Ці дані — з доповіді ЮНЕСКО, що досліджувала проблему початкового навчання у світі. Ми лідируємо, попри конституційні положення, які гарантують безплатну початкову освіту. Адже багато сімей учнів державних початкових шкіл платять за навчання іноді третину сімейного бюджету. Далеко не всім це по кишені.

Людська «пилюка»

Але є й інша проблема: долі безпритульних дітей. Багато хто з них, найпевніше, стане людською «пилюкою», і, з огляду на все, набагато раніше, ніж наші політики «покращать життя вже сьогодні», здійснять «український прорив» і зроблять потрібну кількість кроків до обіцяного благоденства. Адже вони вже нині — справжні ізгої: не вчаться в школах, якщо захворіють, то лікуються горілкою, або, завдяки міліції, потрапляють до лікарень, з яких їх доправляють у притулки. Але звідти вони знову втікають на вулицю.

Викинуті з нормального життя часто при живих батьках, вони тягають важкі візки на ринках, працюють на будовах, миють машини, збирають пляшки, крадуть, стають жертвами сутенерів. Деякі з них намагаються працювати: тільки в Києві серед 350 тис. працюючих дітей — 24% віком від 7 до 12 років.

Вони занадто рано залучаються до злочинного життя, з якого виходу в нормальне суспільство вже немає. Жебракують, співаючи у вагонах метро й електричок пісні про рідну маму, котра пішла в могилу, залишивши сиротами, без грошей на проживання. Але громадяни не завжди співчувають: занадто багато їх, всіх не настачиш...

Тим часом Україна щорічно на боротьбу з бродяжництвом і безпритульністю одержує чималі гроші. Куди йдуть і де осідають ці кошти — невідомо, а кількість жебраків і безпритульних дітей з кожним роком збільшується. Чи є в них шанси стати людьми? Є. Якщо цього захочуть дорослі.

Інформація до роздумів

За навчання дитини в школі, атестат якої не приймуть українські університети, зате візьмуть західні, багаті батьки витрачають на рік вартість малолітражної іномарки, повідомляє журнал «Корреспондент». І тих, хто готовий викласти за освіту своїх дітей солідні суми, дедалі більшає.

Тільки в Kіev Іnternatіonal School за останній рік кількість учнів зросла на 20%. Приватні навчальні заклади становлять близько 1,5% від кількості загальноосвітніх по всій країні. При цьому в Києві з понад 40 приватних шкіл елітними називають лише десяток.

Це неймовірно дорогі навчальні заклади порівняно із звичайними приватними школами. Ліцеї «ГРАНД», «Прем’єр», Олександрійська гімназія, а також філії міжнародних шкіл, де навчання ведеться переважно англійською мовою і за міжнародними програмами, — Kіev Іnternatіonal School, Brіtіsh Іnternatіonal School, Merіdіan Іnternatіonal School і Pechersk School Іnternatіonal. Освіта за спеціальною, не такою, як у звичайній школі програмою, коштує чимало: місяць навчання, приміром, у Pechersk School Іnternatіonal коштує 1,5 тис. дол., Kіev Іnternatіonal School — 1,4 тис., а в Brіtіsh Іnternatіonal School і Олександрійській гімназії — від 900 дол.

«А я в попа обідала, сирітка сказала...»

У переддень Святого Миколая, Нового року, Різдва Христового українські багатії згадали про благодійництво. В телесюжетах — суціль знайомі обличчя: горілчаний магнат надіслав у дитячий будинок подарунків на ось таку суму, шоколадний — влаштував у церкві «прийняття» дітей — сиріт, з неблагополучних сімей чи позбавлених батьківської опіки з врученням подарунків, інший, кому пофортунило в житті, запросить бідних сиріток на свято ялинки, а Президента сфотографували в момент, коли він цілує дівчинку в інвалідному візку — теж під час офіційної любові до знедолених. Але чи були серед щасливчиків, яким щось перепало, смердючі, завошивлені діти, котрі живуть на вулиці? Запитання риторичне...

Хто заперечить, що таке благодійництво потрібне? Але чи замислювалися благодійники: як ці діти повернуться з палаців і свят до сиротинців, де часом бракує елементарних умов чи повноцінного харчування?

Ще одна інформація до роздумів: громадська організація на Івано-Франківщині запропонувала мешканцям одного із сиротинців звернутися до Святого Миколая з проханням принести подарунок. Як розповідала ініціатор цієї акції, її вразили побажання: діти не просили комп’ютери, велосипеди, іграшки чи шоколад, а «пару шкарпеток, фломастери, сорочку, багато їжі»...

Чи не досить показухи? Чому наші можновладці ніяк не збагнуть, що, можливо, найнагальніше питання, яке треба розв’язувати, — це прийняття повноцінної і широкої державної програми не лише порятунку дітей, яких доля викинула на вулицю, а й створення умов для того, щоб вони там не опинялися. Натомість у ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що Президент створив черговий благодійний фонд, керівником якого призначив... власну доньку.