Я поставив собі за мету знайти таку організацію на малій батьківщині, в аграрній Запорізькій області. І знайшов... у селищі Приазовське. Вже уявляю єхидні обличчя хом невірних: як степовики, які десятиліттями будували у селах свинарники, можуть скласти конкуренцію прославленим «будам» Києва? По-перше, не тільки свинарники, а по-друге — це вчорашній день. Сучасне ЗАТ «Приазовський райагробуд» (РАБ) кардинально відрізняється від міжколгоспної будівельної організації зразка 1957-го, коли її було створено. Від минулого в акціонерного товариства залишився, щоправда, один анахронізм — у назві. Погодьмося, бренд «райагробуд» мало вражає партнерів. Утім, хто сказав, що вино в старих бурдюках не може бути молодим і хмільним?

У степу стало тісно

Того, хто вперше потрапив на територію ЗАТ, «п’янить», передусім, «зміст» підприємства. Його офіс, приведений до столичних стандартів і за якістю ремонту, і за комп’ютерною насиченістю; цехи та майстерні з унікальним обладнанням; парк оновленої техніки. Тут, як у військовій частині, що здатна зберегти боєздатність у надзвичайній ситуації: свої тепло-і електропостачання, водонапірна башта, нафтобаза, кузня, бетонний вузол, слюсарна і столярна майстерні, гараж. Одне слово, степовики впровадили замкнений цикл виробництва, яким не можуть похвалитися багато будівельників і обласних центрів. Не випадково ЗАТ «Приазовський райагробуд» визнано провідним у галузі країни. То чому б йому не потіснити окремих столичних халтурників? Благо, семирічна співпраця з велетнем ВАТ «Запоріжсталь», якому приазовці збудували і реконструювали 29 значимих об’єктів, якнайкраще характеризує колектив із глибинки.

— Приазовські будівельники завжди відрізнялися своєю відповідальністю, порядністю, їм можна довіряти,— зазначає голова правління меткомбінату «Запоріжсталь» Герой України Віталій Сацький.

Мені вдалося побувати на дітищах агробудівців. У пансіонаті «Металург» (с. Новокостянтинівка), скажімо, побачене вразило не тільки масштабністю зведеного містечка з розгалуженою інфраструктурою, а й рівнем соціального захисту сталеварів. Для них у Степанівці приазовці побудували рибцех, холодильник, підсобні приміщення. На самому металургійному комбінаті успішно працюють промислові та соціальні об’єкти.

— Я пишаюся тим, що до ювілею «Запоріжсталі» саме наш «Райагробуд» реконструював центральний офіс і Будинок культури металургів. У Запоріжжі багато будорганізацій, але працювали там наші фахівці екстракласу, — ділиться і нині авторитетний колишній керівник Приазовського району Микола Калаянов.

За 50 років діяльності «Приазовський райагробуд» увів в експлуатацію 607 об’єктів промислового і соціально-культурного призначення. Практично в кожному селі стоять добротні школи, дитсадки, БК, лікарні, житлові будинки, пождепо, магазини, збудовані на всі руки майстрами.

Сьогодні могутня матеріально-технічна база, вищий «пілотаж» будівельників дають змогу брати об’єкти максимальної складності — від міні-зоопарків і торговельно-розважальних комплексів до заводу. «Приазовський РАБ» виконує майже 75 (!) відсотків обсягів будівельно-монтажних робіт облагробуду (10 організацій, що вижили із 30). ЗАТ є основним джерелом поповнення районного бюджету. Воно одне з небагатьох має сертифікат на систему управління якістю ДСТУ ІSO 9001 — 2001, що, можливо, особливо привабливо для вітчизняного інвестора. Мета колективу — отримання міжнародного сертифіката.

Феномен приазовців

«У чому він?» — допитуються не тільки земляки. — Як у степу зуміло розквітнути підприємство, що стояло «над пропастью во ржи»?

Нещодавно шанований ветеран райсільгосптехніки не стримав емоцій на зустрічі з земляками: мовляв, добре хвалитися тим, хто прийшов на готовеньке, адже РАБ успадкував від міжколгоспбуду міцну виробничу базу.

Не в цьому феномен будівельників: непогана база була й у райсільгосптехніки. Де вона, ау-у-у?!

Винятковість будорганізації, гадаю, у її непересічному керівникові, який зберіг не тільки приміщення і техніку, кістяк колективу, а й істотно примножив успадковане. Це небагатьом керівникам удалося в пострадянський період. Більшість невдах-керівників успішно ловили рибку в каламутній воді, наживаючи первісний капітал.

А Іван Дем’янович Демидовський, генеральний директор РАБ, заслужений будівельник України, між іншим, почав керувати лежачим підприємством... зі скандалу. Він оголосив підлеглим: котельню і відомче житло ми відремонтуємо і передамо на баланс селищної ради. Безплатно. Уявіть обличчя здивованих ітеерівців, будівельників, водіїв, столярів, бетонників. Це сьогодні Віктор Овдієнко, головний механік, каже: «Наш директор крокує набагато попереду колег, і думками, і справами. Завдяки йому все збереглося і розвивається».

А тоді, 20 років тому, «комуналка», немов якір, тягла РАБ на дно. Тільки позбувшись її, можна було сподіватися на успішне «випливання».

Життя підтвердило: капітан ох як мав рацію. Кілька років підприємство трималося на плаву, маючи генератора ідей, менеджера й економіста, бухгалтера й обліковця в одній особі Демидовського.

— І все-таки доля знову нас випробувала, у 1995-му, — згадує Іван Дем’янович. — Це був найтяжчий період для підприємства. Кілька років працювали на межі банкрутства. Робили все можливе, щоб вижити: будували житло й об’єкти соцкультпобуту, шукали інвесторів за кордоном...

Тоді жартували, що Дем’янович хоче переселити в Приазовське всіх магаданців. І переселив би чимало, якщо серйозно, якби український парламент не ухвалив закон, що не сприяв, м’яко кажучи, поверненню українців на Батьківщину.

Проект був привабливим: жителі півночі інвестують будівництво житла, РАБ вирішує свої проблеми. Три будинки вдалося здати, тим самим знявши квартирне питання з порядку денного не тільки РАБ. Заодно видерлися з боргової ями. А то вже несила стало спілкуватися з підлеглими. Одні мовчки йшли на кращі хліба (потім, щоправда, поверталися), багато хто із тих, що залишилися, голосно нарікали і вперто домагалися розпродажу всього і вся, тільки б на зарплату «заробити». Битий життям директор тиску не піддався. Розумів: потрібно виждати. Можна тупцювати на місці, бути в боргах, як у реп’яхах, але в жодному разі не зупинятися. Працювати на шкоду, але працювати. Відновити будорганізацію, що втратила базу і кадри, неможливо, це до смерті подібно.

Кістяк вірив директору і допоміг відстояти його позицію. А потім з’явився Віталій Сацький, талановитий стратег, який ніколи не економить на соціальній сфері... Пізніше замовлення надійшли з Мелітополя та інших міст.

Сьогодні політична обстановка пожвавилася, є шанс у приазовців бути затребуваними й у столиці. Принаймні тут знають, що РАБ — це якість, надійність, чітко організоване виробництво.

Райагробуд — це 22 транспортні одиниці; 23 — кранів, бульдозерів, екскаваторів, навантажувачів і повний набір допоміжних служб. РАБ — це 230 професіоналів, готових щорічно освоювати більш як 100 мільйонів гривень, виконуючи усі види будівельно-монтажних робіт і виготовляючи будматеріали і конструкції.

Стимули від керманича

Давно помітив: людина найчастіше вибирає вид спорту під свій характер. Іван Демидовський, за вдачею гнучкий, але цілеспрямований і стратег, з юності захоплюється гімнастикою і бігом на далекі дистанції. Він не любить штиль і ніколи не чекає біля моря погоди. Він її сам робить.

Ще в 1974-му, закінчивши Полтавський будівельний інститут, молодий фахівець виявив свою неспокійну вдачу в Куйбишевому, Чернігівці, особливо — в Токмаці, де довелося створювати підприємство з нуля.

Потім за туманом і запахом тундри Дем’янович помчав на Чукотку, очоливши там будівельно-монтажне управління. Ось де «обростав» авторитетом, мудрістю і досвідом, які застосував після повернення в Приазовське. Кооперативи, госпрозрахункові моделі, самооплатність, передача «комуналки» органам влади — все це він спробував на мисі Шмідта.

На рідній землі його ноу-хау важко приживалися. Що враз припало до душі трудягам — то це соціальна політика Демидовського. Поки можновладці шукають шляхи вилучення в громадян зароблених десятиліттями пільг, керманич РАБ впроваджує дедалі нові стимули для своїх працівників.

Першим, мабуть, найбільш шокуючим, стала доплата до пенсій будівельників. Другий — альтернативне державному страхування кращих працівників. Третій — навчання випускників місцевої школи у вузах за рахунок підприємства. Четвертий — забезпечення житлом молодих фахівців. П’ятий, шостий... А для всіх дітей колег — оздоровлення на власній морській базі; матеріальна підтримка і до свят подарунки ветеранам та й не тільки.

Середня зарплата в агробуді — близько тисячі гривень. А те, що всі трудяться в комфортних умовах, забезпечені всім необхідним — чи це не турбота ЗАТ про свій головний потенціал?! Не випадково акціонерне товариство (читай: Демидовський) давно визнано кращим роботодавцем, кращим платником податків, кращим підприємством.

Така організація, звісно, може дозволити собі благодійну допомогу місцевому училищу, школам, бібліотекам, церквам, дітям і ветеранам.

Чи варто дивуватися, що в організації працювали і працюють десятки сімейних династій, зокрема, Жмаєви, Супруни, Демчани, Бедюхи, Гуртові, xxченко, Халіпська, Кирчев, Морозов, Тапехін, Хінєв, Стаюльський, Майстренко, Гладкий та багато інших.

Гендиректор завжди тепло відгукується про своїх однодумців, дякує за сумлінну працю.

— За піввіку змінилося кілька поколінь робітників, інженерів, керівників, але незмінними залишилися найвищий професіоналізм, уміння не відступати перед труднощами, чудова якість і продуктивність, — каже Іван Дем’янович. — Саме завдяки цьому ми з упевненістю дивимося в майбутнє, віримо в зміцнення держави і будівельної галузі.

Приазовське

Запорізької області.