Донецька обласна організація Товариства сприяння обороні України — одна із найбільших. В її складі — понад 500 тисяч членів товариства, які об’єднані в 1031 первинну організацію. У системі організації — 12 автошкіл, технічна школа, 22 спортивно-технічні клуби, коледж радіоелектроніки та управління. Про те, чим живе сьогодні колектив, ми говорили із головою обласної організації Віктором ТИМЧЕНКОМ.

— Вікторе Миколайовичу, цього року Товариство сприяння обороні України (колишнє ДТСААФ) відзначило 80-річчя. За цей час у державі змінилися пріоритети, в тому числі — військові. Як це відчуває на собі ваша організація?

— Звичайно, всі структурні зміни у Збройних Силах стосувалися і нас. Перш за все варто зазначити, що ми стали правонаступниками ДТСААФ і отримали у спадок будівлі, споруди, школи, клуби тощо. І якщо свого часу товариство вело серйозну підготовку водіїв різних категорій автомобілів та спецтехніки, то і база відповідно створювалася велика. А після розпаду Союзу ця база стала вже проблемою: за рахунок чого її утримувати, як розвивати?

Для порівняння: якщо в 1996 році ми готували понад 5000 водіїв на рік, то нині — близько 700. Адже спецзамовлення для армії вже немає. Зате тепер ми навчаємо двом десяткам «мирних» спеціальностей. Навіть флористів готуємо! Тобто зміни, які сталися за останні роки, дуже відчутні. Ми знайшли своє місце у суспільстві, по-новому поглянули на те, що маємо, по-іншому вибудували роботу.

— Численні приватні автошколи, які працюють в області, — ваші прямі конкуренти?

— Ми не боїмося конкуренції. Справді, на початку створення таких курсів вони намагалися приваблювати слухачів передусім за рахунок низьких цін. І люди «купувалися» на це. Але у таких шкіл немає ані своєї бази, ані кваліфікованих викладачів, програму максимально спрощено. Це просто замаскований продаж свідоцтв про закінчення курсів.

Я взагалі за те, щоб висувати суворіші вимоги для таких закладів. «Якість» навчання на приватних курсах ми бачимо на дорогах. Це загальнонаціональна проблема, і на неї не можна закривати очі.

— У вашому кабінеті стоять цікаві макети суден. Вони виготовлені вашими активістами?

— Це моделі, виготовлені із дотриманням масштабу і точної копії всіх деталей. Така робота дуже копітка, може тривати кілька місяців. Усього в наших підрозділах діють майже 400 секцій, де займаються 16 тисяч спортсменів. Ми розвиваємо судно-, авіа-, автомодельний спорт, інші технічні види спорту. Наші представники беруть участь і перемагають у загальноукраїнських та міжнародних змаганнях. Прикро, але Міністерство молоді і спорту начебто «не помічає» технічні види спорту — чиновники віддають перевагу олімпійським видам, які і фінансуються за рахунок держави. А ми, громадська організація, багато років тримаємо на своїх плечах секції і клуби, де займаються діти і дорослі.

Особливість ще і в тому, що наші клуби розташовані переважно в робітничих містах і сільських районах, де для школярів вибір розваг невеликий. Забираємо дітей із вулиці, не даємо їм піти хибним шляхом. Раніше гуртки об’єднували по 50—60 дітей! Повірте, якщо хлопчина прийшов до нас, він уже не зв’яжеться із поганою компанією, не вживатиме наркотики тощо. І в цьому, я вважаю, і повинно полягати патріотичне виховання. Для якого немає поділу на столицю і провінцію.

— Цього року вам вдалося відродити авторалі «Донбас» — змагання, які свого часу збирали знаменитих автоспортсменів. Чи можна прогнозувати появу нового «шумахера» із Донеччини?

— Траса «Донбас» була добре відома гонщикам старшого покоління, до яких належу і я. І тому відродження змагань стало для нас одним із головних досягнень року. Заключний етап відбувався в Шахтарському районі наприкінці жовтня. На ралі з’їхалося чимало прихильників цього виду спорту, а самі спортсмени до останнього метра боролися за перемогу. Варто згадати, що саме в Донбасі дуже сильні традиції цього виду спорту — прикладом може слугувати знаменитий автоклуб «Циклон». Однак відсутність державного фінансування тривалий час не давала розвиватися спортсменам. Сподіваюся, тепер вони отримали новий поштовх для вдосконалення.

Раніше, пам’ятаю, у клубах із мотокросу, мотоболу було справжнє паломництво. Кожна шахта, кожен завод мали свою команду. Тато займається, за татом іде дитина... Сьогодні мотобольна команда збереглася лише на шахті «Комсомолець Донбасу». Її спортсмени беруть участь у чемпіонатах Європи, у них є автобус, техніка. Але це єдиний приклад на всю Україну, на жаль.

Хоча є й інші позитивні зразки для наслідування. Наприклад, уся родина генерального директора ЗАТ «Укрпідшипник» Ігоря Бондаренка захоплюється автоспортом. І він, і дружина, і син — усі досягають високих результатів. Причому їздять на «Баггі». Гадаю, син у своєму класі стане чемпіоном України. Генеральний директор — успішна людина, яка відбулася. Здавалося би, навіщо це йому? Але він приїздить із родиною, живе в наметах, беручи участь в усіх етапах чемпіонату України.

— Від імені газети «Голос України» дякуємо вам за допомогу в організації акцій газети за участю юних журналістів та зичимо сил у втіленні всіх ваших планів!

Інтерв’ю провели Ліна КУЩ,Ірина ОЛЬШАНСЬКА.

Фото авторів.