Щораз, коли ми переступаємо поріг Нового року, на душі стає особливо тепло, адже незабаром свято Різдва! Цей день немов переносить нас на дві тисячі років назад, до священної й усерадісної події — пришестя у світ Ісуса Христа. Щоразу, вступаючи в новий рік, ми сподіваємося, що Господь благословить нас своїм миром, що злагода й любов запанують серед людей і що моральні основи християнства повернуться в серця й душі наших співвітчизників. Чудовими звуками піднесених, проникливих пісень наповнюються наші храми у свято Різдва Христового, і невимовна радість переповнює в цей день серця всіх християн: православних, католиків, протестантів...

Багато людей приходить у храми в цей час — підбити підсумок минулому року, сповідатися, взяти участь у богослужіннях. Кожний з нас намагається провести цей день не так, як будь-який інший: подарувати тепло й радість близькій людині, стати кращим, добрішим, а головне — відчути себе ближче до Бога. Різдво Христове — прекрасний час, коли серце наповнюється очікуванням дива. І це диво відбувається!..

— Традиція робити різдвяні подарунки одне одному — це й наша сумлінність перед Богом, і, звичайно, та реальна допомога ближнім, в якій тільки й відкривається повнота божественної любові, — каже пастор херсонської християнської церкви «Велике доручення» Віталій Шалухін. — У ці перші дні нового року, у свято Різдва Христового, нам з особливою силою необхідно свідчити своїм життям, своїми справами про те, що ми перебуваємо з Богом.

Милосердя й допомога ближнім — от, певне, визначення головної «філософії», що сповідує всім своїм життям пастор Шалухін. Скільки пам’ятає себе, завжди жив так. Адже до віри й Бога прийшов не випадково і не раптом — виріс у багатодітній херсонській родині, віруючій в четвертому поколінні. Пам’ятає, яке було в ті часи ставлення: сусіди перешіптувалися за спиною, однокласники в школі насміхалися. І як прізвисько, як вирок звучало майже презирливе: віруючий! Закінчив школу, будівельне ПТУ — технікуми, а тим більше інститути для віруючих були закриті. «В армії в мене були проблеми, адже я не хотів стріляти зі зброї, а альтернативної служби, як тепер, тоді не було», — каже пастор.

— Коли на уроці вчителька розповідала, що віруючі приносять у жертву своїх дітей, я дивувався: чому вона каже неправду? Адже нас у батьків — семеро, і ніхто моїх братів і сестер не приносить у жертву, тато й мама всіх нас люблять однаково, — згадує дитячі роки Віталій Георгійович, сам нині батько сімох дітей. — А коли я відслужив армію, зустрів свою вчительку, вона сказала: «Молодець, що ти такий, що віриш у Бога!» І я запитував себе: що ж у її словах була правда? Але ніколи не ставив під сумнів віру своїх батьків.

— Віруючі християни перестали бути гнаними завдяки тому, що люди одержали легальне право на свободу віросповідання, — каже Віталій Шалухін. — Так, хтось не зацікавлений у будівництві церков, особливо в тім, щоб до нас ішла молодь. Адже в нас діти й підлітки не курять, не п’ють, залюбки займаються в різних гуртках, виступають із художньою самодіяльністю, трудяться посильно поруч із дорослими на облаштуванні храму. І, звичайно, не секрет, що хтось не хоче втрачати в особі молоді потенційних споживачів спиртного, сигарет, наркотиків, якщо хочете, до того ж, відвідувачів різних нічних клубів, де зовсім інше дозвілля.

Сьогоднішня діяльність християнської церкви «Велике доручення» в Херсоні свідчить про те, що в християнську свідомість міцно входить розуміння безумовної необхідності широкого соціального служіння. Світле свято відкритого назустріч людям серця вийшло з церковної огорожі: вагому допомогу одержують вихованці дитячих установ, пацієнти в лікарнях, засуджені у виправних установах. За рахунок благодійних пожертв до фонду «Відкрите серце» у школах міста вже кілька років підряд одержують безкоштовне харчування близько 500 дітей з незаможних родин. Щорічно церква оплачує оздоровлення 300 дітей у літніх пришкільних таборах. Лікувальні установи міста й області одержали придбане на пожертви парафіян дороге медичне устаткування. Допомога церкви сягає й за межі Херсонщини: дев’ять безцінних апаратів гемодіалізу церква передала в дарунок Сімферопольській клінічній лікарні ім. Семашка. А скільки продуктових наборів, одягу, постільних речей одержали інтернати для ветеранів, дитячі будинки й просто родини, які бідують! Нині церква має намір відкрити притулок для тих, хто залишився без даху над головою. Підібрали вже й приміщення, де самотужки готові зробити ремонт, годувати й утримувати знедолених. Залишилося тільки одержати дозвіл влади.

«Радійте, вдосконалюйтесь, будьте однодумцями, будьте милосердні — і Бог, любов і мир будуть з вами!» — каже Віталій Шалухін і його парафіяни.

І участь представників влади всіх рівнів у недавніх ювілейних урочистостях з нагоди 15-річчя офіційної діяльності церкви свідчить про дух взаєморозуміння й доброго співробітництва, що склалося між державою та різними релігійними конфесіями на землі Херсонщини.

...«Мамо, ну чому вони насміхаються?» — заглядаючи в рідні очі, з гіркотою запитувало колись давно, прийшовши зі школи, допитливе хлоп’я. «Нічого, синку, прийде час — Господь їх просвітлить...»

Час прийшов. Велична, створена камінчик по камінчику руками парафіян, гостинно відкрита будівля на вулиці Перекопській у Херсоні — свідчення того, що світ змінився. Право людини на свободу віросповідання восторжествувало. І непорушне твердження Конституції нашої держави, що всі віруючі — рівноправні, не порожні, виходить, слова.

...Сніг рівним покривом улігся на землю. Яскравіше сяє різдвяна зірка, і здається, що небо стало ближче. Вся природа застигла в тихій блаженній млості. І в серці загоряється вогник надії на те, що світ навколо нас стане кращим.

«Христос народжується!» — лине над Всесвітом, і весь світ співає славу тому, чия любов не має кордонів. «Христос народжується! Славімо Його!» — піднесено й одностайно зливаються в ці дні воєдино голоси й серця всіх християн світу. Серед тисяч і тисяч одновірців звучить голос і серце пастора Віталія Шалухіна.