Ця бесіда відбулася невдовзі після того, як син генерал-хорунжого Романа Шухевича — Юрій зустрівся в Києві з Президентом України.
— Пане Юрію, 2007-й офіційно був роком Романа Шухевича. Йому, легендарному генералу Чупринці, були присвячені уроки у школах, відбулися інші акції вшанування повстанців...
— Під час зустрічі з Президентом я говорив про визнання на державному рівні борцями за волю і незалежність України не лише УПА, а всіх учасників національно-визвольних змагань: січових стрільців, наддніпрянських отаманів. У нинішньому парламенті вже є сили, які підтримають цю пропозицію, навіть серед регіоналів знайдуться такі люди.
— Щойно у Львові відкрили пам’ятник Степанові Бандері, спорудження якого ініціювали ще десять років тому. По суті, дві знакові постаті пов’язані історією й ювілейною датою: 30 червня минуло сто років від дня народження Романа Шухевича, а 1 січня 2009 року виповниться сто років Степанові Бандері. Чи були громадські ініціативи з приводу пам’ятника вашому батькові?
— Вважаю, що Коновалець, Бандера, Шухевич мали б бути в пам’яті нащадків єдиним цілим. Одна епоха, одна боротьба. Може, й пам’ятник варто робити спільний. Цього не сталося, шкода. Маємо Братство вояків УПА, яке навіть не заїкнулося про пам’ятник.
— Чому?
— Не забувайте, що я — живий, постійно
«підсипаю гіркої солі».—
Те, що ви підсипаєте «гіркої солі» багатьом, незважаючи на ранги, добре відомо. Дозвольте уточнити: за що?— За інертність, за підслуговування владі, зокрема, свого часу — Кучмі. Колись наші демократи обурювалися, що я їх назвав
«третіми совєтами». Коли на ратуші піднімали синьо-жовтий прапор, мені пропонували зробити це. Я не захотів. Бо, змінивши прапор, герб, залишили ту саму систему.— Ви вважаєте за потрібне втручатися у ці процеси в ім’я батька?
— І заради пам’яті про нього також. Бо він боровся не за таку Україну. Отже, про пам’ятник. Львівський скульптор Петро Кулик з власної ініціативи зробив проект. Сестра Марія і ще деякі люди бачили його, схвалили. Президент обіцяв підтримку...
— Які, на вашу думку, крапки над
«і» вдалося поставити в рік Шухевича — вам, історикам, політикам, дослідникам?— Було багато дзвінків до мене, зустрічей. Зацікавленість Українською повстанською армією велика. До Львова приїжджав кореспондент каналу
«Росія». Відчувалося, що він хоче розібратися, багато читає. Знає навіть речі, широкому загалу невідомі. Наприклад, про проникнення ОУН в КПЗУ (Компартія Західної України — О. Т.). Про те, що Сталін спочатку не хотів приєднувати Західну Україну, а Хрущов наполіг. Були ідеї передати Західну Україну хоч Польщі, хоч кому — тільки б «націоналістична зараза» не перекидалася. А вона перекинулася. З цим журналістом ми багато говорили...А от журналісти з Харкова були настроєні дуже негативно — не бажаючи нічого знати. Кореспондентка каже мені:
«Ми ж вас визволили!» Я їй: «Ради Бога, робіть що хочете, тільки не визволяйте!»—
Чи маєте якісь зауваги до українських досліджень ОУН—УПА?— Не варто замовчувати волинські події, співпрацю з німцями. Треба пояснювати, чому не було іншого вибору.
— І про жорстокість Служби безпеки ОУН теж варто писати?
— Розстрілювали зрадників — як і в Радянській армії. Наша Служба безпеки не могла бути іншою: війна є війна. Говорити правду корисніше, ніж заперечувати і давати підстави для звинувачень.
— Пане Юрію, ви знову очолили партію УНА—УНСО, як це було на початку її діяльності. Що змінилося відтоді?
— Українська національна асамблея позбулася провокаторів, таких, як Корчинський та інші. УНСО ми зареєстрували як козацьку організацію. У наших лавах — в основному молодь, що виросла вже без радянської пропаганди. І не тільки галичани.
P. S. Коли матеріал готували до друку, стало відомо: пам’ятник генералові Чупринці у Львові постане наступного, 2008 року.
Львів.
