Після нас хоч пустеля

Мінеральна вода «Лужанська», яка добувається з підземних надр Закарпаття, впродовж багатьох століть вважалася справжнім золотим скарбом. Вона з честю витримала випробування століть. А ось нині над нею нависла серйозна небезпека. Довкола свердловини, де особлива охоронна зона й не повинна зайвий раз ступати людська нога, повним ходом триває хаотична забудова.

Директор дочірнього підприємства «Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» Бейла Фекийшгазі каже, що такого злочинного ставлення до унікальних надр зроду-віку не бачив. Голубинське, або, як ще його називають, Лужанське, родовище — найменш захищене в області. Воно потребує особливого режиму експлуатації та охорони. Мінеральна вода в ньому починає формуватися близько від поверхні, її якість і мінералізація тісно пов’язані з санітарно-бактеріологічним станом навколишнього природного середовища.

— Держава мала б зважити, що для неї важливіше — декілька приватних садиб чи унікальна мінеральна вода, яка служитиме наступним поколінням, — продовжує Фекийшгазі. — Це родовище — загальнодержавного значення, тому й територія його повинна перебувати у власності держави. А фактичним власником землі є Солочинська сільська рада. Боротися з її головою Магдалиною Туряницею, яка діє за принципом: що хочу, те й роблю, неможливо.

Втративши надію добитися правди на регіональному рівні, заслужений лікар України, керівник санаторію «Квітка полонини» Павло Ганинець вирішив шукати її в Києві. 7 серпня 2006 року у своєму зверненні до тодішнього віце-прем’єр-міністра України Володимира Рибака він писав: «Остання переоцінка запасів мінеральних вод, яка проводилася згідно з вимогами ліцензій спеціалізованою організацією «Укргеокаптажмінвод», показала значне зменшення дебіту по всіх свердловинах (до 40 відсотків). Основною причиною цього, на думку фахівців є недотримання природоохоронних заходів з боку голови Солочинської сільської ради. ...Голубинське родовище, згідно з рішенням Кабінету Міністрів, належить до унікальних родовищ загальнодержавного значення. Зменшення запасів мінеральної води ставить під загрозу функціонування декількох санаторних комплексів, заводів з розливу мінеральних вод, які є бюджетоутворюючими для району та області».

Реакція уряду не забарилася. Незабаром на Свалявщину прибула міжвідомча комісія у складі багатьох провідних фахівців. Усі вони одностайно підтвердили критичність ситуації у відповідному акті: «Техногенне навантаження, в тому числі будівництво об’єктів, не пов’язаних з лікувально-оздоровчими цілями або розробкою родовища, може порушити водний баланс родовища та призвести до погіршення якості мінеральних вод». Крім того, високопосадовці наголошували, що землі Голубинської та Солочинської сільських рад, які перебувають у зоні санітарної охорони санаторію «Квітка полонини», розпайовано й відведено під забудову з дозволом на приватизацію, чим порушено низку нормативних і правових актів.

І вже у жовтні 2006 року віце-прем’єр Андрій Клюєв звернувся до перших осіб Мінприроди, МОЗ, Держгірпромнагляду, Закарпатської облдержадміністрації, МВС та Генеральної прокуратури з вимогою: «Відповідно до компетенції забезпечити усунення порушень природоохоронного законодавства та збереження унікального Голубинського родовища лікувальних мінеральних вод. Про результати щоквартально інформуйте Кабінет Міністрів». Відтоді минуло більше року. Сьогодні ліцензіати вже не сумніваються, що за спиною голови сільської влади, як і власників скандальних земельних наділів, стоять впливові чини.

Тим часом санаторій «Квітка полонини» змушений видобувати «Лужанську» незаконно, оскільки немає спеціально затверджених гірничих відведень та розробки зон санітарної охорони. Одразу після отримання ліцензії надрокористувачі долучили до цієї процедури всі необхідні державні структури. І що ж? Потрібний документ з усіма необхідними дозволами вже давно на руках. Окрім одного і чи не найголовнішого — погодження від землевласника, тобто сільської ради, яка, всупереч здоровому глузду, розпаювала землю в охоронних зонах. Ліцензіатам тепер кажуть: «А ви погодьте гірниче відведення з господарями наділів». Тобто надрокористувачі мають погоджувати з тими, кому земля дана незаконно?

Ще в 2005 році суд зобов’язав сільську раду провести роз’яснювальну роботу серед людей і затвердити зони гірничого відведення. Це не влаштовувало голову сільської ради, і вона вирішила звернутися по захист до Апеляційного суду. Щоправда, безуспішно: вердикт районного суду залишився в силі. За логікою, всі крапки над «і» мала поставити районна виконавча служба. Проте не встигла. Справу чомусь забрали в область, а потім — у Київ, де вона благополучно «заблукала» у високих кабінетах.

За таким само сценарієм рухається і справа щодо заборони будівництва. Перші вимоги про припинення будівельних робіт з’явилися ще за часів, коли рився котлован. Тим часом на цьому місці вже зведено п’ять поверхів майбутнього готельного корпусу. А 15 серпня нинішнього року після розгляду позову районної прокуратури суд виніс рішення: «Знести самочинно збудовану будівлю». Гадаєте, його виконали? Виконавчі служби знову ніяк не визначаться — виконувати рішення за місцем розміщення майна чи за столичною адресою проживання власника забудови.

Далі — більше. Нещодавно з’явився проект каналізування села Солочин, за яким труби проходитимуть неподалік свердловин мінеральної води. А це означає, що в разі аварії інфікована «Лужанська» може потрапити в бювет санаторію «Квітка полонини» та цехи заводу «Маргіт». Хто тоді відповідатиме за скоєне — керівництво санаторіїв чи ліцензіати свердловин, які юридично відповідають за збереження національного багатства?

Обурюється таким ставленням місцевої влади до унікального родовища і громадськість Свалявщини. Цей рух очолив колишній директор школи Томаш Горват.

— Сьогодні важко назвати хоча б одну високу інстанцію, куди б не долетіли наші скарги, — розповідає він. — Було звернення до Ради національної безпеки та оборони. Озвучувався депутатський запит у стінах Верховної Ради. Лише під зверненням до Президента України Віктора Ющенка свої підписи поставили декілька сотень мешканців Закарпаття. Але, на жаль, далі слів справа не рухається.

Свалявці переконані, що це підриває довіру до держави та віру в справедливість. Павло Ганинець пригадує історію тридцятилітньої давності, коли в сусідньому курортному селі Поляна було знесено три житлові будинки, оскільки вони розташовувалися в охоронній зоні: «Чомусь у радянської влади було більше усвідомлення цінності мінеральних вод для країни та її народу». І розповідає ще одну повчальну історію, яка сталася нещодавно в сусідній Угорщині, що славиться своїми термальними водами. Там не те що будинок — цілу вулицю знесли. Причому за рахунок тих, хто незаконно побудувався.

...Ще з давніх-давен місцеве населення нарекло цілющі джерела «святими криницями». Тільки «новим українцям» цього не збагнути. Вони живуть за принципом: після нас хоч потоп (читай — пустеля). На Закарпатті про джерело, з якого зникає вода, кажуть, що воно замовкає. Напевно, так само замовкає й совість тих, хто зневажає ще однією народною мудрістю — про криницю, куди плювати не годиться.

(Укрінформ).

Закарпатська область.

Фото автора.