Заводський гудок замінює мешканцям промислових міст годинник, а дим над трубами — краєвиди. Чим вимірюється якість життя: чистим повітрям і водою чи наявністю робочих місць і пристойною регулярною зарплатою? Такі суперечливі думки охоплюють зазвичай гостей індустріального краю. Понад 60 відсотків прибутків Донецької області і дві третини експорту становлять доходи металургії. Тому обговорення альтернатив видається словесною еквілібристикою, не більше.

За минулий рік вітчизняні металурги разом із впровадженням західних технологій та придбанням іноземних фахівців стали переймати і західний менталітет. Схоже, тепер уже не модно кивати на кризу в економіці і погрожувати зупинкою печей. Модно мати здоровий, сучасний та успішний вигляд, можливо, навіть трохи прикрашаючи дійсність.

Справедливості заради варто відзначити, що торік кон’юнктура зовнішніх ринків збуту, на які традиційно орієнтовані українські металурги, склалася сприятлива. За даними обласного управління статистики, середня ціна експортованого металу була на третину вища, ніж позаторік, а рівень прибутковості зріс із 2 до 8 відсотків у середньому. Не в останню чергу завдяки цьому понад 80 відсотків прибутків промисловості забезпечили металурги. У прогнозах фахівці обережні й зазначають, що вже в жовтні-листопаді було зафіксовано зниження цін на більшість напівфабрикатів на ринках Ближнього Сходу та Південно-Східної Азії.

Виробники поки що не відреагували на заяви щодо підвищення ціни на газ до 179 доларів за тисячу кубометрів. «Буде важко, але прогноз ринку на цей рік поки що приймає цю ціну», — так прокоментував перспективу подорожчання енергоносіїв голова обласної держадміністрації Володимир Логвиненко. Очевидно, що рівень прибутковості зменшиться. І насамперед це позначиться на надходженнях до державного бюджету.

Не можна стверджувати, що чергове підвищення ціни на газ заскочило металургів зненацька. Ще два роки тому провідні виробники заявили, що готуються в перспективі до переходу на світові ціни на блакитне паливо. Енергоємність українського металургійного виробництва приблизно на 30—40 відсотків вища, ніж на аналогічних підприємствах далекого зарубіжжя, а продуктивність праці в 2,5—3 рази нижча. Найбільш енерговитратними процесами є доменний та мартенівський. Тому металургійні заводи і комбінати майже одночасно розпочали реконструкцію доменних печей із впровадженням технології використання пиловугільного палива. Крім того, деякі підприємства заявили про курс на ліквідацію мартенівських печей.

Якщо раніше на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча співвідношення мартенівської та конвертерної сталі було 60 до 40 відсотків, то нині — навпаки. Аналогічні процеси спостерігаються і на інших підприємствах. Реконструкція доменного виробництва триває на Єнакієвському металургійному заводі, ЗАТ «Донецьксталь — металургійний завод» та інших. До того ж виявляється, що нове — це добре забуте старе. Наприклад, технологія вдування пиловугільного палива в горн доменної печі, яка дає змогу відмовитися від природного газу й використовувати дешевші марки вугілля, була винайдена саме вітчизняними металургами. Варто згадати і те, що перший у світі електросталеплавильний цех був збудований у нашій країні. Лише тепер, 25—30 років по тому, ці технології визнають на батьківщині.

Проте заяви керівників металургійних підприємств, що за чотири-п’ять років галузь відмовиться від мартенів, дехто сприймає скептично. Зокрема, машинобудівники вважають, що це стане реально щонайменше через 8—10 років: для виготовлення складного обладнання потрібні і час, і виробничі потужності. Тож «лисячі хвости» ще довго будуть «окрасою» індустріального пейзажу.

2007 рік для вітчизняної металургійної галузі пройшов під знаком злиття і поглинання. Об’єднання активів провідних світових компаній «Міттал Стіл» та «Арселор», злиття гірничо-металургійних активів ЗАТ «СКМ» та «Смарт-холдингу», заява голови правління ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» Володимира Бойка про те, що на підприємстві розглядають варіанти об’єднання (з ким — поки що секрет, однак, за припущеннями аналітиків, це буде хтось із російських «сталевих» магнатів) — такі тенденції зумовлені прагненням зробити металургійний бізнес більш стійким до коливань ринку. Минули часи одинаків, кооперації та давальницької сировини. Тепер прибутки отримує лише той, хто володіє ланцюжком «вугілля — кокс — метал» та має власну сировинну базу. Після об’єднання «Метінвесту» та «Смарт-холдингу» на гірничорудному ринку з’явився фактично монополіст. У планах нового холдингу — за десять років вдвічі збільшити обсяг виробництва сталі та зміцнити позиції на європейському ринку. Адже «Смарт» прийшов не лише із проблемним Макіївським металургійним заводом, але й із двома гірничорудними комбінатами та металургійним комбінатом у Болгарії.

По-різному розв’язують компанії традиційну проблему дефіциту коксівного вугілля. Фахівці кажуть, що питання не лише в кількості (в Україні не вистачає майже 6 мільйонів тонн коксівного палива на рік), а й у якості: для виробництва коксу потрібні різні марки вугілля. Які іноді дешевше придбати в Росії, Польщі, Австралії чи навіть Америці, ніж видобувати в Україні. З другого боку, експерти кажуть, що збільшення імпорту коксівного вугілля може обернутися залежністю вітчизняної металургії, наприклад, від російського палива.

У стосунках з північним сусідом українські виробники виступають і партнерами, і конкурентами. Зокрема, для Харцизького трубного заводу найбільшим ринком залишається російський. Але частка поставок з року в рік скорочується: із 720 тисяч тонн труб, які було заплановано виготовити в 2007-му, приблизно 400 тисяч тонн призначалися для російських компаній. Торік завод запустив нову лінію і став єдиним в СНД, хто здатний виготовляти труби великого діаметра з товщиною стінки до 40 міліметрів. Підприємству доведеться витримати жорстоку конкуренцію, адже Росія розвиває власні центри із виробництва труб великого діаметра або орієнтується на німецьких постачальників.

На металургійних підприємствах Донецької області працюють 150 тисяч осіб. Лише в першому півріччі минулого року заробітна плата зросла майже на 30 відсотків. Причому на рівень доходів металургів не в останню чергу вплинула і ситуація навколо комбінату «Арселор Міттал Кривий Ріг». Увага до виконання покупцем інвестиційних зобов’язань, зокрема, стосовно оплати праці, висвітлення цієї теми в пресі і резонанс, спричинений у суспільстві, спонукали власників й інших металургійних підприємств підняти зарплату робітникам. А в керівників підприємств з’явився ще один привід хвалитися соціальною відповідальністю бізнесу. Тепер це модно.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.