Ну от, минулого тижня в повітрі нарешті завис передсвятковий настрій. Повіяло ялинкою, петардами, бенгальськими вогнями, а також салатом олів’є, шампанським та іншими атрибутами застілля. Народ, чи то за велінням Діда Мороза, чи то передчуваючи черговий виток цін через економічну нестабільність — а, швидше за все, те й інше одразу — активніше забігав по магазинах. І тут такий жаданий подарунок — країна нарешті отримала нових членів уряду на чолі з новим-старим прем’єром Юлією Тимошенко. У перше своє пришестя в 2005-му вона відзначилася війною із цінами на бензин і намагалася побороти
«сірі» і «чорні» канали ввезення м’яса й субпродуктів через кордон. У результаті, на бензоколонках пальне подешевшало, але в баки автомобілів почали заливати неякісну «горючку», а «м’ясники» у відповідь на заборонні санкції накрутили ціни на свою продукцію. У підсумку — переміг Президент, який відправив Юлію Володимирівну у відставку. Тепер для нового прем’єра найширше поле діяльності. Ціни, як на замовлення, поповзли вгору. Бензин А-95 коштує 5 гривень 15 копійок за літр, капуста, з подорожчанням якої так боровся екс-перший віце-прем’єр Микола Азаров, у київських магазинах по 2,5—3 гривні за кіло. А бройлери, так ті просто шокували. У столичних супермаркетах ще недавно, за Януковича, вони коштували 10—11 гривень за кілограм. А тут ні з того ні з сього зросли в ціні відразу на кілька гривень. І що тепер оголосять війну нещасним курчатам, з огляду на те, що найбільші в країні виробники курятини мають «політичний дах» саме у фракціях, які створили так звану демократичну коаліцію — мені, приміром, важко повірити.До речі, про курники. Із усього складу уряду Януковича у своєму кріслі всидів лише міністр агрополітики Юрій Мельник. У коридорах нової влади це рішення пояснили в такий спосіб:
«сільгоспвиробники просили залишити». Як зараз бачу цю картину «Ходоки у Леніна». Оточили Юлію Тимошенко представники курячого бізнесу й нумо благати: «Залишіть нам цього міністра, залишіть! Адже скільки він нам, простим мільйонерам, доброго зробив. Хто, як не він, знає, як правильно розподілити бюджетні дотації. Одна біда — мільярдерами ми всі ще не стали. Нехай потрудиться». У цьому контексті мене завжди дивувало — як можна призначати до влади представників бізнесу? Чому на ключових державних посадах сидять люди, котрі лобіюють комерційні інтереси? Якщо, приміром, міністр відстоює інтереси бізнесменів, які вирощують бройлерів, куди перерозподіляється дешеве зерно? Відповідь риторична. Новому прем’єрові можна не вникати у всю цю комерційну суєту. Тільки саме звідси й починається корупція, яку Юлія Володимирівна у своєму телезверненні до народу минулого тижня обіцяла побороти.Громадяни чекають від Тимошенко й перемоги у війні з галопуючою інфляцією. І якщо грудень можна ще списати на уряд Януковича й Діда Мороза, то в січні зробити це буде складніше. До яких вдаватимуться кроків, щоб приборкати подорожчання — нам, споживачам, все одно. Аби лише на прилавках було достатньо товарів за прийнятними цінами. А про методи — нехай у них там нагорі голова болить — на те вони й уряд. Тільки треба зупинити в суспільстві передчуття подальшого зростання цін на геть усе. Коли народ поспішає запастися туалетним папером по 60 копійок за рулон, щоб завтра не платити по гривні. Купує, якщо є можливість, новий холодильник або телевізор, хоча й старий ще цілком робочий — тому що сьогоднішніми грошима доведеться платити завтрашню ціну.
Поки що в урядових колах повели боротьбу за експропріацію експропрійованого. Точаться розмови, що будуть переглянуті підсумки приватизації
«Луганськтепловоза», з яким, як з’ясувалося, продешевили. Імовірно, до списку на перепродаж потраплять інші підприємства. Перша частина процесу, коли підприємства забирають, народу завжди подобається, на цьому можна заробити політичні дивіденди. А от із другою, коли ласі шматки «прихватизаційного» пирога перерозподіляють «своїм» — громадяни від цього в меншому захваті. Але така велика політика — десь треба й поступитися. До речі, Одеський припортовий усе ще на кону. Стара влада його так і не встигла прилаштувати в надійні руки. У нової є все для цього, адже чимось треба поповнювати бюджет.Новини з Піднебесної. Там відбулося викочування нового 70-місцевого регіонального реактивного літака ARJ21, виготовленого Першою авіаційною промисловою корпорацією Китаю. Примітна подія тим, що в розробці цього літака брав участь наш вітчизняний Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова. Факт співробітництва, безумовно, позитивний. Але, з другого боку, прикро — доки своя влада розбереться, чи потрібний країні вітчизняний пасажирський
Ан-148, беремо участь у будівництві китайських. Допоможемо конкурентам. Може, вони нам у недалекому майбутньому підсоблять не тільки дешевим ганчір’ям та іграшками, а й літаками. Як зараз наші старі крилаті машини купують країни Африки, так і ми перейдемо на китайські. Адже на нові боїнги та аербаси грошей навряд чи вистачить. І це сумно.
Ще одна нерадісна новина — до кінця року Україна, вочевидь, так і не стане 152 членом Світової організації торгівлі. Але ж ще недавно нас запевняли, мовляв, ми на порозі, тільки потрібно переступити через себе й прийняти не вигідні для нашої економіки й вигідні для західної закони. Ну, прийняли. Тепер у Міністерстві економіки стверджують: для СОТ не вистачає ще 16 документів, які потребують урядового забезпечення. Схоже, до свята подарунка у вигляді членства ми так і не отримаємо. Особисто я з цього приводу не сумуватиму. Головне, щоб шампанського й олів’є на новорічному столі вистачало.
З наступаючим!
