Цей рік для Чортківського цукрового заводу, що на Тернопільщині, ювілейний. Підприємству виповнилося тридцять. Для людини вік амбіційний: море енергії, бажання чогось досягти у житті. Для виробництва, каже генеральний директор ВАТ «Чортківський цукровий завод» Стефан Захарович Атаманчук (на знімку), це вже поважні літа. Проте їхнього тягаря цукроварня не відчуває, для неї ніби відкрилося друге дихання. Ювілейний сезон виявився, як ніколи, вдалим. Найкращі показники серед восьми заводів області, перший серед підприємств агропромислової асоціації «Група компаній «УкрРос». Чортківський цукровий увійшов у трійку підприємств України, які переробили найбільше сировини і виробили найбільше цукру.

Своя сировина — надійний тил

Навряд чи вдалося би цього досягти, якби не свої буряки. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрополіс» кілька років тому створили спеціально для забезпечення підприємства сировиною. Тактика виявилася правильною. Стартувавши з 800 гектарів землі, воно нині обробляє її понад 2000 га. Застосування передових технологій плюс агрономічний талант керівника «Агрополіса» Володимира Гищука дають чудові результати. Тут збирають по 700 і більше центнерів цукрових буряків з гектара. Добрі врожаї дають зернові, інші культури, які сіють заради сівозміни. З перероблених цього року заводом 573,7 тисячі тонн цукросировини 142 тисячі поставив «Агрополіс». У тісній співпраці із заводом працюють місцеві господарства «Дзвін» — 70 тисяч тонн сировини, «Фортуна» — 27, «Крок» — 21 та інші. Вони не розчарувались у вирощуванні цукрових буряків і з року в рік мають від цього непоганий зиск.

А ось якість цьогорічної сировини Стефана Атаманчука не задовольняє. Цукристість була на дві-три одиниці нижча за торішню. Що поробиш, рік на рік не схожий. Навіть учені не могли пояснити, чому вміст цукру в буряках, вирощених у південних районах області: Борщівському, Заліщицькому, Чортківському, які є зоною бурякосіяння для заводу, нижчий, ніж у центральних і північних. Серйозним випробовуванням стали затяжні дощі, через які у жовтні не можна було дістатися поля. Прийняли рішення: буряки копати і складувати в полі. З’ясувалося, ми не готові до великого врожаю, немає доріг з твердим покриттям. Стало очевидним і те, що потрібен власний транспорт для вивезення коренів, для «Агрополісу» — щонайменше десять вантажних автомобілів. А ще зо два навантажувачі типу «ROPA». Один завод має, два прислали на допомогу черкащани, на свій розжилося одне з місцевих господарств. Вони дуже виручили. І не лише в полі. На призаводському бурякопункті переробили дві карти кагатного поля: вирішили обійтися без бурто-укладальних машин (БУМів). Сучасні навантажувачі дають змогу це робити. Якщо один БУМ вивантажує в середньому до 80 тисяч тонн сировини, то автомобілі, які возили її від нових навантажувачів, доставили без додаткової обробки 120 тисяч тонн.

Узагалі тактику доводиться міняти щороку. Скажімо, раніше завод намагався будь-що розширити зону бурякосіяння, відкривав щороку нові бурякопункти, в тому числі в інших областях. Із запровадженням інтенсивних технологій потреба в цьому відпадає. Щорік зменшується частка сировини, яку селяни вирощують у своїх господарствах. Якщо раніше фізичні особи постачали 40 відсотків сировини, то цього року лише її восьму частину. Менше стало здавачів — менше розрахунків. Оброблений вручну буряк завжди був чистіший, але з нижчим вмістом цукру. Так чи інакше, відбувається концентрація виробництва цукросировини у великих господарствах, що, зрештою, є явищем позитивним для переробників.

Великі господарства нині самі починають диктувати свою цінову політику цукровим заводам. Якщо ті не пристають на їхні умови, вивозять сировину в сусідні області. Цього року, наприклад, з Тернопільщини цукрових буряків вивезли більше, ніж завезли. Чортківського цукрового це стосується менше, в нього партнерські стосунки напрацьовувалися роками. За тонну зданого буряка цього року тут платили від 170 до 185 гривень. Ціна залежала від кількості зданої сировини та її якості. Завод повністю розрахувався з дрібними постачальниками сировини і закінчує розрахунки з великими господарствами. До речі, цього року майже всі вони велися за гроші, давальницького буряка було лише п’ять відсотків. Для тих сільгосппідприємств, які вирощують солодкі корені на великих площах і за сучасними технологіями, ця культура залишається високорентабельною, а дрібним вона якщо не приносить збитки, то й прибутками не особливо світить. Відбувається те, через що давно пройшов світ, і до чого повертаємось ми — індустріалізація сільськогосподарського виробництва.

Реконструкція на марші

Нинішнього сезону чортківські цукровари виробили понад 68 тисяч тонн цукру, що значно більше, ніж торік. Працювали 74 доби, переробляючи кожної 7,5 тисячі тонн сировини (проектна потужність — 6 тисяч тонн). І це не межа. Завод і 8 тисяч тонн може подужати. Протягом останніх років багато коштів вкладено у його реконструкцію. Суми сягають мільйонів євро. Цього року встановили ще одну центрифугу, інше обладнання. Вже відбувся технічний аудит іноземними спеціалістами, вирішували, куди вкладати інвестиції. Один з робочих моментів 2008-го — встановлення пресів для жому, що дасть змогу його повністю відправляти на сушіння. До речі, на гранульований жом за кордоном великий попит. Відправили за межі України більш як 10 тисяч тонн сухого жому, а замовлення продовжують надходити: з Польщі, Угорщини, Румунії, Латвії.

Після реконструкції вся випарна апаратура — з нержавійки, що значно поліпшило якість цукру. Тепер черга — за заміною транспортера мокрого цукру, елеваторів. Заводчани сподіваються отримувати міжнародні стандарти якості. Принаймні зауважень до якості їхньої продукції давно не було. А ще чортківський цукор — найменш енергозатратний у галузі. На переробку тонни буряка тут іде 26—28 кубометрів газу, що удвічі менше, ніж на інших заводах області. Витрати вапнякового каменю також порівняно низькі. Упродовж багатьох років тут матеріально й морально заохочували людей до ощадливості, нині цей критерій себе вичерпав. Просто з діючого обладнання «витиснули» все, що могли. Тепер черга за реконструкцією ТЕЦ, інших допоміжних служб. Цьогорічний «великий цукор» показав, що потрібно терміново добудовувати і складські приміщення. Цукровари з тривогою стежать за урядовими переговорами щодо нових цін на газ. Уже тепер у сезон доводилося платити 204 долари за тисячу кубометрів, а що буде завтра? Ціни на пальне впродовж цьогорічного сезону піднялися мало не вдвічі. Що буде з мінеральними добривами, гербіцидами, вартість яких неодмінно поповзе вгору з підвищенням ціни на газ? Між тим, якщо ми говоримо про індустріальні технології, то вони передбачають якісне насіння плюс необхідну поживу і захист.

Хто прийде на зміну ветеранам?

30-літній ювілей заводчани святкували скромно. А як інакше, коли випав він саме у розпал сезону переробки — 8 листопада. І все ж ушанували ветеранів, підготували для них концерт. Нині на підприємстві трудиться більш як 60 осіб, які віддали йому тридцять і більше років (деякі тут ще з часів будівництва). До таких належать майстри Микола Андрухів та Петро Бараник, слюсарі Ігор Балакунець та Зіновій Мельник, лаборанти Марія Левицька та Марія Поплета, інженер-нормувальник Валентина Білоус і начальник виробництва Валерій Тутко, головний економіст Євгенія Шишко і хімік-аналітик Мирослава Потічко та багато-багато інших. Усім ветеранам вручили премії. Більше двадцяти років віддав заводу і Стефан Захарович Атаманчук, з них шістнадцять — на посту директора. Він уміло провів заводський корабель крізь рифи як планової, так і ринкової економіки, зберіг боєздатність колективу. Звичайно, багато важить те, що завод після приватизаційних процесів потрапив у добрі руки. Скільки цукроварень після цього тихо згинули. Нові власники Чортківського цукрового, а це ВАТ «Цукровий союз «Укррос», працюють на перспективу, вкладають кошти як у сировинну базу, так і в реконструкцію виробництва. Саме це дає змогу не просто триматися на плаву, а мати певні гарантії на майбутнє.

Але час не стоїть на місці. Нині середній вік спеціалістів — понад 45 років. Треба думати, хто прийде їм на зміну завтра. Студенти вузів, які практикуються на заводі, на всі пропозиції щодо майбутньої роботи тут відмовчуються. Селище Заводське, хоч і розташоване неподалік райцентру Чорткова, але далеко від великих міст. З житлом, обіцяє директор, проблем не буде: куплять, якщо буде потрібно. А «потрібно» дедалі більше: дається взнаки напруга з хіміками, начальниками змін. Звичайно, можна переманювати з інших цукрових заводів, що, чого гріха крити, робиться, але це тимчасове латання дірок. Треба думати про системну підготовку кадрів, виділяти на це кошти. Бо хоч би яка розумна техніка була, без людини вона мертва.

Дві сторони однієї медалі

Державної політики щодо цукрової галузі як не було, так і немає, вважає Стефан Атаманчук. Закон про ринок цукру фактично не діє. Усе зростає в ціні семимильними кроками, окрім ціни на цукор. Квотування на цукор є, на сировину не діє. Якби держава регулювала тим цукром, який замовляє, то не було б стрибків цін, спекуляцій. Так чи інакше все піддається регулюванню, було б бажання. Чи є воно сьогодні у держави, наразі сказати важко. Як і передбачити, якою буде політика нового уряду щодо цукрової галузі.

А ось Тернопільщина деякі уроки з сезону, що минув, винесла. За оцінкою головного інспектора управління агропромислового розвитку Миколи Білоруса, загалом він був вдалий. Вирощено більш як 1,6 мільйона тонн солодких коренів, вироблено понад 176 тисяч тонн цукру. Хоч посіви під цукровими буряками були менші за торішні на 30 тисяч гектарів, але врожайність вища: 387 центнерів з гектара при торішніх 260 ц. Стало очевидним, що цукрова галузь є рентабельною, якщо запроваджувати індустріальні технології...

Справді так. Чортківський цукрозавод практикує їх не перший рік, дякуючи багатомільйонним капіталовкладенням агрохолдингу в переозброєння основних фондів і власну сировинну зону. Досить сказати, що тільки цього року в завод інвестовано близько 10 мільйонів гривень, що впритул наблизило його до європейських стандартів виробництва цукру і допомогло блискуче пройти складний сезон. На жаль, для багатьох інших цукрозаводів цей сезон виявився не таким вдалим. Причин багато, але основна — нестача в цукровій галузі середньострокових дешевих кредитів, що зумовлює упродовж року дефіцит обігових коштів і унеможливлює технічний прогрес.

Тернопільська область.