Над Україною є астероїд з ім’ям Братійчук
З мільйонів жінок, які мріяли зірвати зірку з неба, це вдалося зробити українці Мотрі Братійчук. Адже свідоцтво Міжнародного астрономічного союзу підтверджує, що планета-астероїд на відстані від Землі, у 2,6 разу більшій, ніж до Сонця, під номером 3372 має офіційне ім’я Братійчук.
Жінка-планета
Чим же заслужила зірку уродженка села Верба Дубенського району, а також те, що на фасаді хати, в якій вона народилася, її земляки відкрили меморіальну дошку?
...На жаль, часто трапляється, що людину оцінюють лише після того, як вона відійшла у вічність. Так сталося і з видатною дослідницею космосу Мотрею Братійчук. Хоч, як стверджує її двоюрідна сестра Ольга Мельник,
«найбільшим винуватцем прижиттєвого затишшя була скромність Мотрі Василівни. Вона ніколи не дозволяла собі хизуватися професорством, а до своїх наукових відкриттів ставилася так, ніби це звичайна житейська справа».Відтак навіть не всі її земляки-вербівчани знали, що Мотря — справжнє світило астрофізичної науки, що вона робила одне відкриття за іншим. Особливо після того, як очолила лабораторію космічних досліджень при Ужгородському університеті. Ці відкриття ставали основою наукових праць, нових лекційних тем. Кажуть, що професорка до останнього свого подиху марила небом. А коли не витримала важкої недуги, коли труну із її тілом поставили для прощання в актовому залі Ужгородського університету, один із поважних академіків заявив:
«Ми просто ще не усвідомлюємо, що нас покидає не просто людина... Нас покидає жінка-планета, жінка-астероїд». Поховали Мотрю Братійчук так само скромно, як вона й прожила, — на сільському цвинтарі поряд з маминою могилою.Батьки вибрали Волю, а донька — зорі
Сільський закуток, де у 1927 році народилась майбутня зоревідкривачка, називається Волею. Бо, як стверджують перекази, сюди із панщини втікали кріпаки, тут гуртувалися, тут, зрештою, створили поселення й певний час жили безбоязно та безтурботно. Крайня хата на Волі — Братійчуків. Вона, хоч і досить стара, ще доволі чепурна. А тепер і з меморіальною дошкою на честь
«жінки-планети».Мама Мотрі Марія Лук’янівна була категорично проти, щоб донька йшла кудись із отчої домівки, а тому казала:
«Найкраща наука — на рідній землі». Тим часом Мотря вчинила по-своєму: закінчила Київський державний університет, аспірантуру й поїхала працювати на Закарпаття. Батько, на відміну від матері, не бажав дочці селянських мозолів, але не мав змоги допомогти матеріально студентці й аспірантці. Він тяжко хворів, довелося їхати на лікування аж до польської столиці. Там і застала його Друга світова війна. Там і загубився його слід. Мотря після війни неодноразово пробувала розшукати батька, довідатися хоч про його могилу. Та все марно. Поляки-очевидці стверджували, що лікувальний заклад знищили фашисти, усіх пацієнтів, щоб не допустити інфекцій, спалили живцем...— Якби батько був живий, — не раз казала землякам Мотря Василівна, — він обов’язково схвалив би мій вибір. Бо сам мав два класи освіти, а потяг до знань — на всі десять.
На крайньому форпості
Свій космічний вибір Мотря Братійчук усерйоз зробила, викладаючи в Ужгородському університеті. Тоді, у 60-ті роки минулого століття, виникло питання про створення крайнього західного пункту цілісної мережі оптичних спостережень. Цю ініціативу нібито проявила академічна рада Академії наук України. Насправді ж головним чинником створення
«західної лабораторії» стало безкомпромісне протистояння двох політичних систем — соціалістичної та капіталістичної. Союзу був конче потрібен цей крайній форпост. Не дивно, що до Ужгорода стали вчащати фахівці з усієї країни. Двічі приїздив тодішній президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш. Вивчав можливості станції оптичних спостережень за штучними супутниками Землі, шляхи її модернізації. Сам він дав дозвіл на відкриття у 1968 році спеціальної лабораторії космічних досліджень.Пізніше Мотря Василівна, котру однією з перших запросили на роботу в лабораторію, усвідомила — без космічних спостережень, без штучних супутників людство не в змозі уже обійтися. Бо це й шлях до інших планет, і метеорологічний прогноз, і розвідка з висоти океанських глибин, надр землі тощо. А заодно й унікальна можливість задовольнити омріяний запит душі, який не давав спокою ще з дитинства, — якомога більше наблизитися до зірок.
Найцікавіше, звичайно ж, у долі Мотрі Братійчук, лауреата премії Академії наук СРСР імені Філатової та премії Української астрономічної асоціації, те, що Міжнародна астрономічна унія присвоїла малій планеті № 3372, відкритій 24 вересня 1976 року, ім’я Bratіychuk. Цим самим визнано величезні заслуги вербівчанки у науковому вивченні космосу.
До речі, згадану планету, яка нагадує астероїд, відкрила не сама Мотря Василівна, а професор Черних із Кримської астрофізичної обсерваторії. Втім, вона до цього відкриття також має безпосереднє відношення, бо першою вирахувала орбіту нового космічного тіла, теоретично довела його існування. А вже практику довершили кримські колеги. Вони першими зауважили, що найдоречніше назвати зоряне видиво ім’ям людини, котра усіма своїми помислами прагнула осягнути небеса, котра без них не уявляла свого земного буття.
Євген ЦИМБАЛЮК,Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
