Ви ще не були в Туреччині? Саме збираєтеся, але не впевнені, що знайдете щось цікаве? Ну, звичайно, думаєте: ну, море, ну, пляжі... Валятися «оселедцем» і чекати, доки станеш «таранею»... Навіть якщо це кращий із готелів! Навіть якщо «усе включено плюс» (це коли не лише місцеве вино і пиво, а і «Мартіні», і будь-який коньяк на халяву). Через пару днів — нудно? Адреналіну в крові перебір? Тоді вам точно потрібен рафтинг.

Космос відпочиває!

Це те, заради чого варто їхати до Туреччини! Спуск гірською річкою на надувному човні — рафті — чи на двомісній байдарці (якщо ви не боїтеся, тому що вона має більше шансів перевернутися на крутому порозі), це те, що переважило чашу терезів під час вибору місця проведення відпустки й у автора з компанією.

У перший день відпочинку нас спокусили романтичною подорожжю на яхті до островів, які ще пам’ятають «сліди» Олександра Македонського. Прокатавшись з вітерцем під запальні танці місцевих мачо, нахлюпавшись в чарівних лагунах Середземного моря, ми благополучно згоріли. Вранці, збираючись на рафтинг, були схожі хто на помідор, хто на варених раків — залежно від комплекції. Але все-таки — не можна передати відчуття своєї значущості, важливості моменту, що ти трохи Кусто, коли запихуєш своє навіть обпалене тіло в гумовий «водолазний» костюм, зверху ще нахлобучуєш рятувальний жилет. А вже коли одягли шоломи на голови... Космос відпочиває! Фотоапарати перегрівалися ще на суші, поспішаючи зафіксувати процес перевтілення звичайного «чайника» на екстремала, тому що рафтинг належить до екстремальних видів спорту.

Хоча душа просила найгостріших відчуттів, у байдарку все-таки залізти не ризикнув. Для початку, вважаю, і рафт підійде. Дещо задовго збирався, тому отримав місце в інтернаціональному човні: четверо наших, один поляк, дві німкені — як з’ясувалося згодом, багата пані та її компаньйонка, і два юні інструктори-турки. Ох, і намучилися вони з нами! Вони мають стежити, щоб нічого з туристами в їхньому човні не сталося. Ні, вони, звичайно, для куражу і човен виводять на круті перекати, і веслами так шльопають по воді, що бризки «вище неба», однак в жодному разі не можуть допустити, щоб хтось травмувався. А наш народ як? Щоб, значить, по повній програмі. Один бравий хлопець із Дніпропетровська все норовив стати на ніс човна і так, стоячи, з бойовим кличем, долати пороги. Він увесь час підхоплювався, а турки його увесь час намагалися втихомирити. У результаті ми то дивилися, чим закінчиться їхня боротьба, то верещали, як шалені, коли поріг заставав нас зненацька. Мокрими стали буквально на перших хвилинах «сплаву». Вода була дуже холодна — адже річка гірська! — і ми шукали, за що б можна ще вчепитися, крім весла, щоб не вилетіти з човна. Підсвідомо розуміли, що рятувальний жилет не дасть нам потонути, що, швидше за все, такий сплав безпечний, але розум працював сам по собі і найчастіше вхолосту. Емоції вирували через край. Не остуджувала їх навіть річкова водичка. Було так чудово, що наші почали співати, точніше, репетувати на все горло, перекрикуючи і шум річки, і вигуки із сусідніх човнів. Першою спала на думку «Катюша». Її і заспівали. Лише на другому куплеті відчули, що німкені готові пуститися вплав без човна (алергія в них у крові, чи що, з війни ще від дідів залишилася?). Але ми їм підморгнули, підхопили під руки, і вони, не знаючи слів, наспівували мотив пісні про ту, що виходила «на высокий берег, на крутой». Коли пройшли перші пороги, нас вивели на сушу — напевно, щоб ми не одуріли від захвату.

Але захват був ще попереду — унікальний античний міст заввишки 12 метрів. Важко було уявити, скільки поколінь людей з різною метою і з різних причин опинялися на ньому, під ним. А того дня стояли там ми. Було відчуття, що не просто доторкнувся до історії, на якусь мить відчули себе часточкою цієї історії, мікросвітом і самим мостом, і цієї річки... Ось валун, до якого було комфортно притулитися, спостерігаючи за сміливцями-турками, які стрибали з цього моста у воду (а під ним глибина лише 1,5 — 2 метри). Цікаво було б дізнатися, чиє тепло він охолоджував тисячі років тому. А раптом ця людина хоч якимсь боком була моїм предком?..

Але довго думати над цим не було коли — пролунала команда ланцюжком плисти по річці з сильною течією і температурою води 10 градусів. Бадьорить! Зате практично не відчувалося, що напередодні згоріли «дотла» — холодні «примочки» допомагали.

Коли знову сіли в рафти і пішли на останні пороги, почувалися вже такими асами, що «хуліганили» крутіше за нашого дніпропетровця. Забуваєш про вік, звідкись налітає бажання бути обов’язково першим, пройти поріг найефектніше від усіх, налетіти на інші човни і вийти переможцем.

Мокрі, захлинаючись і водою, і захватом, на кінцевому пункті (він же, виявляється, був і стартовим) з приємним подивом потягували носами, відчуваючи аромат смаженої на решітці форелі. А до неї, як незабаром переконуєшся, і овочі вже нарізані, і холодне пиво «Ефес» підготовлено. З огляду на те, як нагулювався апетит, столи спорожніли дуже швидко. І все-таки цього часу вистачило фотографам, яких ми не помічали, але вони ловили моменти нашого торжества і захвату. Пізнаючи себе в «рафтинці», сміялися від душі, продовжуючи свято і переконуючи, рафтинг — це справді класно!

Довідка

Виходячи із словника іншомовних слів, екстремальний — це крайній, незвичайний у труднощах, складності. Екстремальний спорт — це граничний спорт чи незвичайний за складністю і ризиком спорт. Він загострює всі шість відчуттів людини: зір, нюх, дотик, слух, смак, інтуїцію. Саме від концентрації всіх цих відчуттів найчастіше залежить результат.

Утім, сьогодні, щоб узяти участь у рафтингу, не обов’язково їхати до Туреччини. У наших карпатських річках пороги і крутіші є, і там уже туристам пропонують таке екстремальне «катання». А от що справді є поки що тільки в Туреччині (із доступних за ціною місць, тому що до Нової Зеландії, США і на острови Фіджі, де теж такий екстрим пропонують, тільки добратися чого варте!) — то це ДЖЕТ-БОТ. Це такий місткий катер з дуже маленькою — 10 сантиметрів — осадкою і дуже могутнім водометним двигуном. І ось вас саджають у такий катер, звичайно, надягають вам жилет і суворо наказують триматися за поручень. Ще не встигнеш опам’ятатися від настанов, а катер вже за секунду зривається з місця і починає виробляти такі піруети на гірській річці... Ця посудинка, що на березі голосно іменується катером, б’ється як тріска, і здається, врізається в усі навколишні скелі. Але і коли лягає на курс, виробляє круті віражі: то несеться річкою з неймовірною швидкістю, то ледь протискується між стрімкими скелями ущелини, то, коли здається, що вже все — кінець, зараз точно наштовхнемося на валуни, пролітає над водою.

Яким чином судно потім «приводнюється», ніхто не бачить — від страху очі самі заплющуються, хоч навколо така природа, якої просто так на суші не знайти. Проте ті, хто вже не вперше в такій халепі, примудряються ще і відзняти фонтани бризок, «вітер» з річкових крапель і наші спотворені чи то від жаху, чи то від захвату обличчя.

Про те, що на Фіджі мати такий катер не більш екзотично, ніж у Китаї велосипед, і водити його вчаться з дитинства, а дещо подорослішавши, керують таким судном граючись, нам сказали, коли ми вже ледве живі записали себе в герої.

А якщо захотілося провалитися крізь... воду

Якщо хочеться повсякденного струсу для вашої нервової системи, то годі й шукати кращого, ніж ВІНДСЕРФІНГ. Це на сьогодні один з найвидовищніших видів екстремального спорту. Він набирає обертів, розмах змагань з часом стає дедалі грандіознішим. І нелегко повірити, що першу дошку на початку 60-х років минулого століття сконструював допитливий інженер Н. Дарбі просто з метою експерименту. Він по життю займався конструюванням човнів, суден, вітрильників та іншого, що було пов’язано з водою. Але цій першій конструкції, на якій можна було пересуватися по воді не сидячи, а стоячи, дуже здивувалися і... активно задіяли для розваги, а затим і спорту.

Але виявилося, що є люди, яким мало просто «ловити хвилю» дошкою, вони не хочуть чекати, доки природа змилостивиться і підкине таку хвилю, щоб на все життя запам’яталася. І вигадали ВЕЙКБОРДИНГ — вид спорту, який увібрав у себе все найкраще від водяних лиж, сноубординга (спуск із засніжених схилів і гір на «дошці») і серфінга. Як це відбувається? Катер буксирує спортсмена, котрий стоїть на широкій дошці завдовжки 125 — 145 см на швидкості 30 — 40 км/год. Хвилю, що залишається за катером, спортсмен використовує як трамплін для стрибка, під час якого він виконує трюки різного ступеня складності. Сюди, до речі, перейшло багато трюків з інших «дощаних» видів спорту, і навіть збереглася термінологія. На сьогодні у світі проводять сотні різних змагань серед аматорів і професіоналів. З 1998 року проходить Кубок світу з вейкбординга серед професіоналів. Аматори можуть самі вичворяти все, що захочуть. У найгіршому разі — кинете трос, який «з’єднує» вас з катером, і опинитеся в морі. І то не надовго — підберуть, доставлять на беріг, ще і похвалять.

Якщо вам уже все набридло і захотілося провалитися крізь... воду, отже, ви дозріли для ДАЙВІНГА. І не біда, що зайнятися підводним плаванням спало вам на думку лише після того, як ви побачили юну пірнальницю в облягаючому костюмі, а у валізі найсерйознішим «спорядженням» для підводного «полювання» знайшли тільки плавки. Все екіпірування ви отримаєте напрокат (якщо не захочете розщедрюватися на покупку свого «вбрання», яке продають на кожному кроці). Для початку вам порекомендують поплавати в ластах із трубкою і маскою. Багато хто на цьому і закінчує свою «дайвінгівську епопею». Мовляв, що там дивитися — риби, вони і є риби, у мене в акваріумі і більше, і краще, і дорожче.

Зовсім не з цих міркувань, але в мене теж далі трубки з маскою справа не пішла. Попливли ми в такому екіпіруванні до острова, який, за повідомленням гіда, «кишить» дивними коралами, екзотичними рибами, їжаками та іншою небаченою фауною. Море — найчистіше. Дивишся, перебуваючи загалом-то практично і не на глибині — ну скільки там трубка дозволить тобі «пірнути» — однак уже завмираєш від того, що багато чого, виявляється, проходить у житті повз тебе. І так там все чудово, спокійно і злагоджено, що зникло всяке бажання втручатися в цей підводний рай... Навіть їжака, якого зняв з каменя і, як фіолетову кульку, тримав на долоні, відпустив назад — він так дивився своїм єдиним чи то оком (чи то, казали, це рот), що подумав: ну що він мені поганого зробив?.. Наступи, мовляв, спробуй на нього, кажуть, отруту випустить, мало не здасться. Так він же захищається! У ваш би будинок полізли чужинці!.. Нехай живе.

Але якщо ви все-таки вирішили добратися до глибинних лагун і перетворитися хоч на годину на людину-амфібію, вас за недовго і не дуже дорого (від 15 до 30 доларів за годину) навчать майстри-інструктори, які є в будь-якому готелі.

Довідка

Дайвінг — з англ. пірнання, занурення під воду —підводний спорт, швидкісне плавання на різні дистанції, пірнання, орієнтування, туризм і полювання під водою із застосуванням спеціального спорядження (акваланг, маска, ласти).

Учені давно билися над питанням, як навчити людину дихати під водою. Ще в XV столітті перші дайвери занурювалися і дихали за допомогою ризикованих пристосувань — очеретяних трубочок і міхів з-під вина. Революцію в історії дайвінга зробив не хто інший, як Жак Ів Кусто. У співробітництві з інженером Емілем Ганьяном він створює акваланг.

Вам мало води? Можете і політати

Навіть якщо у вас не вистачило сміливості слідом за мрією стрибнути зі справжнім ПАРАШУТОМ, отут ви можете відтягнутися по повній програмі. По-перше, доларів за 30 — 40 вас протягнуть на цьому «крилатому» транспорті над береговою лінією моря. Ви летите — це факт, і вам за це, як кажуть в Одесі, нічого не буде. Якщо вже дуже захочуть над вами покепкувати, то так загальмують катером, який і забезпечує натяг каната вашого парашута, що ви «приземлитеся» в море. Отримаєте справжню пригоду — заплутаєтеся в стропах, насьорбаєтесь води, рятуватиметесь (жилет на вас все рівно не дасть потонути). І все це за ті самі гроші.

Деякі скептики скривляться: «Дитячий садок... От якщо б B. A. S. E. jumpіng...» Тобто стрибок з парашутом з фіксованих об’єктів. Так і розшифровується абревіатура — будинок, антена, міст, земля. Саме з цих базових точок роблять свої стрибки бейсджампери.

Але шукачам пригод треба пам’ятати, що це один із найнебезпечніших екстремальних видів спорту, що з’явився, до речі, через бідність. Одному французу не вистачало грошей на стрибки з піднебесся, а дуже хотілося, і він почав стрибати з висотних будинків. А далі самі розумієте — дурний приклад заразливий...

У світі щорічно гинуть 5 — 15 шанувальників цього виду спорту, тому влада багатьох країн оголосила його поза законом, наприклад, у США (за винятком спеціальних змагань і то за підписки, що учасники свідомо йдуть на ризик). Порушників штрафують. Ціна такого стрибка одному такому екстремалу в Солт-Лейк-Сіті становила 6 місяців в’язниці і штрафу в 1000 доларів США.

Довідка

Парашут — від грецького para — проти і французького chut — падати, тобто пристрій для гальмування за рахунок опору атмосфери. Вважається, що вперше ідея створення парашута прийшла італійцю Леонардо да Вінчі. У його рукописі 1495 року можна було знайти такий текст: «Якщо в людини є намет із накрохмаленої полотнини, кожна сторона якої має дванадцять ліктів у ширину і стільки само у висоту, він може кинутися з будь-якої висоти, не піддаючи себе при цьому жодній небезпеці». Той парашут, що ми знаємо і сьогодні, у 1911 році створив російський винахідник Гліб Котельников. Перший стрибок з парашутом з літака зробив у штаті Монтана капітан Альберт Бері у березні 1912 року з висоти 1500 футів: 400 футів у вільному падінні. Першою жінкою, яка здійснила стрибок з парашутом, була місіс Томпсон з Хендерсона в Північній Кароліні. У віці 15 років, будучи вже дружиною і матір’ю, вона в 1908 році приєдналася до групи парашутистів, і через п’ять років, 21 червня 1913 року зробила свій перший стрибок над Лос-Анджелесом.

Анталья — Одеса.

Фото автора.