Доза людяності. Чи має її держава?! — запитує «чорнобилець» із Кам’янця-Подільського Володимир Ільєв

У квітні 86-го весняна теплінь навіювала такий ліричний настрій, що Володимир після зміни неквапом прогулювався містом. Біля базару зустрів знайомого з рідного Жванця, той повідомив новину: десь на Поліссі зірвався атомний реактор. «Це страшна біда», — усе повторював він. Ільєв, медик (загалом віддав галузі 37 років), і сам це знав, тож провів удома інструктаж. Але влада, стримуючи паніку, напоказ організовувала першотравневі демонстрації. Ільєви теж пішли на міський стадіон. Мабуть, за інерцією. Не думав Володимир, що за кілька днів ухопить справжню дозу радіації...

Зміни рятівники не дочекалися

За наказом Хмельницького облздороввідділу №179 від п’ятого травня в зону направлялися три бригади «швидкої допомоги» з Хмельниччини. Водій, лікар, фельдшер, лаборант та дозиметрист у кожній. Їхали «на спецзавдання», міняли перший заїзд, який відпрацював п’ятиденку. «Новеньких» вербували на 10. І щоб витиснути з них згоду, промаринували в Хмельницькому цілий день. «Чого ви боїтеся, там бета-промені, а вони й не шкідливі зовсім, до того ж вам дадуть гумові чоботи». ПАЗик привіз бригади на місце вночі. Дислокація — по селах Іванківського району. Кам’янчанам випало працювати в селі Розважів, де була номерна районна лікарня. Сюди доставляли людей із Чорнобиля та Прип’яті, з самого пекла. А медики повинні були їх обстежувати, направляти до медичних центрів відповідно до отриманої дози та стану здоров’я. Уже вночі, без жодного перепочинку, бригада поїхала по селах. Найпершими забирали дітей, котрих ще не встигли евакуювати. У них почалися носові кровотечі. Старший фельдшер Ільєв на руках вносив їх до «швидкої». У найгіршому стані були ті, яким давали молоко з-під корови. «А чим же годувати?» — знизували плечима мами.

Розважів у начальства всіх рангів уважався безпечним місцем, до реактора було майже 60 кілометрів. Чи була радіація? На подвір’ї гуляла квочка з курчатами. Лікар Федір Курганов аж замилувався: «Такі малюсенькі, а, бач, живуть». Назавтра жодне курча вже не бігало по двору. А у людей — металевий присмак у роті, немилосердна печія по всьому стравоходу. «Хлопці, пийте горілку, бо пропадемо!» — казав Ільєв своїм. На 10-й день приїхав якийсь Гарбуз, перевіряючий із Хмельницького. Ільєв і йому запропонував 100 грам. Той відмахнувся, а назавтра його (вже пластом) повезли назад. Ішов 20-й день, наступна зміна не приїхала. Згодом начальника здороввідділу, який наказ підписував, хлопці віднайшли аж у міністерському кріслі. І, звісно, сказали йому все, що про нього думають, дуже відверто.

Бригади обстежили 12 тисяч потерпілих. Дозиметр постійно зашкалював. Від них вимагали роботи і звітів, звітів та роботи. 31 травня кам’янецьких медиків кинули в сам Чорнобиль. За українським законодавством не має значення, скільки ти пробув у зоні під час ліквідації аварії — добу, дві, три... Ільєв та його колеги працювали біля реактора 18 годин. За що йому було нараховано 63 рублі 43 копійки.

«Кажуть, що я оббираю інших «чорнобильців»

Володимир Костянтинович має посвідчення ліквідатора І категорії. Здоров’я почало підводити навіть його, оптиміста. Шостого жовтня 2004 року Міжвідомча експертна комісія дійшла висновку, що цілий букет захворювань Ільєва пов’язаний із роботами під час ліквідації аварії на ЧАЕС. 17 листопада 2004 року йому вперше дали ІІ групу інвалідності. У зв’язку з цим Володимир Ільєв звернувся до Кам’янець-Подільського міського управління Пенсійного фонду України для отримання відповідного посвідчення та з вимогою перерахувати йому державну й додаткову пенсію. Посвідчення отримав одразу, а от пенсію в тому розмірі, який передбачено законом, не виплачено досі. Тому «чорнобилець» вирішив іти до суду. Кам’янець-Подільський міськрайонний суд 10 квітня цього року прийняв рішення на користь ліквідатора. На руки позивач отримав його 23 квітня й сам відніс до управління Пенсійного фонду. Йому запропонували звернутися до міської лікарні №1, щоб там зробили перерахунок зарплати відповідно до судового рішення. 26 квітня Ільєв надав наказ про перерахунок, його запевнили, що тепер і пенсію перерахують. Але в травні грошей не отримав, тож знову пішов до Пенсійного фонду. Знову почув запевняння. 24 липня подав письмову заяву з проханням надати відповідь, чому не виконується рішення суду. І аж тепер дізнався, що управління його оскаржуватиме. «То вже минуло аж три місяці разом зі строком оскарження!» — здивувався Володимир Костянтинович. У нього вимагають також так звані первинні документи, зокрема, табелі обліку робочого часу. Але ж їх належить зберігати усього три роки!

Володимир Костянтинович розповідає, як оббивав пороги установ, і за його словами, почув таку фразу від секретарки: «Не ходіть, вам нічого не положено». А коли звернувся до управління праці та соціального захисту за щорічною допомогою на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних зарплат, як те передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для інвалідів І та ІІ груп, йому спочатку сказали, що він... оббирає інших «чорнобильців», а потім порадили подавати до суду.

Гроші для виплат пільговикам не надійшли...

Головним аргументом службовців названих установ є відсутність коштів. Не передбачено бюджетом 2007 року. Коли ж Конституційний суд України дев’ятого липня відмінив як неконституційні урізання пільг багатьом категоріям населення, в тому числі й «чорнобильцям», Ільєв зрадів. Нарешті справедливість восторжествує! Та не так сталося, як гадалося. Гроші на рахунки обох установ для виплат пільговикам і досі не надійшли. «Суто по-людськи ми все розуміємо, не проти виплатити, та тільки звідки?» — кажуть службовці. Не один Ільєв примусив їх ходити по судах та писати апеляційні скарги. За останні місяці тільки до громадської приймальні міської організації БЮТ звернулося 2100 дітей війни, 150 інвалідів та «чорнобильців». Чи хоч одна службова записка про ці звернення та про позови пільговиків дійшла від місцевих чиновників до Кабміну? Як пояснив юрист Валерій Талько, якщо виплат не буде в листопаді, приймальня готова подавати колективні позови до суду. Інша громадська приймальня — Хмельницького обласного осередку всеукраїнської громадської організації Комітет виборців України вже так і робить. Юрист Іван Мельник уважає, що писати апеляції в цих справах — негідно державних людей, він гірко зауважує, що інакше Пенсійний фонд, Управління праці та соціального захисту населення доведеться перейменувати. «Бо яке населення вони захищають? Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на всій території України. Судді ж на місцях підходять до цієї справи по-різному, і нема впевненості, що приймуть рішення на користь позивачів».

Тим часом довготривалі судові розгляди виснажують і так підірване здоров’я чорнобильських героїв. «Ось 20 листопада їду в реабілітаційний центр у Святошині. Не знаю, чи вистачить моїх копійок на лікування. Дорого воно коштує. Узяв 30 штук Lіv Gar за рецептом гематолога на 142 гривні, і це тільки на десять днів. А без ліків уже не прожити й доби...»