Дмитро Павличко, класик української літератури: «Мені ніхто ніколи жодних подарунків не дарував на Новий рік... А на Миколая, коли я був зовсім дитиною, старша сестра клала під подушку тістечка, які вона сама пекла. Образ Святого Миколая висів над моїм ліжком, він дуже мені дорогий і досі є в нашій хаті. В моїх поезіях проходить цей образ... Дарунки — то велике щастя. Як правило, я все життя робив якесь добро, а не дарував. Гадаю, для студентів не може бути кращого дарунка, ніж книжка».

Любко Дереш, письменник: «У мене є один дивний друг —спеціаліст із дивних подарунків. Він мені подарував набір табличок: «Трава отравлена» (без пояснень) і «Обережно! Квіти при вимкненні їх з електромережі гинуть!» Таблички можна було настромляти на держак і стояти з ними на вулиці. Кілька разів стояв... Люди дивувалися. Думаю, можна обмежитися якимись елементарними подарунками для друзів: заколка у вигляді серця, якийсь красивий ґудзик для хлопця... Головне — вибрати щось дрібне, цікаве й подарувати з щирою посмішкою, щоб була маленька радість».

Андрій Курков, автор детективних романів: «Одна знайома подарувала мені патефон і кілограмів 50 старовинних платівок (я їх збирав). Це запам’яталося надовго. Що б порадив дарувати... Може, це трохи політично некоректно, але — піратські диски! Це найдешевше, що може бути... А взагалі головне — організувати дружнє спілкування».

Яна Дубинянська, письменниця-фантастка, оглядач «Дзеркала тижня»: «Весь гуртожиток приходив на Миколая і щось складав під подушку. Там було все — чашки, книжки, прикраси... Стільки під подушкою ще ніколи не знаходила, як на першому курсі! Щодо подарунків —мабуть, треба посидіти і зробити щось власноруч для кожного друга».

Наталка і Олександр Шевченки, автори детективних романів: «Коли були студентами, власноруч робили собі подарунки на стипендію. Найбільше любимо отримувати в подарунок книжки і DVD-диски. А дарувати, мабуть, краще твори мистецтва — вони універсальні, часто продаються за смішні гроші: від статуеток до плакатів... Головне — фантазія і щиросердність».

Дзвінка Матіяш, письменниця: «Було дуже багато різних сувенірів — іграшки, книжки, картини... Я швидше згадую людей, а не подарунки. Думаю, їх краще робити своїми руками — серветку вишити, шапку виплести, намалювати картину на картоні, змайструвати щось із сірників, бісеру... Нитки й бісер збирати цілий рік, картонну коробку взяти з магазину, фарби й олівці десь позичити».

Леся Вороніна, дитяча письменниця: «У мене був дуже романтичний хлопець, який вишив мені сорочку. Дуже смішний, неймовірно оригінальний подарунок. Зрештою, від хлопця нічого не залишилось, а сорочка є й досі, правда, я з неї трохи виросла... Думаю, можна подарувати якусь смішну ексклюзивну річ — наприклад, звірятко з бісеру з гарним теоретичним підґрунтям, чому саме це, а не інше».

Ірен Роздобудько, письменниця: «Коли я була студенткою, подарунків на Миколая не дарували. У Донецьку не було таких традицій. Я б порадила студентам робити подарунки власними руками. Заглянути до журналів, де є пропозиції зробити ексклюзивну прикрасу — намисто з бісеру тощо... Щось вишити, пошити. Це пам’ятається і зберігається довше, ніж стандартна річ, куплена в бутику».

Лада Лузіна, скандальна письменниця: «В основному пам’ятаю не людей, що дарували подарунки, а те, як бурхливо святкували Новий рік — у гуртожитку чи в іншому місті у друзів. Оскільки більшість була без грошей, подарунків одне одному ніхто не дарував. Досі пам’ятаю, як приїхала в Москву до потенційного нареченого і... одна зустріла ранок першого січня біля мавзолею на Красній площі. Близьким подругам можна дарувати те, що вічно рветься й чого вічно не вистачає — труси, мереживні колготи... В цей період красива білизна дуже актуальна, та не завжди доступна. Якось я подарувала подрузі ялинку — принесла до гуртожитка і сама прикрасила. Це був для неї найкращий подарунок. Головне — створити людині свято».

Аніта ГРАБСЬКА, студентка 2-го курсу факультету журналістики.