Пастухи Господні

Василь та Анна Сергійчуки живуть у селі Ясиня Рахівського району на Закарпатті. Мають четверо дітей: Марічка, 8 років, Василь — 12, Іванка — 15, Оленка — 17. Торік у травні-жовтні Василь та Анна на полонині пасли людських овець. У їхньому господарстві 26 овець, 2 корови, 2 свині, кінь, пси, кури. «Празник чи не празник, а маржину треба годувати!» Перед Різдвом зранку Василь перев’язав навхрест ланцюгом стіл — щоб сатана не гуляв. Перед вечерею вся сім’я читає молитву. На столі — все, що треба у Святвечір (отак вони зберуться до столу й на Щедру кутю).Після вечері вся сім’я Сергійчуків співає колядку. Ще від своєї баби Анна записала цю колядку. В ній розповідається вся історія Ісуса Христа (як йому «терновий вінчик на голову клали, сухов ожинов заперезали») і як він потім воскрес і дарував нам оцю коляду. А наприкінці згадуються всі померлі й бажається щастя, здоров’я й достатку нині сущим: «Будьте нам здорови, пане Василю, зі своєв жонов та й з діточками...» (молодша дочка Сергійчуків, Марічка — , з вівцями. А пан Василь та пані Анна — .

З цією колядкою діти йдуть колядувати по інших хатах. А до хати Сергійчуків приходять інші діти колядувати. До півночі приходить 8—11 груп дітей. На кожен гурт газда Василь дає по п’ять гривень.

Також ходять «Мошкари» — так зветься компанія з кількох колядників. Хлопці перевдягнуті в одежу легендарних персонажів — Король, двоє Солдатів, двоє Пастухів, Дідько й Мошко, від нього нібито й назва — «Мошкари»

Ще є гурт, який зветься «Звізда», тут п’ятеро хлопців: Король, Пастухи, Солдати.

Є й церковна коляда. Це старші чоловіки з баяном і трембітою — збирають гроші на церкву. Кожна сім’я, до якої колядують, дає по 40—50 гривень.

У церкві на Старий Новий рік священик оголошує: скільки грошей зібрали колядники для церкви, скільки людей за рік померло, скільки одружилося і народилося...

Фото Олександра КЛИМЕНКА.