Ми щиро віримо, що в новорічну ніч відбуваються дива. Хтось скаже, що ця віра збереглася в нас з дитинства. Проте пропоную копнути глибше. Ще з часів до Різдва Христового 1 січня сильні світу цього так дивували наших пращурів, що очікування чогось незвичайного саме цього дня передалося їхнім нащадкам на генетичному рівні.

Уявляю, як здивувалися римляни в 153 році до н. е., коли дізналися, що рік, який мав завершитися в ніч на 1 березня, закінчився... передчасно. Причому винятково з політичних міркувань. Річ у тім, що термін перебування нового консула в Іспанії мав початися з настанням нового року. Але в Іспанії тривала війна, тож політичні інтереси Римської імперії вимагали негайної відправки консула. Отож, щоб прискорити процес, римські жерці оголосили про дострокове завершення року.

45 року до н. е. своїх сучасників подивував Юлій Цезар. З 1 січня набув чинності новий календар, згідно з яким саме з цієї дати мав починатися відлік днів року, а самих років — від Різдва Христового. А ще Юлій Цезар додав до року 67 днів, щоб прирівняти його тривалість до 365,25 дня. І наказав кожні чотири роки додавати до лютого один день. Його наказ ми слухняно виконуємо досі.

Проте папська канцелярія офіційно визнала юліанський календар тільки 622 року. І оголосила про це саме 1 січня. До того часу рік відраховували від 25 березня.

До царської Росії європейське нововведення дійшло із запізненням. Тільки 1700 року набув чинності указ російського царя Петра І, який скасував візантійську систему літочислення від сотворіння світу (умовно, 1 вересня 5509 року до н. е.) і запровадив юліанський календар. Отож після 31 грудня 7298 року в царській Росії настав 1700-й.

Пам’ятаєте казку Самуїла Маршака «12 місяців», у якій професор наполягав, що квітень не буває раніше січня, а принцеса вередувала, бо, очевидно, знала, що має право крутити календарем, як циган сонцем? У своїх переконаннях вона не поодинока. Ось ще один приклад. 1918 року в Росії після 31 січня одразу настало 14 лютого, бо 24 січня Ленін підписав декрет Раднаркому про календарні зміни. Після цього цивільний і церковний календар перестали збігатися. І сьогодні ми маємо два Нових роки.

Але покінчимо з календарями. 1 січня ставалися й інші дива. Так, у перший день 1863 року всі раби у повсталих південних штатах прокинулися вільними. 1 січня в США набула чинності «Прокламація звільнення» — закон про звільнення рабів, підписаний президентом Лінкольном 22 вересня 1862 року.

А ось мешканці норвезької столиці в останній день старого року заснули в Крістіанії, а прокинулися в Осло. 1 січня 1925 року столицю Норвегії було перейменовано.

І це не найбільше диво. 1993 року з останнім ударом годинника перестала існувати ціла держава. Тобто замість однієї стало одразу дві: Чехія і Словаччина.

До речі, 1 січня стало днем проголошення незалежності кількох держав. 1803 року колишній раб Жан-Жак Десалін заявив про незалежність Сант-Домінго, перейменованого пізніше в Гаїті. Це була друга незалежна держава на американському континенті. 1818 року свою незалежність від Іспанії проголосила Чилі. 1882 року Національні збори в Епідаврі проголосили незалежність Греції. 1956 року Судан проголосив незалежність від Єгипту. І нарешті 1959 року повстанські загони під керівництвом Фіделя Кастро скинули на Кубі диктаторський режим.

Ще 1 січня 1961 рік принесло громадянам СРСР грошову реформу. На купюрах стало на один нулик менше. А ось у громадян 11 країн Європейського союзу в перший день 1999 року в гаманцях сталися помітніші зміни: їхні франки та марки замінили євро.

І нарешті закінчимо список див 2000-м роком, який сусіди росіяни зустріли не з обраним ними президентом Борисом Єльциним, а з наступником Володимиром Путіним.

Кажуть, як зустрінеш рік, таким він і буде. А коли зустрічають одразу нове десятиліття, століття, тисячоліття?

Ясна річ, тут згадано не всі новорічні чудасії. Та й чи варто їх усі перелічувати? Ми зустрічаємо новий 2008 рік. І щось підказує, що головні дива ще попереду.