно визначити статус музею, умови його фінансування, підпорядкованість, затвердити штат, статут, закріпити землю тощо. І на цьому етапі зусиль археологів недостатньо, тут повинні втрутитися державні структури — міськвиконком або облдержадміністрація.

А втручатися треба негайно. Річ у тім, що ділянку, на якій розташована цитадель, уже запримітили хваткі бізнесмени. І немає ніякої впевненості, що ці впливові особи не «проведуть» через сесію міськради рішення про виділення їм саме цієї земельної ділянки. Саме час згадати Ціцерона, що дуже актуальний сьогодні: «Немає святині, на яку не можна було б зазіхнути, немає фортеці, якою не можна було б оволодіти за гроші».

От і виходить, що унікальна пам’ятка залишається нею тільки в захоплених відгуках учених. Та ще іноземці дуже дивуються, коли приходять сюди на екскурсії: «У нас за це гроші беруть».

Поки що влада не квапиться визначити долю Дикого Саду, сам він потребує захисту. Сьогодні пам’ятку облюбували місцеві «охоронці чистоти» — розкопки перетворюють на смітник. Сюди везуть машинами будівельне сміття й носять відрами побутові відходи. Крім самих археологів ніхто із цим злом не бореться. Територія ж бо не охороняється, і статусу в Дикого Саду немає.

Невже «дикістю» своєю запам’ятаємося ми нащадкам?

Миколаїв.