На самісінький Новий рік у сім’ї Віри та Леоніда Кучмічів із Зарічного має побачити світ десята дитина.

...Вони вже мали п’ятеро дітей, а все ще жили в однокімнатній квартирі. Хату таки звели. І хоч роботи біля неї ще вистачало — всередині ще лежали складені штабелями дошки на підлогу, та вони надумали на зиму перебиратися жити до хати. Того нещасливого дня мама пішла із сапкою на город, а батько, залишивши в хаті колиску із сплячим найменшим сином, порався в гаражі. Він, на біду, не помітив лиха відразу. Леонід зрозумів, що його хата горить, коли з вікон уже повалив густий дим. Кинувся насамперед рятувати дитя. І тільки прочинив двері, як назустріч йому ступив його синочок. Річне дитятко саме вибралося з колиски і подибало до дверей рятуватися.

Той, хто пережив подібне потрясіння, усвідомлює повною мірою, що в цьому житті головне, а що — другорядне. Та пожежа відкинула їх новосілля ще на два роки, бо в хаті згоріло дуже багато: і столярка, і підлога — там, де вона була, і дошки на підлогу, і верха мусили міняти. Але вони спокійно кажуть про той випадок: «Головне, що дитина залишилась жива».

У народженні діток у сім’ї Кучмічів спостерігається певна тенденція. Перші п’ятеро у них — сини. Потім народилося п’ятеро дочок, одна з яких, на жаль, померла немовлятком через вроджену ваду. А про 11-ту дитину, появи якої в сім’ї чекають на Новий рік, під час ультразвукової діагностики сказали, що це знову буде хлопчик.

Мама каже про свою першу хлопчачу п’ятірку так:

— Спочатку народилися шофери. Тільки встигай, мама, переживати за кожного.

Чому шофери? Та тому, що всі хлопці в сім’ї Кучмічів, тілько-но доростуть до того, щоб можна було дістати в автомобілі педалі, одразу сідають за кермо. За татом тягнуться. Леонід Володимирович — автослюсар, заробляє на хліб своїй сімейці, ремонтуючи автомобілі. Викупив старий гараж в одному з розвалених підприємств, і на тій базі тепер створює приватну справу, пов’язану з ремонтом і техобслуговуванням автомашин.

Дев’ятнадцятирічний Руслан — найстарший із дітей Кучмічів відділився від дому, але не від сімейної справи. Він уже два роки працює в Рівному на автошроті. Купив із друзями бус, міркує зареєструватися як приватний підприємець, щоб займатися вантажними перевезеннями.

Леонідові, другому синові, названому на честь батька, теж будь-яка робота біля техніки дається. Льоні 17 років, він закінчив торік одинадцятий клас, і тепер працює коло тата, рихтує автомобілі.

«Якби не Льоня, то наш трактор так і залишився б нескладений», — каже про свого сина-тезку батько, і голос його при цьому бринить непідробною гордістю. Свого часу Леонід Кучміч-старший купив не трактор, а купу металобрухту, як називали це придбання люди, які розуміються на техніці. То Леонід Кучміч-молодший перебрав те придбання власними руками і вдихнув у нього життя. Він тепер тим трактором у сезон гроші заробляє. От собі і на гітару, і на «Ямаху» заробив, бо в Льончика друга після техніки пристрасть — музика.

Одинадцятикласник Богдан теж уже має посвідчення водія, а дев’ятикласник Веніамін не має його тільки тому, що років йому замало. А їздити він уміє добре. Втім, і шестикласник Рувім також, наче за кермом народився. «То наш шофер», — каже про нього мама. От тільки кермо йому ще в руки не дають. Але Рувім, як немає старших поблизу, забереться до автомобіля, підсуне сидіння, щоб змогти дістати педалі, і рулює.

Оцієї чоловічої половини сім’ї вдома не застанеш.

— Наш тато — такий господар. Його ніколи в хаті нема. Все біля роботи. На таку сімейку треба попоробить, — пояснила Віра Іванівна. Ну а вдома біля мами залишилися порядкувати самі дівчатка. Вони ще маленькі, поміч від них мамі не така велика, бо тільки всьому вчаться.

Найстаршій із дівчаток, Богуславі, дев’ять років, вона третьокласниця. Найголовніше для неї заняття — то уроки. Тільки повернеться зі школи, відразу сідає за книжки. Каже, що буде вчителькою. А Ніна, яка вчиться в другому класі, не так до уроків, як до Льончикової гітари тягнеться. Їй дай поспівати. Шестирічна Жанна до школи ще не ходить, тільки букви вчить. Вона любить погратись у лікарню. Ну а найменша з дівчаток —чотирирічна Даринка копіює старших.

Мама взялася місити тісто на хліб, і дівчатка обліпили її з усіх боків — дивляться і вчаться.

Був понеділок. Тільки у п’ятницю Віра Іллівна хліб пекла — дев’ять буханок вийшло. А вже в понеділок довелося хліб купувати. Тож вона взялася замішувати новий. Двічі на тиждень доводиться їй коло хліба поратися. А ще ж у неділю спекла два торти. Вона щонеділі їх пече, то батько й каже: «У нас щонеділі свято».

Стало сутеніти. Тато прийшов до хати з гаража, і за ним веселою ватагою ввалились до хати всі «шофери». Батько має для них свої характеристики і будує щодо них свої плани. Русланів вибір тато схвалює. А про Льоню сказав, що «ніде він не дінеться — піде учитися. От гарна професія електрик. Хороший електрик — на ціну золота. Це робота для таких тямущих хлопців, як Льоня». Про найменшого, Рувіма, отого, котрий з вогню в один рік врятувався, тато каже: «Це наш завгосп». Бо ж коли старші троє біжать після уроків допомагати татові в гараж, то менший порається по господарству біля корови та свиней.

Рівненська область.