Із 1 червня НКРЕ підвищила тарифи на електроенергію для населення на 10 відсотків. «З метою вдосконалення державної політики регулювання тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню, та забезпечення соціального захисту населення», — йдеться в преамбулі відповідної постанови. 

Яким чином на бабусі, яка живе в віддаленому селі, де, крім електроенергії, інших енергоносіїв просто немає, і яка з мізерної пенсії сплачувала за рахунками вчасно і в повному обсязі, позначиться «вдосконалення державної політики»? Як «покращиться її соціальний захист», якщо вона платитиме на 10 (поки що) відсотків більше, зрозуміти важко. Ясно тільки, що на подорожчанні електроенергії як завжди виграють монополісти від її постачання. У цьому разі — російські бізнесмени, які володіють левовою часткою українських обленерго. Приватизованих, до речі, за мізерні кошти.

Усе було б нічого, але нагадаємо, що з 1 травня для населення вже підвищили на 40 відсотків ціну на газ.

А з 1 липня жителі платитимуть за збільшеними тарифами ще й за водопостачання (6,048 гривні за м. куб.) та водовідведення (5,928). Раніше ці тарифи становили для кіровоградців відповідно 4,416 гривні та 3 гривні за м. куб. Зміни відчують понад 400 тисяч мешканців 16 населених пунктів, яким ОКВП «Дніпро-Кіровоград» надає послуги з централізованого водопостачання.

Крім того, посилаючись на відповідну постанову тієї ж НКРЕ, ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТ УНГА» повідомило про збільшення з 1 червня тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів Кіровоградщини. На черзі — населення?

Зважаючи на те, що споживачам уже надіслали підвищені рахунки на електроенергію та газ, можна сказати впевнено: час надзвичайного затягування пасків настав.

Із чого «пакують» вартість послуг?

Через адміністративне «регулювання» сформувалася перекручена тарифна система постачання електроенергії, природного газу, тепло- і водопостачання для населення, переконують фахівці. Для прикладу: тарифи на електро-енергію для населення майже вдвічі менші, ніж для решти споживачів, і забезпечують відшкодування лише близько 30 відсотків собівартості (на рівні 2 євроцентів за кіловат-годину). Витрати на транспортування і розподіл електроенергії перекладено з побутових на промислових споживачів. У багатьох європейських країнах тарифи на електроенергію для населення зазвичай перевищують промисловий мінімум на 40 відсотків, оскільки витрати на поставку енергії для великих споживачів значно менші. У середньому по ЄС таке перевищення сягає 50 відсотків. Якби ж то доходи наших громадяни були хоча б приблизно співрозмірні з доходами громадян ЄС. Про таке доводиться лише мріяти. Отже, шукати порятунок треба в іншому.

Тим часом фахівці МВФ переконані: підвищення в Україні цін на енергоносії (і, відповідно, майже на всі послуги ЖКГ) для населення є вже давно назрілою необхідністю. Електроенергія, природний газ, тепло і вода (а в окремих регіонах — і вугілля) тривалий час вважалися соціально значущими на рівні із хлібом та ліками. Різниця між світовими та внутрішніми цінами була запорукою соціальної стабільності.

Нарощувати тарифи найлегше. Чинна система обліку та практика нарахувань за нормами і тарифами на споживання енергетичних ресурсів та послуг для об’єктів невиробничої сфери не відповідає реальній ситуації з обсягами споживання та оплати. А відтак прозорість тарифоутворення не менш важлива за належну якість тепло- та енергопостачання. Втрати та аварійність в енергосистемі зростають, набуваючи загрозливого характеру. А розраховуються за таку ситуацію здебільшого споживачі. Сформувалася подвійна система нарахувань за теплопостачання, коли споживачі платять не за спожиту кількість енергії, а за нормовану, за таких умов ніхто не зацікавлений економити. А норми споживання, наприклад, гарячої води, завищено приблизно в 1,5 разу порівняно з фактичними.

В основу методики розрахунку тарифів на теплову енергію для населення покладено один квадратний метр загальної площі приміщення. Тож власники квартир із різною (навіть — удвічі) висотою помешкань платять однаково, попри різну енерговитратність. Отже, власник менш комфортного житла дотує власника більш комфортного.

Теоретичні розрахунки та емпіричні спостереження фахівців показують: загалом по країні оплата за спожиті енергоресурси і послуги перевищує вартість реально поставлених більш як у 1,8 разу. В окремих регіонах такий дисбаланс ще виразніший. За наявної невідповідності тарифів загалом (як занижених) мешканці 12 мільйонів квартир із централізованим опаленням переплачують на кожному квадратному метрі, за оцінками незалежних експертів, в середньому 17 гривень на рік. Це близько 12 мільярдів гривень. Навіть без обліку гарячої води сума до такої міри вражаюча, що дає змогу дійти висновку, чому не всі прагнуть до реформування системи.

А за умов субсидіювання тарифи ніколи не відповідатимуть реальним витратам на постачання енергії різним групам споживачів і не виконуватимуть функцію стимулювання енергозбереження й енергоефективності.

Попри законодавчо обумовлений «єдиний методичний підхід», у системі панує звичний принцип ціноутворення «витрати + прибуток», який не стимулює прагнення до ефективності. Тарифи об’єктивно можуть відрізнятися в різних регіонах через відмінності у місцевих ресурсах та технологіях, в інфраструктурних мережах, але часто-густо вони значно відрізняються в населених пунктах з абсолютно однаковими умовами. Наприклад, за однакової довжини водо-провідних мереж чи віддаленості водосховищ вартість води може відрізнятися в рази.

Система жеків та комунальних підприємств являє собою ремонтний цех із «латання дірок» і відмивання коштів на реконструкції, ремонті та заміні комунікацій, вона встановлює тарифи на тепло- й водопостачання, послуговуючись Законом України «Про ціни і ціноутворення» на свій розсуд.

Ініційована приватизація генеруючих та енергопостачальних компаній призвела до формування у сфері ЖКГ гібридних схем перерозподілу енергетичних і фінансових потоків, де поряд із ринковими механізмами збереглися адміністративні інструменти впливу на ціни для окремих груп споживачів, тобто на соціально-економічне становище електорату. Така система ціноутворення не стимулює інвестиції в енергопостачальні підприємства та їхню модернізацію. Крім того, збудовані ще в радянські часи мережі енергопостачання давно перестали відповідати реальним вимогам і мають недопустимі енерговитрати. Тож не дивно, що кампанія з «уніфікації цін і тарифів за єдиною методикою» зазнала фіаско. А спроби масово сформувати ОСББ не дали належного результату — поки що їм не під силу здолати монополію комунальних підприємств.

Отже, проблема полягає не в методиках тарифоутворення, єдиних по Україні, а в наявності чи відсутності ринкових механізмів, реальних можливостей споживачів вибирати постачальників комунальних послуг на конкурентних засадах. А рух у напрямі реформування ЖКГ і відповідної тарифної політики неминучий. Навіть ураховуючи те, що підвищення тарифів без відповідного зростання рівня доходів населення матиме негативний соціальний вплив і спричинить додаткові економічні витрати.

Досягти позитивного економічного ефекту можна, вважають експерти, але лише в разі, якщо приведення цін і тарифів до економічно обґрунтованих не вважатиметься панацеєю, а відправною точкою, першим кроком на шляху реформування та модернізації інфраструктури і системи функціонування та управління у сфері ЖКГ.

Хочеться вірити, що переможе поміркованість й Україна йтиме шляхом поступового приведення у відповідність витрат на енергопостачання різних груп споживачів і заміни бюджетних субсидій та компенсацій (якими користуються також і заможні громадяни) адресною допомогою економічно вразливим верствам населення та реформування ЖКГ.

Нечувана щедрість

Упродовж опалювального сезону 2013 року мешканці Кіровоградської області переплатили за тепло до 250 мільйонів гривень, а загальні втрати України сягають 26 мільярдів гривень, заявив свого часу голова Асоціації енергоаудиторів Андрій Цибулько. За його словами, такі кошти українці втрачають щорічно через те, що близько 85 відсотків житлових приміщень побудовано в минулому столітті, коли вимоги до енергоефективності будинків були в 3—4 рази нижчі. Це цегляні та шлакоблочні будівлі 40-х років, збудовані, починаючи з 1956-го, панельні та цегляні «хрущовки» та збудовані, починаючи з 1970-го, панельні, блочні й цегляні «брежнєвки». Усі вони потребують модернізації. Головно — енергозберігаючої. Ці заходи мають, але не можуть бути профінансовані державою через брак коштів. Поліпшити ситуацію спроможні лише закордонні інвестиції. Та процес цей довготривалий — на думку вчених, здійсненний років за 40.

«Сьогодні в Україні практично немає будівель, які можна назвати теплоефективними. Кожен будинок втрачає до 40 відсотків тепла через фасади: вікна і стіни», — стверджує А. Цибулько. — Неефективно витрачається близько 20 мільярдів гривень, які йдуть на закупівлю енергоресурсів. До того ж узимку в квартирах температура не досягає належних 21—22 градусів. Тому людям доводиться вмикати електрообігрівачі. Витрати на електроенергію оцінюються ще в 5,5—6 мільярдів гривень щорічно».

Де собака заритий?!

Енергозбереження. Воно актуальне для всього світу й для України. Ефективне та раціональне споживання енергоресурсів, впровадження енергоефективних, екологічно чистих технологій — тема №1.

Але, на жаль, заходи, що здійснювалися Україною в цьому напрямі, були до цього часу незначними, малоефективними та непопулярними серед населення. Якщо не зважати на заходи Програми енергоефективності, в рамках якої реалізуються десятки проектів із «впровадження нових технологій на комунальних підприємствах та в бюджетних установах», «санації бюджетних установ» та створення стандартів і технічних завдань до стандартів у сфері енерго-

ефективності». А реально за напрямом енергоефективності та енергозбереження впроваджуються лише поодинокі проекти. Десь реконструюють систему теплопостачання окремого невеликого міста, десь встановлюють прилади обліку тепла на житлові будинки, десь реалізують міні-проекти за підтримки фондів та місцевих бюджетів.

Потребують розв’язання й соціальні проблеми, пов’язані з поінформованістю суспільства та його менталітетом. Неефективне використання енергетичних ресурсів, споживання легкодоступної нафти, неекономне використання електро-

енергії та газу підприємствами й домогосподарствами — ознака сьогодення. Українці, на відміну від громадян багатьох західних країн, де економія енергії та турбота про екологію вже давно стали способом життя, не звикли ставитися до природних ресурсів дбайливо. Водночас енергосистема України вже не може забезпечити споживачів тими обсягами енергії, яких вони потребують. За статистичними даними, Україна кожного року споживає енергоносіїв на суму 12 мільярдів доларів. Надалі темпи споживання інтенсивно зростатимуть.

Нонсенс. За умов, коли держава має унікальне географічне та геополітичне значення і виступає транспортером паливно-енергетичних ресурсів, вона не може забезпечити максимально ефективний розвиток економіки та підвищення якості життя до рівня світових стандартів, має недостатній рівень забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами та використання альтернативних видів палива й нетрадиційних джерел енергії, значну кількість імпортованих ресурсів, високий рівень зношеності енергетичної інфраструктури, необхідність модернізації та реконструкції основних фондів, високий рівень витрат енергоресурсів під час їх виробництва, транспортування і споживання тощо.

За 5—6-відсоткової частки ЖКГ у ВВП країни галузь споживає до 30 відсотків всієї її енергії. Це пояснюється відсутністю приладів обліку споживання енергоресурсів, недоліками тарифної політики і відсутністю реальних кроків реформування протягом кількох десятиліть.

Підвищення енергоефективності ЖКГ до європейського рівня дало б змогу, на думку експертів, заощаджувати понад 8 мільйонів тонн енергоресурсів в нафтовому еквіваленті, або до 3,6 мільярда євро на рік. У цьому, а не лише в підвищенні тарифів, порятунок ЖКГ. Саме це дає можливість країнам Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) витрачати на виробництво однієї гігакалорії теплової енергії 140—150 кілограмів умовного палива, а не 190, як в Україні.

Нормативні втрати на транспортування теплової енергії в мережах не повинні перевищувати 13 відсотків, а фактично сягають 30. Схоже, саме така, опосередкована, цифра й закладається у собівартість під час формування тарифів.

Угода про асоціацію з ЄС вимагає від України звернути увагу на європейський досвід у ЖКГ, в якому, серед іншого, — обов’язкове встановлення будинкових приладів обліку споживання тепла та поквартирних приладів обліку споживання електроенергії, холодної та гарячої води. А в перспективі — створення умов для поквартирного обліку споживання теплових ресурсів, що, безперечно, підвищить мотивацію мешканців стосовно економії.

Стимулювати суб’єктів господарської діяльності та населення України до енергозбереження може лише прозора система формування тарифів та прозоре державне регулювання. Насамперед, через прозорий єдиний державний моніторинг за основними видами енергоресурсів і надання комунальних послуг під контролем громадськості. Це дасть змогу уникнути дисбалансу енергетичних, фінансових та інформаційних потоків в енергетичному секторі та ЖКГ й забезпечить реалізацію довгоочікуваних реформ у цій сфері, в тому числі й за допомогою та сприяння громадян.

А кажучи простими словами, хотілося б, щоб, урешті-решт, хтось розібрався в тарифах. І в вартості газу, і в вартості електроенергії. Зокрема, чому остання, щоб потрапити дротами до розетки, має обов’язково «намотати» свою вартість, забезпечивши «крутий підйом» приватних структур, які до цього, крім бажання «крутого підйому», нічого не доклали? Зрозуміло, що газ для населення не може коштувати однаково в Росії і в Україні. Однак чому вітчизняний газ треба продати, щоб купити закордонний, але вже значно дорожчий? Чому при цьому ніхто не хоче вкладати ні в інновації, ні в реконструкції? І т. д.,і т. п.

Схоже, священна таємниця, яку так ретельно охороняють, продовжуватиме існувати. Так само, як і мрія постачальників ЖКП: побачити 100-відсотковий розрахунок за спожите і погашення всіх боргів, а всіх споживачів: побачити, куди спрямовуються кошти від підвищення тарифів.

Кіровоградська область.

Фото автора.

ІЗ ПЕРШИХ РУК

За прогнозними розрахунками Мінрегіонбуду, в середньому по Україні вартість житлово-комунальних послуг при проживанні середньостатистичної сім’ї в 1-кімнатній квартирі (за умови централізованого опалення та постачання гарячої води) становитиме за місяць близько 365 гривень (зростання на 67 гривень, або 22,7 відсотка), у 2-кімнатній квартирі — 718 гривень (на 133, або 22,7), у 3-кімнатній квартирі — 941 гривень (на 175, або 22,8).

За таких умов постає питання щодо спроможності людей платити за підвищеними тарифами.

Із сайту Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального-господарства України.

Уряд компенсуватиме

Відчутне зростання ціни на природний газ (із 1 червня) та теплову енергію уряд планує згладити програмою соціальної підтримки найменш захищених верств населення. Іншими словами — компенсує додаткові витрати на оплату ними комунальних послуг.

Отже, право на призначення компенсації отримують сім’ї, в яких середньомісячний сукупний дохід за останніх шість місяців не перевищував величину прожиткового мінімуму сім’ї (суми прожиткових мінімумів членів сім’ї), з урахуванням того, що для дітей віком до 6 років його встановлено на рівні 1032 гривні, для дітей віком від 6 до 18 років — 1286, для працездатних осіб — 1218, для осіб, що втратили працездатність, — 949 гривень.

Розмір компенсації визначатимуть як різницю між розміром плати за послуги, після підвищення цін і тарифів, та розміром відповідного платежу, який сім’я сплачувала до зміни цін і тарифів на такі послуги.

ФАКТ

До «прозорої» структури тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, крім вартості електроенергії, витрат на реагенти, на оплату праці з відрахуваннями та амортизаційні відрахування, входять такі цікаві складові, як «інші прямі витрати», «загальновиробничі витрати», «адміністративні витрати», «витрати на збут» та «витрати на розвиток виробництва».

Схоже, сюди запросто можна було б включити й «витрати на споглядання Місяця».

А тим часом

ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» вкотре звернулося до жителів області. У зв’язку з необхідністю оплатити використаний на виробництво теплової енергії природний газ теплопостачальне підприємство наполягає на терміновому погашенні заборгованості в 22,8 мільйона гривень за надані послуги з централізованого опалення. Боржникам надсилаються попередження, претензії, здійснюються примусові стягнення заборгованості через суд, аж до арешту та конфіскації майна з допомогою органів державної виконавчої служби. Великі суми боргу підприємство пропонує реструктуризувати.

Список квартир боржників розміщено на сайті ДП «Кіровоградтепло».

Проте поки що, констатують фахівці підприємства, «віз і нині там». Чи зміниться ситуація на краще з підвищенням тарифів — запитання, швидше, риторичне.

Стан оплати населенням житлово-комунальних послуг