З формуванням Кабінету Міністрів України почався, по суті, новий етап баталій в Україні. Тому що до чисто політичної складової додається економічна. І не просто додається, а стрімко виходить на перший план. А основа всієї економіки — енергетика. А це, так уже склалося, на цей момент чи не найпроблемніша галузь. Тут і стрімке зростання цін на бензин, і подорожчав ураз газ, і нещасні вугільники зі своєю шахтою імені Засядька.

Вугільники. Можливо, менш складна, але від цього не менш наболіла тема: конкретне підприємство, конкретні родини, що втратили годувальників, конкретні гірники, які можуть втратити роботу.

З газом все набагато складніше — документи вже підписано. Юрій Бойко, котрий їх підписав, більше не член уряду, але проблеми це не розв’язує. Та й переговори велися з російським Газпромом, а ціни, насправді, першим підняв власник газу — Туркменистан...

А тут ще Конституційний Суд зі своїм рішенням. Обрали прем’єра так важко, а зняти тепер можна простою більшістю у Верховній Раді. Це означає, що рішення, реальні й такі, що швидко приносять плоди, приймати потрібно. І якомога швидше.

Залишається бензин. Чимала частина виборців і платників податків щодня відмічаються на бензоколонках. Приблизно до тих самих бензоколонок припадають транспортники, хлібороби й всі інші, аж до водіїв апарату уряду. І, головне, тут проблема ще не загнана в кут. У сьогоднішній ситуації на бензиновому ринку України певну роль відіграє конфлікт акціонерів «Укртатнафти», що постачає на ринок більш як 35 відсотків усього бензину. Після того, що татарські акціонери назвали «рейдерським захопленням», обсяги поставок нафти в Україну різко скоротилися. З боку Татнафти вони припинилися прямо в день захоплення — очевидно, що миритися із силовим видавлюванням з українського ринку Татнафта не буде, благо, ринків збуту вистачає. І, як показала недавня історія, багато хто готовий підтримати колег по нафтовому бізнесу і у Росії, і за її межами. У підсумку Кременчуцький НПЗ працює, ледве утримуючи мінімальні обсяги переробки, купуючи сировину «Укрнафти» і танкерну нафту. Перше не дає обсягів, друге малорентабельне. Однак тут не до рентабельності, адже якщо завод залишиться без нафти зараз, то простояти йому доведеться до весни. Загалом, хоч як крути, а повноцінної альтернативи нафті російській у України все одно немає. Водночас нинішня ситуація дає можливість Кабінету Юлії Тимошенко вирішити кілька завдань одним махом і, що називається, задати тон розмови якнайменше на півроку.

Урегулювання конфлікту з Татнафтою й урядом Татарстану могло б повернути необхідні обсяги переробки нафти й швидко знизити напруженість на паливному ринку. І це по праву можна було б вважати заслугою саме нового уряду — на контрасті з колишнім. Це може стати першою і дуже яскравою реальною дією Юлії Тимошенко, яка повернула собі прем’єрське крісло. Демонстрацією її рішучості виконати передвиборні обіцянки й оголосити війну корупції у верхніх ешелонах влади.

Крім того, повернення ситуації в ПЕК у правове русло стане позитивним сигналом і для великого бізнесу, який уважно стежить за тим, в якому напрямі зараз почне розвиватися ситуація в Україні. Стосується це не тільки підприємців із країн колишнього Радянського Союзу, а й західних бізнесменів. Бізнес аполітичний за своєю природою й легше знаходить загальну мову з тими, хто оперує цифрами, а не гаслами або вигодою окремих чиновників.

А головне, для всього цього немає потреби вживати якісь надзусилля, розв’язання проблеми лежить у межах України. А може, у межах декількох кабінетів у Києві.