Чужим розумом не назбирати грошей на будинок і не звести його

Аналогів їй, за оцінками фахівців, на півдні України немає — вона спроектована і збудована з урахуванням новітніх технологій і буде буквально «нафарширована» обчислювальною технікою, підключена до Інтернету, екіпірована суперсучасними засобами навчання. Такого подарунка вчителі і діти Овідіопольського навчально-виховного комплексу «Школа-гімназія», як вони говорили нам, не очікували. Розмови про будівництво нової школи велися років 20, але далі справа не йшла.

Усе змінилося з моменту призначення на посаду голови району Наталії ЧЕГОДАР — будівництво нарешті розпочалося. А завдяки енергійному (часом жорсткому, як для когось) керівництву будівництво школи не йшло (як часто буває в нас) черепашачими темпами, а стрімко мчало до завершення.

За два з половиною року, відтоді як очолила Овідіопольський район Наталія Чегодар, він перетворився на величезний будівельний майданчик. Першим в Одеській області завершив програму газифікації. Усі галузі промисловості району збільшили обсяги виробництва. Цілком ліквідована заборгованість із заробітної плати. Побудовано новий дитячий садок «Калинка» у райцентрі на 280 місць, після капітального ремонту відновлена робота дитсадка в селі Калаглія, у відремонтованому дитсадку в селі Йосипівка воду гріють сонячні батареї. А трьом новим шкільним їдальням можуть позаздрити багато міських ресторанів. Побудовані і відремонтовані 60 кілометрів шляхів. Ми назвали тільки головні, найзначніші, досягнення району. А скільки їх ще не названо! У кожному селі — Грибівці або Новоградівці, Доброолександрівці чи Йосипівці, Дальнику чи Барабої — нам розповідали про новобудови місцевого значення.

— Дозвольте, Наталіє Анатоліївно, скажімо так, поставити під сумнів прозорість цього бурхливого економічного піднесення району. Адже поруч — райони, що перебувають у депресивному стані, там немов час зупинився, — не могли не задати Наталії Чегодар у’їдливе запитання. — А де та скринька, в якій лежать гроші на реалізацію величезної кількості районних цільових програм?

— Овідіопольський район — це, по суті, околиця Одеси, — каже Наталія Чегодар. — Парадокс: до недавнього часу близько 300 тисяч жителів Одеси територіально належали до Овідіопольського району. Природно, що таке розташування району, а додайте до нього ще 25 кілометрів морського узбережжя, зробило його привабливим для інвесторів. Сьогодні на території району успішно діють торговельні велети «Промтоварний ринок «7-й кілометр», «Епіцентр», готується розпочати роботу «Метро Кеш енд Керрі». Вони й основні наші промислові підприємства — «Вікторія», «Бетонекс», «Великодолинський завод ЗБК» та інші є інвесторами основних соціально-економічних програм. Про їхній внесок до бюджету розвитку району свідчить інвестування в конкретні програми. Школу в Овідіополі, приміром, збудовано в основному на кошти торговельної фірми «Епіцентр».

«Старший брат» не повинен бути злим

Овідіопольський район більше не бажає бути аграрним додатком обласного центру, до якого дуже близько. І тому він дедалі голосніше заявляє про своє право на самостійний, що не залежить від Одеси, розвиток. Це не могло не призвести до певної напруженості у взаєминах Одеської міської та Овідіопольської районної влад. На чому це позначилося й, почасти, продовжує позначатися сьогодні?

— Кажуть, що поганий мир краще за війну, — розповідає Наталія Анатоліївна. — Хочу виправити цю приказку: мир завжди має бути й бути добрим. Ми виявили добру волю і безкоштовно передали Одесі 1409 гектарів землі. Це було закріплено постановою Верховної Ради від 7 лютого 2002 року. Цією постановою Одеса зобов’язана була передати Овідіопольському районові 43 гектари землі. Одеська міська рада це рішення Верховної Ради не виконала й досі. Чому?

За рахунок території нашого району Одеса одержала унікальну можливість для розв’язання соціальних, економічних і містобудівних проблем.

А от інший приклад. Ми дали дозвіл на використання 60 гектарів землі для Одеського сміттєзвалища. Сьогодні її експлуатують із грубими порушеннями Закону України «Про відходи». Через це в селі Нова Долина склалася напружена екологічна ситуація, збільшилася кількість онкохворих. Ми просимо, щоб Одеська міська рада вжила необхідних заходів для рекультивації смітника, а у відповідь одержуємо формальні відписки.

Ми — сусіди, і повинні жити по-сусідськи. І не можна зазіхати на нашу районну землю, не можна, врешті, смітити на сусідній ділянці. Ми хочемо і будемо жити також добре, як у місті. Я нещодавно була на прийомі громадян з особистих питань у селі Прилиманському, розташованому недалеко від промтоварного ринку «7-й кілометр» і практично поруч з Одесою. Я вийшла на вулицю Жовтневу. І побачила, як люди йшли на зупинку «маршрутки» з поліетиленовими пакетами на ногах. Виходять на центральну вулицю, знімають ці пакети й сідають у машину. Ну чи не дикунство — в XXІ сторіччі бачити таку картину?

Сьогодні міські ради Одеси та Іллічівська повинні сідати за стіл переговорів з територіальною громадою Овідіопольського району і спокійно, мудро вирішувати питання спільного існування. Жодного «синдрому старшого» брата бути не може взагалі. Ми приречені на мирне співіснування.

І просто гарна жінка

Торік Указом Президента України Наталію Анатоліївну Чегодар «За вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток Одеської області, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм» нагороджено орденом княгині Ольги третього ступеня. Таке буває нечасто, щоб нагороді чиновника радів увесь район. Бо всі — і дорослі, й діти — добре знають, що Наталія Анатоліївна за свій Овідіопольський район, нехай це і трохи грубувато звучить, будь-якого дістане до самих печінок, аж поки не буде позитивного рішення для людей.

У 1981 році вона починала трудову біографію вчителькою в Надлиманській школі. Потім — партійна робота, обрання головою районної ради. З 2005 року — голова районної державної адміністрації.

Вона, так би мовити, опинилася в епіцентрі створення стратегії економічного і соціального стрибка Овідіопольського району. І не просто опинилася, а стала ідеологом нової економічної політики району. Хтось із «доброзичливців» може докинути, мовляв, районові повезло, що він розташований поруч із Одесою, яку можна використовувати, як дійну корову. Яке «молочко» від цієї дійної корови, нам розповіла Наталія Чегодар.

Ми йшли з Наталією Анатоліївною по вулиці Овідіополя, і кожен другий перехожий вітався з нами. Наша супутниця, усміхнена, приязна і витончена, мов юна княгиня, відповідала на вітання, цікавилася справами. У принципі, — це нормальна картина. Але чому так рідко можна зустріти чиновника, навіть районного рівня, що не мчить у авто вулицею, а йде пішки по ній? І щоб люди його впізнавали, а він — людей.

Керівництво району бачить і завтрашній, і післязавтрашній день. Планів — дуже багато. Усі вони мають кінцеву мету — поліпшення життя людей. Уже навесні 2008 року розпочнеться будівництво фельдшерсько-акушерського пункту в Мар’янівці. Реконструюють районну лікарню. На черзі — відродження всіх сільських клубів і будинків культури. Завершення будівництва школи в селі Петродолинське.

84-річний Герой Соціалістичної Праці, колишній голова колгоспу Михайло Юрійович Кумпан згадує, що студентка Одеського університету Наталя Чегодар колись працювала на збиранні помідорів у колгоспі, який він очолював. Каже, що ще тоді звернув увагу, яка беручка до роботи була та дівчинка-горобчик.

Відтоді минуло 25 років. Багато чого змінилося. Та не змінилася тільки Наталія Анатоліївна — так і залишилася жадібною до роботи.

Без господаря земля — кругла сирота

Назва приватного підприємства «Сервіг» розшифровується просто — Сергій Віталійович Горобець. Саме так звати директора підприємства.

— Просто і без претензій, — посміхається Сергій Віталійович, розповідаючи про те, як створювався «Сервіг».

Після закінчення агрономічного факультету Одеського сільськогосподарського інституту Сергій Горобець (Віталійовичем його, до речі, у колгоспі «Україна» стали називати з першого дня роботи) досить швидко зробив сільськогосподарську кар’єру. Минуло зовсім небагато часу — і він очолив КСП «Овідіопольське».

Але не вірили його аргументам і розрахункам. Важко було селянам звикнути до думки, що доведеться розставатися з корівками і переходити на капусту, помідори й картоплю. А коли Сергій Горобець поставив питання руба: «Або переходимо на овочі, або я йду з господарства», селяни сказали: «Йди, а ми працюватимемо так, як і працювали раніше».

Потім було реформування, і 377 пайовиків вийшли із КСП. Воля, хоча і підкріплена гектарами землі, для багатьох була непосильною ношею, а земля, яку обробляти треба, пестити і плекати, стала не годувальницею, а круглою сиротою. І тоді прийшли мужики до Горобця: «Зла не тримай на нас, Віталійович, ти має рацію з овочами, як з’ясувалося. Бери наші паї, господарюй».

Інший би і зрадів, а Горобець, заховавши усмішку в густих вусах, мовив: «Годі скімлити, час до роботи».

Сьогодні землі пайовиків розташовані на території трьох сільських рад. З 2500 гектарів «Сервігу» —1200 зайнято під овочами.

— Помідори, огірки, баклажани, перець на наших землях родять добре, — каже Сергій Горобець. — Вирощуємо їх на поливних землях. По зрошувальній системі вода надходить із Дністра. До речі, про воду. Нам кажуть, що вона — безкоштовна і ми, мовляв, платимо тільки за електроенергію за лічильником. А де той лічильник? Ми його і в очі не бачили, а за електроенергію справно платимо згідно з виставленими рахунками. Витрати на полив — надто великі. А посуха 2007 року і зовсім могла поставити господарство на коліна. Неможливо з Господом Богом у погоді змагатися. Тому для ритмічного постачання овочів до торговельної мережі Одеси й інших міст необхідно вирішити питання подачі води сільгоспвиробникам району з квітня по жовтень з переглядом фінансування Дністровської головної насосної станції.

15 кілометрів трубопроводів сьогодні забезпечують поливання овочів. Вартість металу зростає із фантастичною швидкістю — і це теж закладається у вартість кілограма картоплі й цибулі. Свого прокатного і ливарного виробництва в селян нема, тому доводиться тільки приймати ті ціни, які диктують виробники металу.

Краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти

У Горобця нормальні ділові відносини з усіма овочепереробними підприємствами. У листопаді він уже уклав з ними форвардні договори на постачання продукції 2008 року. Це багато важить для господарства: є впевненість у майбутньому, у наявності ринку збуту.

Господарство працює з трьома акціонерними комерційними банками, в кожному з яких уже є кредитні історії. Банки Горобцю довіряють, він всього лише один раз затримував повернення кредитів.

Банківське плече допомагає протистояти стрибкові цін на пальне і мінеральні добрива. Коли останні дорожчають у двічі-тричі, важко очікувати високої рентабельності.

А взяти сільгосптехніку! Якість металу не витримує жодної критики. Щотижня на тракторах доводиться міняти гусениці. А вартість однієї, до слова, — 3 тисячі гривень.

У господарстві працює білоруська техніка. Чотири роки тому за трактор МТЗ платили 57 тисяч гривень, сьогодні — 118.

— Сіли з головним інженером, подивилися в очі один одному і вирішили, що техніку потрібно купувати і надійну, й сучасну. Серед вітчизняних зразків, на жаль, такої нема, — каже Сергій Віталійович, — тож висновок один: необхідно залазити в борги, у лізинг, але купувати надійні марки далекого зарубіжжя.

Техніка технікою, але, на думку Горобця, головне усе-таки — люди. Сьогодні в господарстві на постійній основі працює 51 чоловік. Багато це чи мало?

— Багато, — твердо впевнений Горобець. — Краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти. П’яниці і ледарі знають, що сюди влаштовуватися нема сенсу, — для них шлагбаум закрито.

За професією агроном, Сергій Віталійович з особливою старанністю підходить до підбору агрономічної команди. У господарстві агрономи всі молоді, енергійні, тому землю бережуть. Євген Андранакі, Юрій Топчіу, Михайло Маленков — ці хлопці, за словами Горобця, майбутнє сільського господарства регіону — талановиті, розумні, чесні і сумлінні.

Ось кілька цифр, що характеризують агрономічне забезпечення ПП «Сервіг». Врожайність зернових становила торік 47,8 центнера з гектара, соняшнику — 21,6 центнера з гектара, валовий збір овочів — 9632 тонни із 50 тисяч загального в районі.

Сергій Віталійович Горобець — депутат Овідіопольської районної ради, очолює постійну комісію з питань аграрної політики, земельних відносин і адміністративно-територіального устрою. Знає земельну ситуацію в районі досконало і тому говорить про неї не по-дилетантськи.

— Щоб розвивати сільське господарство, необхідна насамперед впевненість, — говорить він. — Моя думка, як людини від сохи: необхідно знімати мораторій із продажу землі. Вона має належати тим, хто працює і думає працювати на ній.

А що маємо сьогодні? Пайовики не хочуть підписувати довгострокові договори на оренду, обмежуючи п’ятирічним терміном. І їх зрозуміти можна: земля — єдине багатство, що в них залишилося. Але хто зрозуміє нас, тих, хто працює в сільськогосподарському виробництві? Виходить, що моя перспектива, мій бізнес-план обмежується всього п’ятьма роками. А що буде на шостий, сьомий рік? Як зміняться ситуація і кон’юнктура через десять років?

Сьогодні в господарстві три особи здійснюють оформлення земельної документації — державних актів, орендних договорів. Кому потрібна ця канцелярщина? Чиновникам? Мабуть, але вже, напевне, не нам.

Сергій Віталійович Горобець, як і попереджали нас до зустрічі з ним, — не любить розкидатися словами. Так воно і є. Але небалакучість ця зникає, як тільки він починає міркувати про землю, про людей, що працюють на ній. Болить у цієї людини серце за ниву, за землю. І робить він усе для того, щоб матінка-земля віддавала людям сповна багатими врожаями. Слід на землі у Сергія Горобця — реальні справи, за які перед людьми, перед родиною червоніти не доводиться.

Коли за деревами ліс стає видно

Овідіопольський район вважається одним з провідних у АПК Одеської області. Тут динамічно розвиваються всі галузі агропромислового комплексу і найефективніше здійснюється процес реформування сільського господарства. Під час проведення реформування сільгосппідприємств власниками майнових паїв стали 5086 осіб, з них — близько п’яти тисяч одержали свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП. Вартість пайового фонду — 33 мільйони гривень. 9779 чоловік стали власниками сертифіката на право користування земельним паєм. Середній розмір земельного паю в умовних кадастрових гектарах у районі становить 3,4 гектара.

Природно, що цифри не можуть передати динаміки реформування агропромислового комплексу району. Можна твердо говорити про те, що реформа АПК — вже явище, що відбулося. Щоб переконатися в цьому, досить побувати в господарстві ТОВ «Авангард-Д», очолює яке В. Добрянський. У ньому сьогодні ритмічно працюють механізований загін, овочівницька бригада відкритого ґрунту, МТС, що орендує 3000 гектарів землі у Вознесенському районі Миколаївської області. У господарстві працюють 4 американські комбайни «Кейс», шість комбайнів «Домінатор», чотири трактори Т-150.

В «Авангарді-Д» є племінна тваринницька ферма з виробництва і реалізації яловичини. 47 відсотків районного поголів’я свиней української м’ясної породи теж вирощують у цьому господарстві.

Первинний шлях реформування АПК району пройдено. За деревами селяни побачили ліс. Побачили новий день.

Замість епілогу

В Овідіопольському районі, та й не тільки в ньому, багато людей упевнені, що назва їхнього району (що, до речі, старший за Одесу) пов’язана з ім’ям давньоримського поета Публія Овідія Назона, який відбував у цих місцях заслання.

Але це — лише красива легенда. Історики вважають, що нинішня назва району трансформувалася від молдавського слова «Овідулуй», яке перекладається як «овече озеро».