Cудова владаготова до необхідних змін

Дехто уже навіть почав звинувачувати нас у прагненні узурпувати судову владу, у вибудовуванні управлінської вертикалі. Але мотивація таких інсинуацій зрозуміла: ті, хто тривалий час намагався «підім’яти» судову владу під себе, зробити її своїм надприбутковим бізнесом, хто запровадив і культивував системне рейдерство, бояться внаслідок позитивних змін у сфері правосуддя втратити можливість експлуатувати суд у своїх приватних чи корпоративних інтересах. Саме від цих осіб слід очікувати продовження боротьби за приборкання судової влади, яка виразно спостерігалася навесні-влітку цього року в період, що передував достроковим парламентським виборам.

На моє переконання, у суспільстві склалася неадекватна оцінка діяльності судів і стану здійснення правосуддя. Той рівень довіри громадян до суду, який засвідчують соціологічні дослідження, обумовлений не тільки існуючими вадами правосуддя, але й:

— непоінформованістю суспільства про дійсний стан речей у сфері правосуддя та його проблеми;

— цілеспрямованою дискредитацією судової влади, у тому числі огульними безвідповідальними звинуваченнями суддів у корумпованості та безпідставними твердженнями про відсутність в Україні правосуддя як такого.

Насправді стан правосуддя і ставлення людей до суду характеризуються дещо інакше.

По-перше, тенденцією до постійного збільшення кількості звернень громадян до суду, що є свідченням утвердження в суспільстві думки про те, що суд — це найефективніший спосіб захисту Права.

По-друге, незначною питомою вагою оскаржуваних рішень судів (у середньому 5—8%). При цьому лише невеликий відсоток судових рішень під час перегляду їх у вищих інстанціях (я на цьому зупинюся далі) скасовується, тобто визнається таким, що суперечить закону.

По-третє, відповідні статистичні дані свідчать про те, що, попри значне навантаження та складні умови, в яких працюють судді, ними забезпечується якісний розгляд переважної більшості справ у розумні терміни — практично всі показники оперативності та якості розгляду справ у 2006 та 2007 роках поліпшилися. Цих результатів було досягнуто завдяки сумлінній праці абсолютної більшості суддів, ужитим заходам щодо систематичного вивчення стану організації роботи місцевих судів апеляційними судами та Верховним Судом України з наданням суддям методичної допомоги, притягненням недобросовісних суддів до відповідальності.

Надходження на розгляд судів великої кількості справ призвело до значного зростання навантаження на суддів. Кількість справ і матеріалів, які щомісяця надходять на розгляд до одного судді місцевого загального суду, у першому півріччі цього року становила 155. У багатьох місцевих судах цей показник є взагалі вражаючим. Так, у Хмельницькому міськрайонному суді на кожного суддю припадає 312, у Сихівському районному суді міста Львова — 319, а у Біляївському районному суді Одеської області — аж 390 справ. Таке навантаження дуже часто стає причиною судових помилок, поверхневого, неуважного розгляду справ. При цьому яскраво простежується тенденція: що менше навантаження на суди, то кращі показники не лише оперативності, а й якості розгляду справ.

Упродовж останнього року ми активно працюємо над тим, щоб зняти із судів непомірний тягар. Лише зміна підвідомчості розгляду адміністративних справ про порушення правил дорожнього руху зменшить навантаження на суди приблизно на 50%.

Верховним Судом напрацьовано низку інших законодавчих пропозицій щодо спрощення судового процесу, вдосконалення апеляційного та касаційного оскарження, що також дасть змогу вивільнити робочий час судді для більш якісного розгляду справ. Зокрема, очевидним є те, що далеко не кожна судова справа має ставати предметом апеляційного чи касаційного розгляду.

Завдяки вжитим судами заходам, у тому числі й кадрово-організаційного характеру, нам вдалося істотно поліпшити оперативність розгляду судами справ. Незважаючи на збільшення кількості розглянутих справ, питома вага призначених та розглянутих судами понад встановлені процесуальні терміни справ постійно зменшується.

Що дуже важливо — помітно виявляється тенденція до зменшення кількості нерозглянутих судами кримінальних справ, у яких підсудні трималися під вартою (на 11%).

Зверніть увагу: взагалі не порушувалися терміни призначення кримінальних справ до розгляду судами Чернівецької області. Найнижча питома вага кримінальних справ, призначених із порушенням процесуальних строків (від 0,1 до 0,5%), — у судах Полтавської, Волинської та Чернігівської областей. Водночас найбільше погіршилася оперативність призначення справ до розгляду в судах Львівської, Житомирської та Луганської областей.

Що стосується цивільних справ, то найчастіше порушували процесуальні терміни розгляду справ місцеві суди міст Севастополя, Києва та Автономної Республіки Крим.

Тяганина — «хвороба» не лише суддівська

До чого я, власне, веду? Передусім до того, що, незважаючи на помітні позитивні зрушення, тяганина під час розгляду справ залишається серйозною проблемою здійснення правосуддя.

Значною мірою вона обумовлена чинниками, які не залежать від суду. Перш за все це — недосконалість законодавчого регулювання процедури судового розгляду справ. Очевидною є необхідність запровадження спрощеного порядку проведення судових процедур, зокрема щодо спорів із безспірним правом, пов’язаних із позовами на невеликі суми, розширення категорій справ наказного провадження. За чинним ЦПК попереднє судове засідання, яке є обов’язковим для всіх цивільних справ, здійснюється з дотриманням загальних правил їх судового розгляду. Це обумовлює певне дублювання процедур судового процесу, що, крім іншого, може призводити до затягування розгляду справи. Судочинство необхідно спростити, зробити його гнучким та оперативним.

Негативно впливає на оперативність правосуддя неявка в судове засідання учасників процесу, у тому числі прокурорів, захисників та представників особи. Вважаю неправильним, що забезпечення явки до суду потерпілих і свідків у кримінальних справах покладено лише на суди. Багато справ відкладається через неявку в судові засідання адвокатів. Верховний Суд неодноразово з цього приводу звертався до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, проте належних заходів до цього часу не вжито.

Наступним чинником такого впливу є нездійснення конвойною службою органів внутрішніх справ доставки у судове засідання підсудних, які трималися під вартою. Протягом першого півріччя поточного року в 5 тис. випадків було зірвано судовий розгляд кримінальних справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини через нездійснення доставки арештованих підсудних.

Крім того, на оперативність правосуддя впливає відсутність необхідної кількості залів судових засідань, невиконання відповідними органами досудового слідства судових доручень, якість досудового слідства.

Таким чином, проблему тяганини під час розгляду справ яскраво засвідчує той факт, що дуже багато складових якісного та оперативного правосуддя перебуває за межами повноважень судів. Хоча в результаті все фокусується саме на суді, адже людей не цікавить, хто і що має зробити — для них важливо одне: оперативний і справедливий розгляд справи.

Важливим засобом забезпечення своєчасного розгляду судових справ є використання судом наданих йому правових засобів впливу за невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання процесуальними правами. Однак останнім часом суди чомусь почали лояльніше ставитися до тих, хто спричиняє тяганину. Так, у першому півріччі 2007 р. за неявку в судове засідання судами накладено штрафів наполовину менше, ніж за відповідний період минулого року. Кількість справ, у яких суди відреагували на факти зриву судових засідань постановленням окремих ухвал, зменшилася на 7%. За фактами порушення законності під час провадження дізнання та досудового слідства суди постановили 1,2 тис. окремих ухвал, що на 10% менше, ніж у першому півріччі 2006 р. Так, суди Львівської області повернули на додаткове розслідування 187 справ, а постановили лише 28 окремих ухвал, суди Луганської області — відповідно 206 справ та 89 окремих ухвал; судами м. Києва повернено 214 справ та постановлено всього 25 окремих ухвал.

Слід зазначити, що останнім часом збільшилася кількість нарікань суддів, голів судів на діяльність органів Державної судової адміністрації України щодо організаційного, матеріально-технічного забезпечення судів. У роботі деяких територіальних органів ДСА судді вбачають більше турботи про себе, ніж про суди.

Державній судовій адміністрації слід серйозно проаналізувати всі проблеми забезпечення діяльності судів і передбачити вжиття дієвих заходів щодо їх розв’язання. Не слід забувати про законодавче призначення ДСА в системі організації правосуддя.

Принагідно хочу зазначити, що у нас склалася конструктивна співпраця з Кабінетом Міністрів, який у багатьох випадках з розумінням ставився до пропозицій Верховного Суду, ДСА щодо поліпшення фінансування судочинства. Хоча загалом проблема фінансування здійснення правосуддя є надзвичайно болючою для судової влади — не профінансованими наполовину залишаються навіть процесуальні потреби судів. Без кардинального її розв’язання суди повноцінно функціонувати не можуть.

Замість «ручного» розподілу справ —автоматизована система

Водночас забезпечення оперативності здійснення правосуддя є великою внутрішньою проблемою судів, пов’язаною зі ставленням судді до виконання своїх обов’язків та організаційного керівництва судами.

Зверніть увагу, що за однакових законодавчого регулювання та матеріального забезпечення результати роботи судів різних областей, оперативність та якість розгляду ними справ істотно різняться.

Я вже не кажу про «кричущі» випадки зловживання правом судити. Скажіть, будь ласка, якою об’єктивною причиною можна пояснити позицію судді, який відкладає розгляд справи 57 разів через неявку в судове засідання відповідача (йдеться про цивільну справу за позовом до підприємства «Прогрес» щодо стягнення шкоди, яка розглядалася Черняхівським судом Житомирської області)?

Як пояснити позицію судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області щодо розгляду справи про обвинувачення П. та інших осіб за статтею 81 Кримінального кодексу? 26 грудня 2000 р. цей суддя виніс постанову про оголошення П. у розшук. Протягом 2001—2005 років він направляв нагадування у районний відділ міліції. Це при тому, що вказаним судом під головуванням цього самого судді ще у серпні 2001 р. П. в іншій справі був засуджений до шести років позбавлення волі.

Ми маємо визнати, що багато причин негараздів у сфері правосуддя криється у нас самих — у несумлінному виконанні обов’язків судді і голови суду, у зловживанні ними своїм статусом, у непринциповій позиції стосовно суддів, які порушують закон.

Однією з найактуальніших проблем судочинства на цьому етапі є забезпечення розподілу справ між суддями. Її важливість зумовлено наявністю в зазначеному процесі суб’єктивного фактора і застосування так званого «ручного варіанту» розподілу, розподілу за принципом «зональності» чи «кураторства» навіть тоді, коли законом визначено порядок розподілу справ, зокрема цивільних. Такий підхід забезпечує потрапляння справи до «потрібного» судді.

Що казати про серйозні судові справи, якщо навіть справи про адміністративні правопорушення у результаті суб’єктивних підходів розподілу зосереджуються у певного судді. Так, деякі голови судів вважають своїм виключним правом розгляд справ про керування транспортним засобом особою у стані сп’яніння, за яке передбачено стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Скажімо, попередній голова Печерського суду столиці розглядав переважну більшість (понад 70%) справ цієї категорії.

Необхідно запровадити у судах розподіл справ між суддями на випадковій основі, в порядку черговості без будь-якого втручання голів суду чи їх заступників.

З початку 2008 року автоматизована система розподілу справ між суддями у порядку черговості має запрацювати у Верховному Суді. При цьому система буде враховувати кількість наявних справ у судді, їх складність (за кількістю томів, для кримінальних справ — за кількістю підсудних тощо), перебування судді у відпустці, відрядженні чи на лікарняному. Зрозуміло, що нюанси виникатимуть, але принцип об’єктивності у цьому механізмі має бути забезпечено.

В одних випадках просимо допомогти, в інших — не заважати

Як відомо, стан правосуддя визначається таким показником, як кількість і питома вага скасованих та змінених судових рішень. Скасування чи зміна судового рішення формально-юридично означає його незаконність або необґрунтованість.

Які тут тенденції? Питома вага скасованих та змінених судових рішень є порівняно невеликою. Скажімо, якщо говорити про кримінальні справи, то у першому півріччі цього року в апеляційному порядку було скасовано або змінено 6% вироків місцевих судів, у касаційному — 1,1%. У цивільних справах ще менше — відповідно 2,8% і 0,2% рішень судів. При цьому спостерігається тенденція до зменшення кількості скасованих та змінених рішень.

Однією з ключових проблем правосуддя на сьогодні є неналежне виконання апеляційними судами покладених на них завдань щодо постановлення нових судових рішень (у цивільних справах апеляційні суди при скасуванні рішення місцевого суду постановляють нове рішення приблизно у кожному другому випадку, у кримінальних справах — приблизно у кожному десятому). Це при тому, що апеляційні суди мають найнижчий рівень завантаженості. У них є можливість приділити достатню увагу кожній справі та надати методичну допомогу місцевим судам.

Причина, яка позбавляє апеляційний суд можливості постановити свій вирок, полягає, зокрема, у тому, що прокурор, подавши апеляцію про скасування вироку, висловлює прохання повернути справу на новий судовий розгляд.

Прокурори масово в апеляціях не ставлять питання про постановлення апеляційними судами своїх вироків за наявності підстав для цього. Логічне запитання — чому?

Узагалі позиція прокурорів у кримінальних справах потребує окремого детального аналізу, оскільки в багатьох випадках вбачаються ознаки, м’яко кажучи, недобросовісної реалізації наданих їм процесуальних повноважень.

З питання постановлення нових рішень ми неодноразово розмовляли з головами апеляційних судів, але істотних зрушень поки що немає. Зараз Судова палата у цивільних справах Верховного Суду розробляє проект постанови Пленуму про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку, у якій ми обмежимо можливість довільного застосування недосконалих норм ЦПК у зазначених випадках.

У найвищій судовій інстанції проведено узагальнення і буде готуватися постанова Пленуму ще з одного актуального для правосуддя питання — розмежування судових юрисдикцій: адміністративної, господарської та цивільної. Це питання гостро постало у зв’язку з процесом становлення адміністративної юстиції, початком діяльності адміністративних судів. На практиці є певне, так би мовити, «перетягування каната» з деяких категорій справ. Для правосуддя це неприпустимо. У цьому питанні має бути досягнуто правової чіткості.

Остаточно невирішеною на сьогодні є також проблема так званого рейдерства. Верховний Суд працює і над нею. Судовою палатою у господарських справах підготовлено узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів. На його основі найближчим часом буде прийнято відповідну постанову Пленуму.

Взагалі здійснення господарського судочинства сьогодні викликає особливе занепокоєння. Більш як половина скарг на дії та рішення суддів, які надходять до мене як голови Верховного Суду, стосуються господарських судів. Погодьтеся — це певний сигнал.

Із перевірених у першому півріччі цього року Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду 193 рішень Вищого господарського суду залишено без змін усього 23 постанови (11,3%), скасовано 170 постанов та ухвал (88,1% тих, що були предметом розгляду Верховного Суду).

При цьому є багато випадків, коли визнання Верховним Судом незаконними рішень обумовлювались явно не складністю господарських спорів і недосконалістю господарського законодавства.

Як, наприклад, при винесенні господарським судом м. Києва, Київським апеляційним господарським судом і Вищим господарським судом України рішення про визнання банкрутом ЗАТ «Київський готель «Мир».